Цей раритет належить до унікальних експонатів Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського. З давніх-давен сім’я та родина в Україні займали особливе місце у суспільстві. Це був той фундамент, на якому будувалася тисячолітня історія Держави. Культура в побуті, охайність, гостинність, побожність, шанобливе ставлення до жінки і до старійшин роду – ось тільки незначна частка з переліку характеристик українських сімей, що зафіксовано в описах іноземних дослідників України, які у різні роки мандрували нашими землями, йдеться на сайті Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського Відомий, для прикладу, німецький вчений Ґотліб Ґмелін, який у 1770-х рр. відвідав Україну, вивчаючи життя козаків, у своїй праці «Подорожі по Росії» писав: «…[українці – прим. авт.] люблять і пильнують чистоти, для того і в найпростіших хатах у них значно краще, ніж у найбагатших дворян у росіян». Особлива роль такого суспільного розвитку належала українським знатним родам. Саме на них було покладено моральну місію, саме вони були носіями патріотизму, культури і просвітництва. Вони формували та виховували громадську думку, ставали взірцем для наслідування. Читайте також: Дівчата, як пави: на Коломийщині відродили традицію унікальних весільних вінків. ФОТО … Родина Кобринських-Шухевичів належала до багатого грона давніх українських родин, з якої вийшли лікарі, вчителі, священики, активні культурні та громадські діячі. Втім, у ХХ ст. чимало її представників, як, зрештою, й сотні інших вихідців з української знаті, зазнали цькування, приниження та фізичного нищення. Історія з представленим тут родинним вінком майже детективна. У ІІ пол. ХІХ ст. його створила Емілія Кобринська-Шухевич (30.02.1844 – 19.10.1931). Спеціально зібране волосся після стрижок малих і дорослих представників численної родини, вона майстерно скрутила у «квітки» й уклала у вінок. У 1938 році дочка Емілії Ольга Шухевич (1869 - 1940) подарувала вінок засновнику та першому директору нашого Музею Володимиру Кобринському, який також належав до цього славетного роду. Цей мистецький твір зберігався у його кабінеті як дорога реліквія. Втім, під час численних большевицьких грабувань, котрі мало не щороку відбувалися в Музеї у повоєнний час, та навмисного знищення його багатої колекції (вилучення та спалення цінного фонду музейної бібліотеки, конфіскація стародавньої зброї, вилучення колекції сфрагістики і т.д.), родинний вінок Кобринських-Шухевичів також зник, як тоді здавалося, назавжди. На початку 90-х рр. Музей очолила теперішній генеральний директор Ярослава Ткачук. Про існування та зникнення вінка їй, тоді ще як завідувачці відділом, свого часу розповідав головний охоронець музейних фондів Любомир Кречковський, який кілька років ще встиг попрацювати з Володимиром Кобринським.Кобринські-Шухевичі Достеменно ніхто не знав чи вінок зник внаслідок конфіскацій, чи, можливо, сам Володимир Кобринський передав його «до кращих часів» на збереження якійсь довіреній особі… Пошуки почалися з розмов із тодішніми колекціонерами і тривали до моменту, поки врешті ниточка не привела її у смт. Печеніжин, в оселю вже покійного на той час збирача старовини Василя Тимінського. Його дочка Марія показала величезну скриню із зібраними, але невпорядкованими речами свого батька, серед яких і віднайшовся вінок. Щоправда він був понищений часом, але завдяки філігранній копіткій праці музейного реставратора Василя Ласійчука ця рідкісна річ отримала своє друге життя. Мистецькі квіточки з волосся, майстерно скручені дротиками, по центру –  букет – стилізоване дерево життя. Все в овальній скринці під склом в оксамитовому обрамленні вишневого кольору. Так сьогодні, як і на початку створення, виглядає вінок одного зі славетних українських родин, яка й досі залишається для нас взірцем для наслідування та прагненням не схибити у власних поглядах. Андріана ЄМЧУК Читайте також: Історія бійця АТО з Коломийщини Володимира Триноги: “Готовність іти знову на фронт присутня постійно”