Роман Сікорський.[/caption]
– Розробник реформи хотів усе спростити, – каже завзятий Роман Сікорський. – Задекларована європейська модель дуже нагадує радянську з її дрібними райцентрами і єдиним коритом. Децентралізація більше схожа на централізацію. Прийнято ставити за взірець посткомуністичну Польщу, як там успішно проходять переміни. Але чомусь ніхто не каже про мільярдні дотації з Євросоюзу для проведення цих реформ. Україна ж застрягла між совком і Європою. Ментально ми ніби в Європі, а практично – в совку. Якщо говорити по-суті, то п'ядицька громада дуже сумнівається, що, приєднавшись до Коломиї, не опиниться в ролі молодшого брата. Представництво в новоствореній міській раді П'ядики будуть мати явно замале, аби суттєво впливати на якісь рішення. Натомість ми бачимо інший шлях. На розгляд сесій обласної ради ми неодноразово виносили рішення сільських громад Малої Кам'янки, Годів, Турки, Джуркова, Великої Кам'янки об'єднатися в одну громаду з територіальним центром П'ядики. Нам водно відповідають, що таке об'єднання не вкладається в «методику». А на наше переконання багато чого в тій методиці не вкладається в практичну логіку. Наприклад, про інфраструктуру. Ми не розуміємо, навіщо на території терцентру має бути зосереджена буквально вся інфраструктура. Чому окремі її гілки не можуть розташовуватися на території іншого населеного пункту? Ми не стоїмо тупо проти приєднання до Коломиї. Але хочемо знати, що від того виграємо.
[quote_box_right]"Ми не стоїмо тупо проти приєднання до Коломиї. Але хочемо знати, що від того виграємо".[/quote_box_right]
П'ядики, за переконанням Романа Сікорського, цілком самодостатнє село з вигідним розташуванням. Воно має великі перспективи.
За старих добрих часів у П'ядиках на всіх обертах працювали сільгоспхімія, споживче товариство, великі врожаї збиралися з земель колгоспу ім. Степана Мельничука. А дослідна станція, це взагалі окрема тема. Сьогодні замість наукових досліджень і новаторських впроваджень там протирають штани відірвані від реальності професори і роблять вигляд незамінних спеціалістів-науковців, – каже Роман Сікорський. – А де вирощене ними насіння? Кому вони його пропонують? Дослідна станція, користуючись пільговим оподаткуванням, віддає землі в суборенду і з того живе. Колись ми мали від неї користь, а тепер одні збитки. Ми постійно звертаємося до Національної академії аграрних наук, до аграрного міністерства, до наших обранців у Верховній Раді. Пояснюємо їм, що дослідна станція у П'ядиках – це паразитична структура і її слід ліквідувати. Їхні незадіяні землі ми б розпаювали, – частину залишили б за тими, хто там працює, решту повернули б сільраді зі збереженням профілю. Тоді самі підшукали б інвесторів і пішов би якийсь рух. Але у міністерствах нас не чують. Та один і другий «надувний» професор кістьми ляжуть, аби зберегти собі професорську зарплатню і професорську пенсію. Ми вже тим «науковцям» казали прямо: або щось робіть, або забирайтеся геть.
Найгіркіше, зізнається війт, що ми тут знаємо, куди воза рухати, а рухати не дають. Але все так не буде, як прорікав один оптиміст. Буде ще гірше, а відтак буде дуже добре.
Іван ДЖИНДЖУРА 
Територіально-адміністративна реформа, запропонована і змодельована у високих кабінетах, сприймається трохи інакше у кабінетах малих. Чимало війтів на Коломийщині почувають себе, за дотепним висловом п'ядицького сільського голови Романа Сікорського, наче вовки з прапорцями. Спустили зверху надумані схеми і – давайте! – підлаштовуйтесь.
Міська управа настирливо рекомендує П'ядикам прилучитися до Коломийської громади. Адже до міста – рукою подати, якихось три з гаком кілометри поганого асфальтового покриття. Он же Шепарівці, захопивши з собою Іванівці й Товмачик, уже стоять першими в черзі приєднання до Коломиї, – якось показував у бік товмачицької тюрми міський голова Ігор Слюзар. Там усе вирішено й погоджено з громадою, реформа пройде безболісно і без утрат. Або візьміть Печеніжин, селище, яке першим утворило нову громаду разом з довколишніми селами.
А ось П'ядики впираються і крапка. Війт Сікорський дивиться на Коломию, як їжак на лисицю.
[caption id="attachment_12455" align="alignnone" width="2567"] Роман Сікорський.[/caption]
– Розробник реформи хотів усе спростити, – каже завзятий Роман Сікорський. – Задекларована європейська модель дуже нагадує радянську з її дрібними райцентрами і єдиним коритом. Децентралізація більше схожа на централізацію. Прийнято ставити за взірець посткомуністичну Польщу, як там успішно проходять переміни. Але чомусь ніхто не каже про мільярдні дотації з Євросоюзу для проведення цих реформ. Україна ж застрягла між совком і Європою. Ментально ми ніби в Європі, а практично – в совку. Якщо говорити по-суті, то п'ядицька громада дуже сумнівається, що, приєднавшись до Коломиї, не опиниться в ролі молодшого брата. Представництво в новоствореній міській раді П'ядики будуть мати явно замале, аби суттєво впливати на якісь рішення. Натомість ми бачимо інший шлях. На розгляд сесій обласної ради ми неодноразово виносили рішення сільських громад Малої Кам'янки, Годів, Турки, Джуркова, Великої Кам'янки об'єднатися в одну громаду з територіальним центром П'ядики. Нам водно відповідають, що таке об'єднання не вкладається в «методику». А на наше переконання багато чого в тій методиці не вкладається в практичну логіку. Наприклад, про інфраструктуру. Ми не розуміємо, навіщо на території терцентру має бути зосереджена буквально вся інфраструктура. Чому окремі її гілки не можуть розташовуватися на території іншого населеного пункту? Ми не стоїмо тупо проти приєднання до Коломиї. Але хочемо знати, що від того виграємо.
[quote_box_right]"Ми не стоїмо тупо проти приєднання до Коломиї. Але хочемо знати, що від того виграємо".[/quote_box_right]
П'ядики, за переконанням Романа Сікорського, цілком самодостатнє село з вигідним розташуванням. Воно має великі перспективи.
За старих добрих часів у П'ядиках на всіх обертах працювали сільгоспхімія, споживче товариство, великі врожаї збиралися з земель колгоспу ім. Степана Мельничука. А дослідна станція, це взагалі окрема тема. Сьогодні замість наукових досліджень і новаторських впроваджень там протирають штани відірвані від реальності професори і роблять вигляд незамінних спеціалістів-науковців, – каже Роман Сікорський. – А де вирощене ними насіння? Кому вони його пропонують? Дослідна станція, користуючись пільговим оподаткуванням, віддає землі в суборенду і з того живе. Колись ми мали від неї користь, а тепер одні збитки. Ми постійно звертаємося до Національної академії аграрних наук, до аграрного міністерства, до наших обранців у Верховній Раді. Пояснюємо їм, що дослідна станція у П'ядиках – це паразитична структура і її слід ліквідувати. Їхні незадіяні землі ми б розпаювали, – частину залишили б за тими, хто там працює, решту повернули б сільраді зі збереженням профілю. Тоді самі підшукали б інвесторів і пішов би якийсь рух. Але у міністерствах нас не чують. Та один і другий «надувний» професор кістьми ляжуть, аби зберегти собі професорську зарплатню і професорську пенсію. Ми вже тим «науковцям» казали прямо: або щось робіть, або забирайтеся геть.
Найгіркіше, зізнається війт, що ми тут знаємо, куди воза рухати, а рухати не дають. Але все так не буде, як прорікав один оптиміст. Буде ще гірше, а відтак буде дуже добре.
Іван ДЖИНДЖУРА
Роман Сікорський.[/caption]
– Розробник реформи хотів усе спростити, – каже завзятий Роман Сікорський. – Задекларована європейська модель дуже нагадує радянську з її дрібними райцентрами і єдиним коритом. Децентралізація більше схожа на централізацію. Прийнято ставити за взірець посткомуністичну Польщу, як там успішно проходять переміни. Але чомусь ніхто не каже про мільярдні дотації з Євросоюзу для проведення цих реформ. Україна ж застрягла між совком і Європою. Ментально ми ніби в Європі, а практично – в совку. Якщо говорити по-суті, то п'ядицька громада дуже сумнівається, що, приєднавшись до Коломиї, не опиниться в ролі молодшого брата. Представництво в новоствореній міській раді П'ядики будуть мати явно замале, аби суттєво впливати на якісь рішення. Натомість ми бачимо інший шлях. На розгляд сесій обласної ради ми неодноразово виносили рішення сільських громад Малої Кам'янки, Годів, Турки, Джуркова, Великої Кам'янки об'єднатися в одну громаду з територіальним центром П'ядики. Нам водно відповідають, що таке об'єднання не вкладається в «методику». А на наше переконання багато чого в тій методиці не вкладається в практичну логіку. Наприклад, про інфраструктуру. Ми не розуміємо, навіщо на території терцентру має бути зосереджена буквально вся інфраструктура. Чому окремі її гілки не можуть розташовуватися на території іншого населеного пункту? Ми не стоїмо тупо проти приєднання до Коломиї. Але хочемо знати, що від того виграємо.
[quote_box_right]"Ми не стоїмо тупо проти приєднання до Коломиї. Але хочемо знати, що від того виграємо".[/quote_box_right]
П'ядики, за переконанням Романа Сікорського, цілком самодостатнє село з вигідним розташуванням. Воно має великі перспективи.
За старих добрих часів у П'ядиках на всіх обертах працювали сільгоспхімія, споживче товариство, великі врожаї збиралися з земель колгоспу ім. Степана Мельничука. А дослідна станція, це взагалі окрема тема. Сьогодні замість наукових досліджень і новаторських впроваджень там протирають штани відірвані від реальності професори і роблять вигляд незамінних спеціалістів-науковців, – каже Роман Сікорський. – А де вирощене ними насіння? Кому вони його пропонують? Дослідна станція, користуючись пільговим оподаткуванням, віддає землі в суборенду і з того живе. Колись ми мали від неї користь, а тепер одні збитки. Ми постійно звертаємося до Національної академії аграрних наук, до аграрного міністерства, до наших обранців у Верховній Раді. Пояснюємо їм, що дослідна станція у П'ядиках – це паразитична структура і її слід ліквідувати. Їхні незадіяні землі ми б розпаювали, – частину залишили б за тими, хто там працює, решту повернули б сільраді зі збереженням профілю. Тоді самі підшукали б інвесторів і пішов би якийсь рух. Але у міністерствах нас не чують. Та один і другий «надувний» професор кістьми ляжуть, аби зберегти собі професорську зарплатню і професорську пенсію. Ми вже тим «науковцям» казали прямо: або щось робіть, або забирайтеся геть.
Найгіркіше, зізнається війт, що ми тут знаємо, куди воза рухати, а рухати не дають. Але все так не буде, як прорікав один оптиміст. Буде ще гірше, а відтак буде дуже добре.
Іван ДЖИНДЖУРА