— Ми вже не ті, що були раніше, війна нас загартувала та зробила злими і безстрашними. Поступатись своїм ми не збираємось, досить з нас «братської любові», наші сім’ї вірять, чекають та надіються на нас, — почав розмову боєць-аеророзвідник одного з підрозділів 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади на позивний «Літун». — Ось побачите скоро, як росіяни драпатимуть з України, так, як це робили нещодавно з північних областей України.
Саме про події в тому регіоні «Літун» пам’ятає добре, бо був там безпосереднім учасником боїв із непроханцями. Хоча й до широкомасштабного вторгнення готувались усі військові частини нашої держави, була все ж надія на те, що здоровий глузд в агресора присутній. Та, виявилось, вони його давно втратили чи пропили.
— З перших днів війни наш підрозділ стояв на обороні державних кордонів на Волинському напрямку, — продовжує аеророзвідник. — Мене тоді дуже вразило те, як нам місцеві мешканці допомагали обладнувати оборонні споруди та позиції, це, звичайно, дуже нам підняло настрій та додало натхнення «з любов’ю» зустріти «мишебратьєв».
З часом підрозділ коломийської «десятки» передислокувався на оборону північних рубежів на межу Київської та Житомирської областей. Бійці мали зайняти селище Іванкове, аби розпочати наступ та звільнити від росіян українську Прип’ять.
— Там у нас і розпочались перші активні бої з окупантами. В якийсь момент наш підрозділ натрапив на засідку противника в районі селищ Кухарі — Слобода-Кухарська. — каже «Літун». — Там нас чекав цілий ворожий батальйон, зав’язався жорстокий бій. Тоді в нас були перші втрати, проте ми ворога теж добряче пригостили свинцем. Росіяни застосовували авіацію, ворожі бомбардувальники часто скидали на українські села 500-кілограмові бомби, хаотично атакували некерованими ракетами. Зрештою вони самі накивали п’ятами з Прип’яті «за порєбрік», ми ще потім їх кілька днів у місцевих лісах виловлювали.
Робота «Літуна» полягає в розвідці даних місця розташування противника та передачі їх у відповідні підрозділи, котрі потім нищать росіян з ювелірною точністю. Звичайно, ворог знає про українських аеророзвідників, тому намагається якнайкраще заховати свої позиції та замаскувати техніку.
— Останнім часом росіяни, після того як ми їм добряче насипали, стараються відводити свою техніку подалі від своїх передових позицій, аби наші коптери їх не побачили. Виставляють купу підрозділів РЕБ, озброюють бійців антидронівськими рушницями. Буває, що наші «мавіки» можуть здійснити політ лише в один кінець, адже повернутись крізь глибокоешелоновану оборону противника назад не завжди вдається, проте необхідні дані ми завжди отримуємо. І тоді «бавовни» в росіян стається чимало, мабуть тому вони останнім часом навчились добре тікати, — посміхається боєць.
За останніх пів року підрозділ «Літуна» знищив більш ніж пів сотні російських бойових машин піхоти, понад 20 танків, десятки інших броньованих машин та автомобільної техніки, автоцистерни та сотні, якщо не тисячі, ворожих солдатів та офіцерів.
— Мистецтво аеророзвідки полягає в тому, що ти завжди працюєш у взаємодії з багатьма підрозділами своєї бригади, — переконаний захисник. — Здебільшого з артилерією та мінометниками. А ті вже, зі свого боку, максимально точно завдають вогневого ураження противнику. Час від часу ми корегуємо їхню стрільбу, і, скажу вам, наші гармаші навчилися настільки влучно вести вогонь, що паніка окупантів навіть відчувається та передається на екрані монітору нашого квадрокоптера. Ми чітко бачимо, що вони роблять, як і коли. Буває передаємо їм повітряні «вітання», скидаючи з дронів ВОГи чи іншу вибухівку. Вони просто мліють від страху, знаючи, яка небезпека їх чекає від наших «пташок».
Сам же аеророзвідник в армії з 2018 року. Каже, що мріяв давно стати військовим, однак домовився з дружиною втілити мрію в життя лише тоді, коли народиться дитина та піде до садочка, так би мовити, трішки подорослішає. Родом він з Івано-Франківська, і, в принципі, міг би й іншу військову спеціальність там опанувати, проте зараз вже точно знає, що аеророзвідка — це його покликання та сотні знищених окупантів.
— Я раніше був гранатометником, піхотинцем, простіше кажучи, хотів служити в бойовій частині, зрештою туди й потрапив, — каже чоловік. — Усі ми дорослі люди та знаємо, чого хочемо від життя. Я обрав життя армійське, шлях захисника. Пишаюсь, що є військовим, що став розвідником, що бороню свою країну. Кожен повинен бути на своєму місці, але це точно не стосується росіян: вони не на своєму місці, не на своїй землі. І цю проблему ми з часом допоможемо їм відкоригувати…
Кореспондент АрміяInform