В івано-франківському видавництві «Місто НВ» вийшла друком книжка поезій лауреата Шевченківської премії і нашого краянина Тараса Мельничука «Князь роси» у перекладі на польську мову – у рамках українсько-польського проекту письменниці, есеїстки, перекладачки, голови Івано-Франківської обласної організації НСПУ Світлани Бреславської та поета, перекладача, голови Нижньосілезького відділення Спілки письменників Польщі Казімєжа Бурната.
На сьогодні це перший переклад на європейську мову Тараса Мельничука. Про роботу над перекладом книжки журналісти Галичини поспілкувалися зі Світланою Бреславською.
– Пані Світлано, що стало поштовхом для виникнення ідеї перекласти поезії Тараса Мельничука?
– Ідея виникла у листопаді минулого року на XI літературному фестивалі «Покрова» ім.Т.Мельничука, що відбувся в Івано-Франківську. Його лауреатом став письменник, головний редактор «Буковинського журналу» Мирослав Лазарук, який тепер є членом Івано-Франківської обласної організації. Під час вручення панові Мирославу диплому і особливої відзнаки – сирного коника – у своєму виступі він зазначив, що твори Тараса Мельничука не перекладені на жодну з європейських мов. У мене відразу виникла думка, що ми з Казімєжом Бурнатом можемо втілити чудову ідею – перекласти на польську мову книжку «Князь роси», за яку Тарас Мельничук 1992 року отримав Шевченківську премію. Оскільки, наша організація вже має великий досвід співпраці з Нижньосілезьким відділенням Спілки письменників і, зокрема, з його головою – Казімєжом Бурнатом, то пан Казімєж охоче погодився на такий проект.
Впродовж пів року ми спільно працювали над цим проектом – повністю переклали від першого до останнього вірша, а це 146 віршів. Післямову написав Мирослав Лазарук, оскільки був особисто знайомий з Тарасом Мельничуком.
До речі, я так і не вирішила, чи це письменницьке провидіння, чи передчуття, чи просто збіг обставин, але тоді, щойно книжка вийшла, я придбала два примірники «Князя роси» першого видання видавництва «Молодь» 1990 року. Саме з такої книжечки Тарас Мельничук читав свої вірші на церемонії вручення премії. Вони в мене зберігалися до цього часу, і під час роботи над перекладами один з примірників я подарувала пану Казімєжу. Тобто, ми працювали над перекладами з книжкою першого видання, яку, мабуть, тепер мають тільки палкі шанувальники творчості поета, колекціонери та бібліофіли...
Вихід книжки ми хотіли приурочити до 25-ліття з дня смерті – 29 березня 1995 року – і вона мала бути презентована на Всеукраїнському літературному фестивалі «Князь роси» імені тараса Мельничука у Чернівцях, а також у Хотині та Коломиї. Та, на жаль, карантин відклав ці плани на невизначений термін. Сподіваюся, що зможемо презентувати її восени.
– Чи були якісь труднощі перекладу, якісь нюанси, незрозумілі польському перекладачеві?
Попри те, що пан Казімеж Бурнат вже досвідчений перекладач з української мови, було трохи незрозумілих слів, у тому числі й діалектизмів, бо Тарас Мельничук родом з Покуття і його мова рясніла народною лексикою, наприклад «іздоймив», «колисойка», «загородойка», «черлене», тож до загальних слів ми шукали відповідники, а до сталих понять застосували фонетичний переклад. Зустрічалися й такі суто радянські слова як «куфайка» і «трудодні». Потрібно було пояснювати, що вони означають. «Куфайку» перекладач так і залишив, а «трудодні» переклав як «днювки», бо у Польщі було схоже поняття. Відбулося багато спільних консультацій з паном Казімєжом, ми кожний вірш прочитували по декілька разів українською та польською мовами, знаходячи найвідповідніше звучання.
– Книжка має чудову обкладинку. Як вам вдалося так органічно підібрати відповідне художнє оформлення?
– Власне, виходячи з текстів, я думала над проектом обкладинки, розуміючи, що поезія такого потужного звучання має бути ілюстрована автентичним твором живопису. Згадала, що Тарас Мельничук після повернення із заслання, деякий час мав проблеми з житлом, тож мешкав у Коломиї в майстерні свого друга Василя Андрушка – відомого художника, скульптора та поета. В Інтернеті я знайшла роботу Василя Андрушка «Мамаї – квартет», яка ідеально пасувала до книжки, адже і Тарас Мельничук у своїх віршах неодноразово згадує козака Мамая. А пан Василь з радістю погодився надати свою роботу для оформлення, сказав, що це для нього велика приємність і честь.
– І важлива складова виходу книжки у світ – це кошти. Де ви їх шукали?
– З фінансуванням друку книжки виникла проблема. Спочатку я звернулася з листом до благодійного фонду «Покуття» і були начебто позитивні попередні домовленості, але, в кінцевому підсумку, фонд, на жаль, наш проект не підтримав. Не залишалося нічого, як самотужки видрукувати сигнальні примірники, а решту накладу профінансувала народний депутат України Оксана Савчук. Ми дуже вдячні пані Оксані за підтримку і за розуміння важливості популяризації за кордоном, зокрема, як творчості нашого відомого земляка, так і української літератури загалом.
Однак, тираж мізерний і ми були б дуже раді, якби хтось з меценатів долучився і обширніше підтримав наш проект. Адже, Тарас Мельничук – знаковий поет, без перебільшення, світового рівня і дуже актуальний сьогодні і за стилістикою, і за образністю та свіжістю мислення, а для Польщі фактично невідомий. Я вже не кажу про те, що таких поетів потрібно видавати тисячними накладами, і видавати в Європі, а не тут, у нас. Саме Український інститут книги мав би брати під свою опіку такі переклади, оплачувати роботу перекладачів, домовлятися з європейськими видавництвами, організовувати презентації в Центрах української культури при посольствах і консульствах.
Адже, у багатьох польських університетах є кафедри української філології і, на сьогодні, ми вже маємо зацікавлення нашим проектом в широкому колі польських літераторів та науковців. Польські поети та літературознавці хотіли б ознайомитися з книжкою, викласти свої враження, бо для них це питання престижу і питання буття в темі. Не маю жодного сумніву, що з часом за книжкою «Książę rosy» у польських університетах писатимуться і магістерські роботи, і дисертації, будуть проводитись різноманітні дослідження та поетичні читання.
АВТОРКА: Марія МИКИЦЕЙ