Щоб не зводити посту до дієти, спитаю Ісуса, як Він постив:
Мр 1:11-13: "І голос ізлинув з неба: "Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання." І відразу Дух повів його в пустиню; і він перебував у пустині сорок день, спокушуваний сатаною, і був із дикими звірями, а ангели йому служили."
Піст починаю з усвідомлення, що я є улюбленою донькою.
Піст потрібен не Богові, а мені, щоб відчути, як багато всього Бог мені подарував. Це час тренування відповідальності, генерального прибирання серця, нагода викинути все зайве зі свого життя.
Дух повів Ісуса у пустиню. Дух, який зійшов на Нього під час хрещення, веде Його туди, де відбудеться зустріч зі злом.
Ось чому піст - це спосіб навчитися конфронтувати зло. Боротися за добро у собі.
40 днів - це багато часу. Це більше, ніж 1/10 року. Наче десятина, якої вчив у Старому Завіті Отець, яку маю віддати Йому. Це весна, - отже час, коли все оживає. Віддати свої сили життя в дар Йому.
Піст - це час, коли спокус більшає. Коли стає важче у стосунках, коли сам себе можеш дратувати. В мене воно саме так. І це робота сатани, бо в нього немає ні відпустки, ні вихідних, але він користується готовим матеріалом - тим, що в мені незріле, слабке, доступне йому. Тут вже моя відповідальність: укріпити свої слабкі сфери, щоб він не мав доступу.
Піст - це час, коли поруч помічаю і "диких звірів", й "ангелів". Вони можуть мати те саме обличчя, але від мене залежить, що я в них помічаю: ангельські чи тваринні риси?
Але вони можуть бути і різними. Ісус вмів бути поруч з обома категоріями. Буду питати Його, як Йому вдавалося.
Іноді це все може бути і в мені: нині я наче ангел, завтра - все дратує. Піст "оголює" в мені все і найкраще, і найгірше. Обмеживши себе у чомусь, що дуже люблю, стає набагато важче бути лагідною і до себе, й до інших.
Піст - це не обмежити себе у їжі. Це з любові до себе дати собі інші речі, які мене підсилять: молитву, а Церква нам дає розкішні тексти: Літургію Напередосвячених Дарів, тексти Утрені та Вечірні, в яких - духовні скарби в необмеженій кількості.
Це Слово Боже, і я дуже щаслива, що на богослужіннях нарешті почую Старий Завіт.
Сповідь і духовний розвиток.
Без цього піст буде дуже убогим.
Сестра Антонія