Дзеркало медіа продовжує спільний з книгарнею “Книжкова хата” проєкт, у рамках якого розповідаємо про людей, залюблених у книжки.
Наша чергова героїня — молода коломиянка Марія Грицюк, яка вже кілька років мешкає в Івано-Франківську. Тут здобуває ступінь магістра філології в Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника, в якому й працює.
Тобі всього 21, проте ти встигаєш працювати на кількох роботах, закінчувати університет і знаходити час на читання. Ти взагалі спиш?
Звісно. Хоча іноді підкрадається думка, як би то було добре ледь розширити межі доби й не залежати від невтомного руху стрілок на циферблаті. Насправді, занурюючись у такий насичений вир життя, ти постійно вчишся розмежовувати актуальне й непотрібне, встановлювати пріоритети й розуміти, заради чого працюєш і до чого йдеш, що направду є для тебе значимим. Байдужа бездіяльність, як фізична, так і ментальна, - одна з найбільших проблем нашого століття. Щодо книг, то в моєму житті - це певні точки опори, які допомагають зробити вибір, не втрачаючи здатність мріяти. Без читання не уявляю себе в цьому житті.
Яке місце посідає філологія в твоєму житті?
Вважаю, що мені неабияк пощастило, адже ще жодного разу не пошкодувала про обраний життєвий шлях. Вкотре переконуюсь, що філолог - не лише професія, а стан душі та особливість сприймання світу й себе у ньому. Як відомо, праця, помножена на любов, дає неймовірний результат і задоволення. Наразі не уявляю себе поза літературою і дуже хочу максимально зреалізувати свій потенціал у філологічній сфері.
Кажуть, що філологам важче, ніж комусь, адже вони навіть під час спілкування в соцмережах подумки виставляють пунктуацію. Це так?
А іноді й не подумки. Сумно, коли серед і так левової частки українського контенту натрапляєш на малограмотні, подекуди й зовсім абсурдні тексти, а уривчасті повідомлення в приватних переписках, забарикадовані сленгом і ненормативною лексикою, зомбують нашу свідомість і проєктуються на усне мовлення так, що ми й самі того не зауважуємо. Тому зайвий раз виправити помилку вважаю не за потребу, а за обов'язок. Ми повинні пропагувати грамотність, якщо хочемо розвитку.
Поговорімо власне про книги, про залюбленість у них.
Для чого і що ти читаєш? Якою має бути «твоя книжка»?
Часто змінювалися смаки, вподобання, погляди на те, що відбувається навколо, але любов до художньої літератури завжди залишалась незмінною і супроводжувала змалку. Були періоди, коли могла одержимо читати всі книжки, що мені траплялись, одна за одною без перерви. Проте тепер обираю літературу відповідальніше й ретельніше. Особливо люблю читати літературу, що межує з філософією чи психотерапією, есеїстику, спогади. У неї є особлива перевага - збережені миттєвості, що конденсують дух часу. Прочитати все неможливо, а витрачати час на те, що зникне безслідно, нерозумно. Поняття "своєї" книжки для кожного індивідуальне. Можу точно сказати, що завжди повертатимусь до класики, бо мати міцний світоглядний фундамент, в котрому завжди будеш впевнений і котрий залишатиметься на непохитних позиціях, незалежно від моди та суспільних настроїв, вкрай важливо. Не терплю книжок категорії мас-маркету, насторожено дивлюся на обкладинки з маркуванням бестселеру. Здебільшого таке "одноденне чтиво" не залишає відбитку ані в сприйнятті реципієнта, ані в літературному процесі, залишаючись на периферії. Справжня книжка має пережити свою епоху, тільки тоді можемо говорити про її значимість.
Твоє враження від коломийських книгарень?
Приємно здивована тим, що, переступивши поріг «Книжкової хати», побачила там... людей. Тішить, що є попит і цікавість до книжки, бо дуже важливо для автора бути прочитаним, а для читача — знати синхроний видавничий стан.
Розкажи про обрану книжку психотерапевта Ірвіна Ялома. Які головні думки і відповіді знайде її читач для себе?
Книжки приходять до нас тоді, коли ми їх потребуємо і коли ми готові їх сприймати. Перші сторінки Ірвіна Ялома відкрила для себе близько року тому, і з того часу автор роману «Шопенгауер як ліки», збірок глибоких психологічних розповідей «Ліки від кохання», «Брехуни на кушетці» став одним з улюблених.
Ірвін Ялом – один з геніїв психоаналізу, доктор медичних наук, професор Стенфордського університету. Йому вдалося відшліфувати унікальну манеру художньої розповіді про випадки зі своєї професійної практики, читаючи які, мимоволі відчуваєш себе на прийомі у психотерапевта. Настільки тонко деталізувати крихкі порухи людської психіки, торкатись несвідомого та безсвідомого, описувати тяжкі невротичні стани зламаних душ йому вдається блискуче.
«Коли Ніцше плакав» – роман про одержимість: «Тут і доктор Броєр із власними моральними проблемами, і допитливий юнак Зигмунд Фройд, і те, про що говорили ці двоє в той час, коли Ніцше плакав».
Ось кілька влучних афоризмів, що зможуть хоч трохи наблизити читача до глибинної суті роману:
- Немає ліків проти розпачу, жоден лікар не зцілить душі
- Моєю хворобою відає моє тіло. Але не я. Я – це моя хвороба і моє тіло, але вони – це не я. Їх обох треба здолати – якщо не фізично, то метафізично.
- Мій дім – це подорожня валіза
Оскільки ти читаєш інколи навіть по 10 книжок на місяць, можливо, ти використовуєш спеціальні методики, техніки, як читати більше, проте витрачати небагато часу?
Моя самоціль– не якомога більше прочитати, а якомога більше зрозуміти. Техніки та методики швидкого читання (такі як читання «по діагоналі», зумисне пропускання розлогих описів, запам’ятовування ключових слів, перегляд блоків слів замість ретельного прочитання окремих) можуть стати в пригоді, наприклад, коли треба за короткий термін підготуватись до екзамену чи опрацювати вагому кількість фактичного матеріалу. Вони дієві для літератури дидактичного характеру. Вартісна художня книжка для мене сакральна, її не треба читати поспіхом, та й для чого навмисне переривати процесс отримання естетичного задоволення від читання?
Розіграш книжки «Коли Ніцше плакав» Ірвіна Ялома відбудеться на нашій сторінці у Facebook, а переможець зможе забрати її в книгарні «Книжкова хата», що на вул. Чорновола, 51.
АВТОР: Віталій Бирчак
ФОТО: Ярослав Варцаб'юк