Марія Боєчко – відома поетеса та сильна людина. Попри важку хворобу, яка прикула жінку до інвалідного візка, пані Марія пише вірші, вивчає фольклор та вишиває картини. Вона є автором 5-ти збірок віршів, 3-ьох дитячих книжок, 7-ми фольклорних збірок, а також упорядником 22-ох випусків  літературно-музичного альманаху "Джерельні дзвони". Натхнення до такої плодовитої праці, - за словами Марії Боєчко, - вона бере в любові до життя, якою ділиться із своєю сім'єю, дітьми, внуками та навіть правнуками.

З чоловіком разом вже півстоліття

Все моє життя пов'язане із прикарпатським краєм. Народилася у Мишині, вчилася у Коломиї, працювала у Верховині, Ценяві, а потім у Ковалівці, де і залишилась. Звідси родом моя мама.

Заміж вона вийшла у 17 років. Однак після 5 років спільного життя, батько від нас пішов до іншої сім'ї. Мені було 8 місяців, старшому братові 5 рочків. Мама, як вірна греко-католичка, більше заміж не виходила, адже Церква це забороняє, доки живий перший чоловік. Тому, нас двох виховувала вона сама.

Я ж зі своїм чоловіком познайомилась в Новорічну ніч 1969 року. Це було на танцювальному балі. Ми тоді, зайняли перше місце в конкурсі на найкращий танець. Тож знаємось із ним вже 50 років, 45 з яких живемо як сім'я. Виростили доньку, маємо внуків та навіть одну правнучку.

Після пологів, у 1974 році лікарі виявили у мене спадкову невиліковну хворобу, яка з часом прикула мене до інвалідного візка. Та попри всі труднощі мій чоловік завжди був поруч, піклувався про мене, та й досі піклується.

Почала писати, бо хотіла утвердити себе як людину

Творчість мене супроводжувала із самого народження. Моя мама дуже гарно співала. Цей талант передався й мені. Поки ровесники бавились, я завжди була там, де співали.

Пішла навчалась на бандурі до Коломийської музичної школи № 1. Але через рік покинула, бо не мала свого інструменту: бандура на той час коштувала 700 рублів. Ми не могли собі таке дозвлити. Але музики не залишила. У 8 класі на випускний вечір я придумала пісню, котру ми заспівали з трьома подружками й однокласником.

Власне, писати почала у 1997 році. Спочатку це були дописи до газети. Бачила, що про всі села пишуть, окрім Ковалівки. А в нас тоді дуже багато всіляких заходів відбувалося. Так стала позаштатним кореспондентом.

Перший серйозний ліричний вірш про кохання написала 1998 року. Я хотіла утвердити себе як людину та всю авторську поезію записувала до зошита.

2001 року вийшла моя перша книжечка «Спалах серця». Підґрунтям став Х Міжнародний гуцульський фестиваль у Коломиї. Організатори тоді оголосили конкурс на кращу пісню. Хоч я й не перемогла, мою пісню виконали біля пам’ятника Шевченкові. Там була і кореспондентка українського радіо. Вона так вподобала собі ту пісню, що приїхала до Ковалівки, записала історію написання, а через тиждень про мою пісню вийшла ціла радіопрограма. Це і дало поштовх зібрати своїх 50 найкращих віршів та їх видати окремою книгою.

За нею пішли й інші: «Я ісповідую любов», «Три дороги», «Тернова межа», «Вірю, надіюсь, люблю», «Сад моєї любові». 2007 року вийшла книга «Ковалівка з глибини віків до наших днів». Там – більше 100 фотографій із різних періодів, починаючи з 1935 року. Разом із тим видавала «Джерельні дзвони» - збірку поезій, прози, статей ковалівчан.

Бог мене любить і посилає людей, які допомагають

А ще були дитячі книжки. Перша збірка віршиків - «Пролісок» - вийшла 2003 року. Потім – «Мого дитинства світла мить» - про дітей, яких я вчила. Минулого року з’явилася книжечка-розмальовка «Українській дітворі про дерева та кущі». Я знаю, як діти люблять  розмальовувати, тому 120 примірників подарувала на День святого Миколая нашій школі.

Цього року вийшла ще одна розмальовк

а «У світі дивоквітів». Написала я її ще 3 роки тому. У ній - 45 віршів про квіти й ілюстрація -  описана квіточка на фоні писанки, бо писанка – це берегиня гуцульська та покутська.

Досі всі свої книги я видавала власним коштом, але влітку мені пощастило познайомитися з Андрієм Іванчуком. Я розповіла йому, що книжка запланована на День святого Миколая як подарунок дітям. І він допоміг видати 500 примірників. Вона вийшла дуже якісна і за це я йому дуже вдячна.

Андрій КАНЯ