Розмова з депутатом Коломийської міськради Лесею Белявською не лише про потребу гендерної рівності, але й про ратушу загалом і виборчий округ №2 зокрема.
– Розпочати нашу розмову, пані Лесю, хотілося б з нагадування, що це для вас, депутата, далеко не перше скликання, маєте вже солідний досвід праці в міськраді. Є якась відмінність між вашими колегами попередніх скликань і нинішніми?
– Так, депутатом я вже вчетверте, можна, мабуть, говорити про певний досвід. Якщо спробувати порівняти колег з попередніх скликань і теперішніх, то, як мені видається, тоді були якісь простіші, відвертіші обранці громади. У них було більше альтруїзму, ніж прагматизму, вони не зациклювалися на політичній приналежності. Та й сфери діяльності моїх попередніх колег були різноманітніші – комунальне господарство, освітяни, медики, навіть профспілки. Тепер же депутатське коло звужене, в основному підприємці, юристи.
– Такий результат нового виборчого законодавства…
– Навряд чи це правильний закон, якщо врахувати ще й той факт, що багато округів у місті не мають своїх представників у раді. Мажоритарну систему полюбляють критикувати, пробують переконувати, що вона сприяла підкупові виборців і т. д. Але при мажоритарці, повторюю, не відчувалося такої залежності депутата від партії. «Ти не розумієш, – не хоче слухати мене нинішній колега, коли я веду мову про відповідальність депутата перед виборцями, – за все, що відбувається на окрузі, відповідає моя партія». Не він особисто відповідає, а партія. Що ж тут дивуватися, коли лідер фракції дає ввечері напередодні сесії команду своїм голосувати так чи інакше.
– Тобто ви не бачите якогось розвитку, вдосконалення місцевого самоврядування?
– Не бачу. Я бачу, що раніше в депутатів було більше повноважень, у ратуші, наприклад, діяв торговий відділ, де узгоджували графік роботи закладів торгівлі, перевіряли їхню діяльність, тісно співпрацювали з санепідстанцією. Споживач мав раніше можливість захистити свої права. А куди має звернутися людина за захистом прав споживача сьогодні? Потиняється коридорами ратуші й іде геть. Або ця тенденція щодо аукціонів. Сумніваюся, що сьогоднішній трудовий колектив зміг би викупити, скажімо, магазин, йому запропонували б іти на аукціон. І трудовий колектив не витримав би конкуренції з грошовитішим купцем.
– Гаразд, повернімося, однак, до теми партійності депутатів. Якщо ви відчуваєте надмір політичної заангажованості колег, то це й справді нездорове явище. Ми ж обирали депутатів не для того, щоб вони були провідниками своєї партії на місцях, а щоб, грубо кажучи, місто було чисте. Бо немає республіканського чи демократичного способу прибирання вулиць, є просто прибирання. Але хочу нагадати, що ви самі, пані Лесю, людина партійна.
– Нас у фракції Української Народної партії всього троє: я, Андрій Божик і Василь Козоріз. Фракція демократична, якщо є розходження в поглядах на те чи інше питання, ми приймаємо рішення – кожен голосує так, як велить його совість.
– Як веліла ваша особиста совість голосувати з приводу будівництва коло «Писанки»?
– Голосувала за будівництво. Хоча б тому, що прилегла до «Писанки» територія в занедбаному стані, справляє негарне враження.
– Перед виборами ви мали цілу команду однодумців, з якими готові були заходити в раду. Пройшло небагато цих ваших однодумців. За ким особливо шкодуєте?
– Шкодую за тим, що мало пройшло в раду жінок, нас мало б бути більше. А нас усього п’ятеро, гендерної рівності як такої немає. Думаю, не заперечите, що жінки все-таки працьовитіші, наполегливіші, амбітніші, вміють дивитися вперед.
– Ну, Велика Мати – це відоме з історії божество ще прапрадідів сучасних українців. Хоча культ жінки, якщо судити навіть зі стану справ у нашій міській раді, майже втрачено. І серед заступників міського голови, як знаємо, немає жодної жінки. Здається, саме вам пропонували після останніх виборів стати заступником, ви ж з головою в одній партії… Чому відмовилися?
– З дитячих літ у мені жило відчуття, що ратуша – це уособлення міста, це щось таке поважне, до чого слід ставитися мало не з душевним трепетом. Знаєте, це як у романі нашого краянина Іваничука «Місто», де Нестор розмірковує про рідне місто: «…звичайне для чужого ока, для нього ж вічно цікаве й до кінця не пізнане маленьке на планеті… завжди рідне й завжди чуже у своєму оновленні – його Місто». Я пам’ятаю стару Коломию, її запах, для мене таємничим і величним назавжди залишиться печатний дім Білоуса на проспекті Грушевського… Це рівень, до якого всім нам, а передусім народним обранцям, потрібно рости. А в ході передвиборчої кампанії було видно, що далеко не всі охочі стати біля коломийського керма відповідають високим вимогам. Спрацюватися з людьми, схильними до інтриг, мені було б складно, тому й відмовилася. Пізніші скандали, як-от спроба звільнення з посади директора спортшколи чи сварки секретаря міськради з пенсіонеркою, стали зайвим доказом того, що я не помилялася.
– І ви зосередилися на своєму виборчому окрузі?
– Можна сказати й так. У мене дуже розгалужений округ, він починається від вербізького моста й тягнеться до Майданського, Костомарова, автостанції… Здебільшого це приватний сектор, що ускладнює роботу депутата.
– Що ж там такого складного?
– Та хоча б ситуація з вільними земельними ділянками на вулиці Рибацькій, де проживають корінні коломияни. Її мешканці, як і мешканці прилеглих вулиць, по 60–70 років уже обробляють землю біля Пруту. Люди затратили чимало і сил, і коштів, щоб мати зі своїх ділянок якусь користь, а тепер не можуть оформити ділянки законним шляхом. Договори оренди не в усіх є, то батьки не встигли оформити їх на дітей, то не зберегли ордери на оплату, видані раніше жеком…
– Як будете виходити зі становища?
– Покладаю надію на земельну комісію міськради, яка спроможна винести правильне рішення. Хоча б тим, хто зберіг ордери, давати ділянки в оренду… Але навряд чи справедливо буде продати ці ділянки з аукціону, їх куплять ті, в кого тугіший гаманець. На аукціон краще виставляти землі стратегічного значення, об’єкти…
– Земельними клопотами робота депутата, напевно, не обмежується?
– Звісно, що ні. Не без моєї участі на вулицях округу попрацював грейдер, тепер їхня якість трохи краща. Правда, годилося б, щоб і мешканці вулиць дбали про дорожнє полотно, вчасно утрамбовували ямки, як це можна бачити на прикладі деяких сіл. На Антоненка-Давидовича вдалося провести вуличне освітлення, відновлено освітлення на Мелетія Кічури, на Старій Дорозі, Симиренка. Плануємо освітлити також Рибацьку, Братів Микитюків, Полуботка.
– Хтось же й вам, депутатові, допомагає…
– Значно допомагає заступник міського голови Богдан Федорук. Дуже енергійний чоловік. Телефоную йому зранку о пів на восьму, а він уже дві години як на ногах. Треба освітлити вулицю Рудика? Сідає в авто і їде організовувати. Це й з його допомогою встановили на вулиці Атаманюка шлагбаум, і спільно з громадою ліквідували стихійне сміттєзвалище.
– Так, та ділянка, від Атаманюка до Пруту, виглядає не найкращим чином.
– Я запропонувала на розгляд депутатів схему паркової зони в цій місцевості. Разом з мешканцями робимо там толоки, прибираємо сміття, а від міської ради потрібно, щоб ділянку від «Вишиванки» до вербізького моста взяти на баланс міста й допомогти нам облаштувати там парк. Цим ми доведемо, що хочемо і вміємо витворити навколо себе культурний простір.
– На вашому окрузі, знаю, проживають тяжко хворі люди, які потребують допомоги.
– Я відчуваю гордість за своїх виборців, які приходять хворим на допомогу в скрутну хвилину. З миру, як мовиться, по нитці, і бідному сорочка. Підтримати хворого – це й християнський обов’язок. Своїм обов’язком, як депутата і підприємця, вважаю також підтримувати активну молодь, фінансуючи цікаві молодіжні проекти. Я входжу в депутатську комісію з дуже довгою назвою – з питань підприємництва, регуляторної політики, архітектури, містобудування, транспорту і зв’язку, а на цьому полі є чим займатися.
– З нашої розмови, пані Лесю, і справді можна зробити висновок, що ви не партійно заангажована людина.
– Не вважаю себе якимось солдатом партії. Моя справа – служити громаді, особливо старшим людям, які потребують опіки молодших і енергійніших.
– Що в найближчих планах депутата від округу №2?
– Мій пріоритет – відновлення благоустрою, водовідведення в мікрорайоні Костомарова. Сподіваюся, спільними силами ми доведемо його до ладу.
Дмитро КАРП’ЯК