Останнім бурмістром перед Першою світовою війною, а, наімовірніше, й останнім очільником Коломиї в Австро-Угорській імперії був Ян Клєський (Kleski). Про його посади, участь у товариствах та парламентах дізнаємося з довідників, а от відомостями про родину й маєтки поділився з нами нащадок Юліуш Лєо під час свого візиту до музею.

Отже, рід Клєських відомий на Коломийщині уже з першої половини ХІХ ст. Дуже велику участь у розбудові міста, за словами Ю. Лєо, брав найдавніший з відомих йому предків – Йоганн. У реєстрі власників громади м. Коломиї за 1858 р. прізвище Клєський фігурує двічі. Ймовірно, володів двома будинками (або земельними ділянками). Приблизно у 1835 р. Йоганн одружився зі старою панною, багатою власницею земель у Нижньому Вербіжі, прізвище якої нащадок родини не подає. Зате у селі від дідів-прадідів переказують легенду про дідичку Агату Клецьку (з дому Мерґель), яка в середині ХІХ ст. після скасування панщини активно займалася придбанням земельних ділянок, у тому числі й тих, які призначалися громаді, нерідко вдаючись при цьому до хитрощів і підступу. У книжці «Нижній Вербіж. Нариси і матеріали з історії і народознавства» автори пишуть: «У Вербіжі пані Агата Клецька вчинила підлий шантаж стосовно війта й громади. На той час єдиним транспортним засобом були коні, тож війт Чорнюк вибрався фірою до Львова. Однак пані Клецька своєю бричкою наздогнала його неподалік Станиславова і запропонувала їхати разом. Для війтових коней знайшла пристанівок, заплатила за догляд, аж доки вони не повернуться зі Львова. Спільна поїздка з молодою панею, нічліг та харчування війта за її кошт згодом призвели до того, що Чорнюк при розподілі земельних угідь на користь пані відписав багато земель, котрі рахувалися за громадою». Чи так це сталося насправді – невідомо, але наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. Клєські дійсно були багатими землевласниками. Таким чином, можна припустити, що перша дружина Й. Клєського – саме Агата. Овдовівши, Йоганн оженився вдруге з Матильдою Флехнер. Подружжя мало чотирьох дітей, вихованням яких після смерті Матильди у 1874 р. займалася третя дружина Йоганна – п. Боцяно, донька австрійського військовослужбовця.

Ян Клєський, бурмістр, якому присвячуємо цю статтю, був найстаршим сином у родині. Народився 23 березня 1860 р. у Нижньому Вербіжі. Навчався, ймовірно, спочатку в Коломиї, відтак студіював право в Чернівецькому та Віденському університетах. Найбільш активна його діяльність припадає на кінець ХІХ – початок ХХ сторіччя: від 1895 р. він – депутат Коломийської повітової ради, обраний спочатку від групи власників великих посілостей, потім – від групи найбільших платників податків, багатолітній член виділу повітової ради, працівник (якийсь час – заступник голови) Коломийського окружного правління кредитного земського товариства, куратор гончарної та шевської шкіл, член Окружної шкільної ради й міського відділу Галицького господарського товариства, та, що найважливіше, від 1907 р. і принаймні до 1914 р. був бурмістром Коломиї. Тож, без сумніву, користувався авторитетом більшості містян.

З вдячністю згадує бурмістра у спогадах про четверте Січове Свято 1909 року доктор Кирило Трильовський, наголошуючи на тому, що український «Сокіл» відмовився надати приміщення для продажу квитків на свято, а міський очільник – поляк – безкоштовно відступив для дійства міський парк і майдан над Прутом.

У 1907 року Ян Клєський був обраний депутатом Галицького Краєвого сейму від групи міст (до 1914 р. ), а на виборах у 1911 р. – ще й до Палати послів Віденського парламенту від 17 виборчого округу (Коломия) (до 1918 р.). Згідно з декретом керівника Польської держави Ю. Пілсудського від 28 листопада 1918 р. ввійшов до складу Законодавчого сейму (1919 – 1922) як посол зі Східної Галичини, де був членом клубу конституційної праці, комісій відбудови краю та суспільної опіки.

Уже у відродженій Польщі Ян Клєський знову балотувався на виборах до сенату в 1922 р. від партії «Demokratyczna Unija Państwowa» («Демократичний державний союз»). Але, будучи в партійному списку під №10, до парламенту не потрапив. Цікаво, що в період передвиборчої кампанії коломийські газети (польські!) з якоїсь причини досить зневажливо відгукувалися про Я. Клєского та його довоєнну депутатську діяльність. Зокрема часопис «Nowa Gazeta Koɫomyjska» за 7 жовтня 1922 р. писав: «У списку кандидатів до сенату фігурує наш посол п. Клєський. Чи сенат має складатися з самих манекенів, які служать лише для піднімання рук?». Вважаю, що такі висловлювання під час передвиборчих баталій не можна сприймати за правду, а радше, як спосіб за рахунок «очорнення» інших кандидатів покращити рейтинг «своїх». В іншому числі цей же часопис подає свідчення редактора варшавської газети «Rzeczpospolita», професора, доктора Станіслава Стронського про факт, який дуже не подобався полякам, але українців спонукає більш прихильно ставитися до постаті Я. Клєського. Йдеться про засідання в листопаді 1918 р. у Кракові польської Ліквідаційної комісії, яка перебрала на себе в той час управління Західною Галичиною. У Східній Галичині тоді вже було проголошено ЗУНР. На цьому засіданні С. Стронський був присутній як посланець зі Львова з проханням про військову допомогу. А член комісії Ян Клєський, намагаючись не допустити кровопролиття, «закликав не вступати в збройну боротьбу з українцями за Львів, щоб не наражати місцевих мешканців на небезпеку». Трохи згодом, будучи послом без вибору Законодавчого сейму як колишній депутат Віденського парламенту, Я. Клєський не брав участі у засіданнях, допоки в Коломиї була українська влада. Автори статті ставлять це йому в вину, але він як посол саме від Коломиї не міг її представляти в парламенті держави, до якої вона на той момент не належала.

У 1920-х рр. Ян Клєський якийсь час, як і до війни, був членом виділу повітової ради в Коломиї, відтак – президентом ради. Згідно із даними Вікіпедії у 1913 р. він був нагороджений орденом Залізної Корони ІІІ ступеня, але на клепсидрі (повідомлення про смерть і поховання) є запис лише про орден «Polonia Restituta» («Відродження Польщі»).

В роки своєї активної громадсько-політичної діяльності Я. Клєський жив у власному будинку на вул. Крашевського, 40 (тепер – вул. І. Франка), а на сторінках часопису «Gazeta Koɫomyjska» за 1893 р. знаходимо згадку про дім Клеського на вулиці Франца Йосифа (тепер – бульвар Лесі Українки), щоправда ім’я власника не вказано.

Чи гостював імператор Кароль у помешканні бурмістра на вул. Крашевського під час візиту до міста 5 серпня 1917 р. (29 липня цього року імператор був у Коломиї лише проїздом), достеменно невідомо, хоча правник В. Глинський згадує в цьому контексті на сторінках щоденника будинки і Клєского, і Хані. Та згідно з родинною історією Юліуша Лєо ночував тоді Кароль у свого товариша з довоєнних часів доктора Юзефа Хані. Натомість у будинку Я. Клєского приготовлювано квартиру для Вільгельма ІІ, імператора Німеччини й короля Пруссії, про що записав у згаданому щоденнику В. Глинський. Та свідчень про його приїзд до Коломиї немає. А з будинком на вул. Крашевського, 40 пов’язана зовсім інша історія, про яку знаємо зі слів старшого коломиянина: наприкінці 1930-х рр., уже після смерті бурмістра, тодішній власник (якийсь пан із Сопова) … програв цей дім у карти, тож вся сім’я картяра змушена була звідти виселитися.

Але в 1920-х рр. Ян Клєський про це не підозрював – завершивши політичну працю, зайнявся управлінням свого маєтку. А володів він великими ділянками ланів у двох Вербіжах та Сопові, лісами й лугами над Лючкою, Пістинькою, Сопівкою і Прутом. Належав йому зокрема й багатий грибами ліс Мочіра. Дідичеві робітники збирали й сушили ці гриби під керівництвом заготівельника Семена Клюка, відтак Я. Клєський відправляв їх у Бельгію та Нідерланди. Утримував він і декілька зарибнених ставків, один з яких був у парку біля його вілли в Нижньому Вербіжі. Там у великій альтанці влітку господар приймав численних гостей, яких розважали спеціально запрошені музиканти, зокрема скрипалі, трубачі та гітаристи з Коломиї. За такими забавами полюбляли спостерігати місцеві дітлахи, бо їм інколи діставалися ще й гостинці від панських кухарок. Ян Клєський мав ще будинки у Сопові, а також лісопильню, склади будівельних матеріалів і нафтову базу, де зберігалася ропа зі Слободи Рунгурської та Березовів, а на північному краю Гори у Верхньому Вербіжі – цегельню.

Помер колишній бурмістр 19 січня 1934 р. Похований у родинній гробниці в Нижньому Вербіжі, де покоїться і його батько Йоганн.

Ян Клєський та його молодший брат Юліуш (1863(?) – 29.12.1938) не були одруженими, а отже не залишили по собі прямих нащадків. А сестри – Вільгельміна-Ольга (22.06.1861 – 18.09.1941) та Вільгельміна (1872 – 4.05.1947) – мали доволі великі родини. Перша в подружжі з професором медицини Чернівецького університету Фрідріхом Маєром виховала двох дітей, друга з чоловіком Юліушом Лєо, професором університету в Кракові, – п’ятьох. І Маєри, і Лєо з дітьми часто гостювали в нижньовербізькому маєтку. А свого племінника Артура Маєра Ян Клєський навіть чомусь усиновив, а отже той носив його прізвище, й, імовірно, успадкував усе майно. Чи не був він тим паном, що програв у карти будинок Клєського на вул. Крашевського?! Адже міг він жити і в Сопові, тож сусіди трактували його вихідцем з цього села. Та це, звичайно, лише припущення.

Яка ж доля найрозкішнішого колись у Нижньому Вербіжі будинку Клєських? Згідно з розповіддю уродженця села Івана Урдейчука, в 1939 – 1941 рр. там містився притулок для дітей-сиріт, а в роки німецької окупації мешкала сім’я управителя маєтку Дерновського. Після того, як навесні 1944 р. Дерновські втекли на Захід, будинок внаслідок нещасного випадку чи навмисного підпалу згорів повністю.

Нащадки Клєських мешкають тепер у різних містах та країнах, але Коломия залишається для них особливим місцем, бо саме тут коріння цієї родини, найвідомішим представником якої був останній «австрійський» бурмістр.