Футбол - це гра мільйонів. Гра, яка об’єднує всю країну, гра, що змушує битися серця в унісон. Та для когось це щось більше, ніж просто гра. Для когось це покликання. Є багато історій відомих українських футболістів, та сьогоднішня - про 18-річного нашого краянина - Олександра Романчука, який, попри свій юний вік, вже виступає за київське «Динамо» Ю-21. Про свою футбольну стежку Олександр поділився з нами в ексклюзивному інтерв’ю. - З чого почалася твоя футбольна історія та любов до цього виду спорту? - Скільки себе пам’ятаю, завжди був з м’ячем. Він був наче улюблена іграшка, яку я ніколи не випускав з рук. У школі під час перерв бігли на поле грати в футбол, після уроків – футбол. Не пам’ятаю й дня без цієї гри. -  Коли зрозумів, що футбол - це твоє покликання? - Відколи почалися перші перемоги, голи, неймовірні емоції, напевно, тоді й зрозумів, що це моє покликання і своє життя хочу пов’язати саме з цим видом спорту. - Розкажи про перші кроки, перші заняття, тренерів. - Ще у шкільних турнірах в Коломиї мене брали грати за старшу групу. В десять років після одних таких змагань мене запросили до дитячої школи «Прикарпаття» в Івано-Франківську. Там і почалася моя футбольна стежка. Перший мій тренер Анатолій Ярославович  Редушко вніс великий вклад в моє футбольне життя. За що я йому дуже вдячний. Він був мені, як другий батько, завжди допомагав, підтримував, коли потрібно було, сварив і хвалив. Якщо говорити про футбольний характер, то саме він його в мені виховав. - На якій позиції зараз граєш? І чи грав до цього на інших? - Зараз граю на позиції центрального захисника. Так, я грав на всіх позиціях, як в середині півзахисту, так і в атаці. - Хто є кумиром, прикладом для наслідування? За який клуб, крім «Динамо», вболіваєш? - Моїм кумиром і прикладом для наслідування є мій тато. Я завжди рівняюся до нього і хочу бути таким, як він! Для мене це велика людина, яку я завжди ставлю в приклад.            А щодо команди – то ще з дитинста вболіваю за «Реал» (Мадрид). - Де встиг вже пограти? - Після дитячого футболу в ФК «Прикарпаття», де я грав шість років, мене запросили в ФК «Львів», де вже після останнього матчу за «Прикарпаття» до мене підійшли тренери з львівського клубу  і запросили приїхати на оглядини. На той момент інших варіантів в мене не було. Так мене взяли в команду. - Розкажи про період життя у місті Лева і гру за ФК «Львів». - Період перебування у Львові був дуже важливим для мене. Це крок з дитячого футболу в дорослий, який дався мені нелегко. Коли на полі вже не твої однолітки, а справжні чоловіки, до яких ще треба рости. Перший рік ми грали в чемпіонаті аматорів і водночас в чемпіонаті України Ю-19 нижча ліга. Цей рік був непростим, та водночас дуже важливим для мене. Рік, за який я дуже виріс в футбольному плані, набрався сил та мужності, досвіду. Тренерами були Андрій Андрійович Чіх та Володимир Олексійович Журавчак. Саме вони «доносили» до мене вже дорослий футбол та якість гри на полі. Тоді я був наймолодшим у команді. Вже наступного сезону ми почали виступати в другій лізі Чемпіонату України з футболу, тоді в 17 років я підписав свій перший контракт, як професійний футболіст. За ці два роки у команді я дуже вдячний тренерському штабу за довіру, за ігровий час, який виділяли мені на полі, за підтримку та окреме дякую призиденту команди Роману Євгеновичу Михайліву. - Розкажи про перехід в «Динамо». Як тебе помітили? - Після закінчення сезону в другій лізі мій тренер Чіх Андрій Андрійович запропонував мені спробувати свої сили в ФК «Динамо Київ Ю-21». Він порекомендував мене «Динамо», після чого я поїхав на оглядини, де пробув три тижні. Тренер киян цікавився мною як центральним захисником. Позиція була для мене не надто зручною, оскільки  два сезони поспіль  я грав у центрі півзахисту.  Однак на цій позиції я грав не вперше.  За час оглядин зіграв три товариські матчі, проявив себе з кращого боку та забив гол. Після тритижневих тренувань я підписав контракт з «Динамо». - Кілька слів про тренувальний процес та свій розпорядок дня. - Увійти в тренувальний режим було важко. Великі навантаження, дворазові тренування, перший тиждень з ліжка не вставав (посміхається), але з часом звик і стало все набагато легше. Дуже класний колектив, всі дружні, хороші тренери та підтримка з їхнього боку - все це полегшило процес звикання до нової команди. -  Чи маєш час для інших речей, хобі, творчості?  Скільки у відсотковому значенні виділяєш на футбол? - Часу на інші справи дуже мало. Зараз я стараюся сконцентруватися на тренувальному процесі та іграх і віддавати всі сили в матчах. Якщо у відсотках,  то, думаю, 95% я віддаюся футболу. На все решта не вистачає вже ні часу, ні сил… Моє хобі - це інші види спорту, у вільний час люблю грати великий теніс з друзями, волейбол. Взимку обожнюю відпочивати в горах та кататися на лижах. На лижах катаюся з шести років, і мені це подобається. - Мрії та плани на найближче майбутнє? - Зараз мої плани - це закріпитися в «Динамо»  і за найближчий час бути у складі   основної команди. Грати в першій команді - це і є моя мрія. - Хто чи що тебе мотивує, додає сил рухатися далі? - Моя сім’я, мама і тато. Без них я нічого б не досягнув. Це моя опора і підтримка в будь-якій ситуації. Я дуже їх люблю і дуже дякую їм за все! Віталій БИРЧАК