Дзеркало медіа продовжує спільний з книгарнею “Книжкова хата" проект, у рамках якого ми розповідаємо про людей, залюблених у книжки. Наша наступна  розповідь про Павліну Сваричевську. Павліні - 20 років, вона поетка, студентка НаУ "Острозька академія", коломиянка. Дівчина вивчає міжнародні відносини. Є колишньою учасницею коломийської літературної групи "ЛяПіЧ", літературної сцени фестивалів "Арт-Візія" та "Трикутник", а ще вона - "книгозалежна". - Павліно, ти молода авторка. Наскільки важливе читання в контексті творчості? Тай загалом - як почалась твоя книгозалежність? - Для мене є два основних правила у цьому руслі: "Щоб писати - треба читати" і "Щоб писати треба писати". І цим все сказано. Нічого не приходить саме собою, без практики чи без знайомства з самою суттю мистецтва, його творцями. А от книгозалежністю страждаю, чи то радше насолоджуюсь, з раннього дитинства. Вдома в нас є ціла окрема кімната зі стелажами від підлоги до стелі, вщерть наповненими різноманітними книгами – моя улюблена кімната в домі. Батьки завжди любили читати, таку ж любов до книг прищепили й мені. Пам’ятаю якось в шкільні роки вирішила перечитати дитячу трилогію "Ключ від королівства" Марини та Сергія Дяченків, відтоді почала читати "запоями" (сміється). Книгу з рук взагалі не випускала, навіть по будинку навчилась ходити наосліп. - Чи часто читаєш за конкретними жанрами. Чи вибираєш книги за настроєм? -Скоріше ні те, ні те. Часто буває так, що маючи довжелезний список книг, які хочу прочитати, які порадили знайомі, читаю щось, що зовсім випадково потрапляє до рук. Проте не можу сказати, що це "за настроєм". Почату книжку завжди дочитую. Можу ковтнути її одним махом чи розтягувати читання, відкладати, а за місяць знову повертатись до книги, проте для мене кожна книжка має бути дочитана. Такий от у мене книжковий педантизм. Хоча в дитинстві надавала перевагу дитячому фентезі та фантастиці, читала й підліткові романи, пізніше захоплювалась жахами Стівена Кінга. Частіше читала художні книги, зараз приглядаюсь до мотиваційної літератури. - Скільки часу ти виділяєш на читання, і як воно впливає на твоє життя? - Читаю багато, як тільки маю вільну хвилину. Зараз з цим важче, ніж в дитинстві, бо студентська діяльність зобов’язує велику кількість часу приділяти університету. Однак розділ чи два перед сном – це обов’язково. Крім того, що книги надихають, додають клепок в голові, для мене вони є джерелом життєвих сил – рівноцінно як спорт чи правильне харчування, вони допомагають мені почуватись в тонусі, додають енергії. - Фільми чи книги? І чому? -Дуже люблю кінематограф – старі ч/б фільми, атмосферні фільми 2000-х, красиву естетичну картинку сучасного кіно. Вважаю, що інформацію в наш час можна черпати з багатьох джерел, думати змушує хороший продукт, а не окремо книги більше, фільми менше. Краще подивитись хороший фільм, аніж прочитати погану книгу. У цій вічній війні фільм/книга стараюсь зберігати нейтралітет. Іноді гарно, коли картинку створюють за тебе, але все ж корисніше розвивати власну уяву. Вважаю, що читання, особливо для дітей – це необхідний елемент розвитку, зокрема й творчого. Тому, залежно з якої сторони підходити до цього питання – відповідь може бути різною. Люблю обидва мистецтва- -Папір чи гаджет? -Ще рік тому відповідь була б однозначною: "Звісно, паперові книги!" Проте сьогодні не можу заперечувати зручність електронних книг, особливо тих, які обладнані підсвіткою – можна почитати і в поїзді, і вночі, коли не спиться, щоб сусідку не розбудити. Але все одно, коли я вдома й нікуди не потрібно їхати, паперова книга з її чудовим запахом стає для мене справжньою насолодою. Та й колекціонувати книги люблю. -Про обрану книгу. І чому саме її варто читати? -"Мемуари Гейші" Артура Ґолдена – це книга американського письменника про японську культуру гейко, написана на основі бесід автора із справжньою гейшою. Тобто – зрозуміло про незвичне та незвідане європейським читачем. Всім, хто вже любить японську культуру чи тільки хоче з нею познайомитись, можу порекомендувати цю книгу. Якщо відверто японські письменники, такі як Ясунарі Кавабата, здаються вам надто чужими й незрозумілими, а Харукі Муракамі надто американізованим, то ця книга буде вам до смаку. Артур Ґолден представляє японську культуру доступно й зрозуміло, але не позбавленою чарівності та загадковості. Разом з тим сюжет книги побудований так, що зацікавить кожного. Ця книга й про нелегкий шлях саморозвитку, і про незвичну історію кохання, і про те, що часами здавалось би безвихідна ситуація відкриває шлях до неймовірних вершин. -Твій топ 3 книг, які має прочитати кожен? -Тут потрібно радше писати топ-100! Вибрати просто неможливо, надто багато критеріїв, за якими можна оцінювати такий топ. Іноді хочеться літератури, такої собі foodforthought, іноді чогось легкого та романтичного, часами напруженого і драматичного. Кожному своє. Проте є одна книга, яка спадає мені на думку, підходить для мене за всіма цими критеріями – класика – "Портрет Доріана Грея" Оскара Вайльда. Розіграш книжки "Мемуари Гейші" Артура Ґолдена відбудеться на нашій сторінці у Facebook. Проте двері книгарні “Книжкова хата”, що на вул. Чорновола, 51, та книгарні навпроти фонтана “Водограй любові”на  пл. Шевченка, пр. 2, відкриті, мов у тій незвичній шафі в казкову "Нарнію". Автор: Віталій БИРЧАК Фото: Андрій Каня