Сто років тому Олена Кисілевська писала та боролась для жінок та заради жінок – у суспільстві, де жіночий голос був заглушений. Сьогодні досвід письменниці, видавчині, мами, жінки актуальний як ніколи, зважаючи на схожість історичних обставин та ролі жінок у розбудові держави. Ця стаття, перша з серії про стертих з памʼяти жінок, не про повчання чи історію, а про підтримку та рольову модель, яка завжди була поруч, проте в пилині забуття. Це історія про жінку, невтомне серце якої билось для мільйонів.

Я письменниця, дослідниця і мама трьох дітей. І впевнена: світ тримається на жінках. На тих, які вигодовують немовля, складають однією рукою з середнім сином лего-ніндзяго, іншою – відповідають на робочі емейли, паралельно підтримують старшого у розмові про дорослішання. При цьому жінки памʼятають про чоловіка, побут, суспільні обовʼязки. А про себе – бодай згадують пообідати.

Я не унікальна — таких жінок сотні тисяч в Україні. Досвід кожної з нас різниться залежно від локації проживання, матеріального стану, підтримки оточення, влючености партнера у виховання дітей. Але кожна з нас має момент, коли опускаються руки й в голові колять мечі сумнівів «Я не витримаю». Тоді прагнемо побачити когось, хто вже пройшла цей шлях – від вигорання до наповнення, від занепаду до росту – аби не відчувати себе на узбіччі плину життя. Шукаємо ту, яка вийшла з тіні тиску у простір сили, гідности та реалізації. Ту, що стане наставницею на шляху становлення жінки.

Як історикиня, часто шукаю відповіді в минулому, особливо в українському. Історія України просякнута надихаючими постатями чоловіків, але й не меншою кількістю жінок, які є рольовими моделями. Для мене однією з role model є Олена Кисілевська – письменниця, видавчиня, феміністка, депутатка, культурна діячка, жінка, яка сто років тому у Коломиї робила те, що ми, сучасники, вважаємо викликом.

Шлюб як камінь спотикання

Олена Кисілевська походила з сімʼї священника. Дитинство пройшло у селі поблизу міста Монастириська на Тернопільщині. Після смерти батька поїхала до Станіславова на навчання, де й відбулися важливі для становлення Олени Львівни події - вступ до «Товариства руських жінок», де стала його наймолодшою членкинею. Не зважаючи на юний вік, на момент вступу до Товариства дівчина мала силу власних переконань, які підсилилися у колі жінок-однодумців - ідеї жіночої емансипації, глибини духовного світу жінки, роль жінки у патріотичному вихованні молодого покоління. Візія Олени Львівни йшла в ногу з часом, адже поєднання поглядів емансипації та національної ідентичности характерна риса українських жіночих студій на межі 19-20 століть на Галичині.

 У 18 років Олена Сіменович взяла шлюб з письменником, крамарем книжкової продукції з Коломиї Юліаном й власне стала Кисілевською. Однак, для молодої жінки шлюб став не гаванню підтримки, а скалою непорозуміння. Чоловік не підтримував поглядів дружини на освіту та самоосвіту, ба навіть на суспільну діяльність. Ймовірно, що взявши за дружини доньку священника, Юліан мав певні очікування щодо покори, але варто згадати й те, що він поділяв москвофільські бачення. Юліан отримав емансиповану, невгамовну мандрівницю й письменницю, яка дотримувалася протилежних до нього політичних поглядів. Власне, після смерти чоловіка Олена почала активно займатися громадською діяльністю.