Військовослужбовець Ярослав Худайбергенов перебуває в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні через поранення, які отримав на Запорізькому напрямку. Бійцю ампутували праву ногу та готують до протезування.
Військовослужбовець долучився до проєкту "Сталеві духом", щоб розповісти про свій досвід служби на фронті та допомогти з пошуком ресурсів на лікування фантомного болю побратимів, пишуть на Facebook-сторінці медзакладу, пише Суспільне.
32-річний Ярослав Худайбергенов — родом із Сум. Він народився у сім'ї казаха й українки. До війни займався ремонтом автомобілів, зокрема і для передачі ЗСУ.
"Близькі до кордону Суми зіткнулися з російською агресією в перший же день повномасштабного вторгнення. Чоловік розповідає, що окупанти на танках в'їхали в місто, стали на нічліг в мікрорайоні Баранівка, і "ми їх били, їхні танки палили..." — йдеться у дописі.
27 лютого разом з молодшим на два роки братом Ярослав пішов у ТЦК та СП, але їх тоді відправили додому, каже чоловік. А через рік обом вручили повістки на блокпості. На фронті також воює старший брат, якому 37 років. Сам Ярослав служив на Запорізькому напрямку.
"Там були дуже інтенсивні бої, безперервні артилерійські й мінометні обстріли. Мене поранили наприкінці серпня під час артобстрілу. Ми штурмували російські позиції. Були три приходи, — згадує воїн. — Перший — у праву ногу... Нічого, поставив турнікет. Другий — у ліву... Там обійшлося без турнікета. Черевик просто зашнурував сильніше і тримав далі оборону. Потім вже в руку влучило".
З його слів, з побратимами сталося ще гірше. Молодший лейтенант загинув, дехто отримав сильну контузію, а один, якому розбило каску на голові, опинився у психіатричній лікарні, пишуть на сторінці медзакладу.
Найважче на війні — вижити, каже Ярослав. І додає, що його список втрачених побратимів — уже дуже довгий.
Дружина Ярослава дізналася про його поранення лише на п'ятий день. Тоді чоловік зміг їй зателефонувати. Плакала, але сказала: "Добре, що живий".
Воїну ампутували праву ногу вище коліна, також поранена ліва ступня. Найскладніше йому наразі ходити. Ярославу обіцяють поставити добрий протез і днями його вже перевели на реабілітацію.
"Трохи є фантомний біль, трохи нема. Найінтенсивніше болить, коли погода міняється. Тоді тяжко, ногу викручує, судоми по всій довжині ампутованої ноги. Інколи війна повертається в сон, але допомагає спілкування з психологом", — зізнається Ярослав Худайбергенов.
Хлопцям, які планують стати на захист України, Ярослав радить: "Хоч і страшно, але це треба робити. Хто, як не ми?"