Почути щось доброго про нашу охорону здоров’я можна останнім часом чимраз рідше й рідше. Але це аж ніяк не означає, що писати й говорити на цю дражливу тему не варто. Навпаки, чим активніше порушуватимемо її, тим імовірніше, що врешті ми знайдемо-таки шляхи і методи вирішення однієї із занедбаніших соціальних проблем. Саме таку мету й ставила перед собою наша редакція, запрошуючи до розмови інспектора з кадрів комунального закладу міськради «Коломийський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Дзвениславу Христан. –             Про необхідність реформувати медицину й вийти таким чином на передові рубежі в галузі чути, якщо не помиляємося, ще від 2011-ого. Проте не скажеш, що в середовищі медиків з цього приводу суцільне захоплення. Чи ваші спостереження, пані Христан, свідчать про інше? –             Так, реформування галузі розпочалось як пілотний проєкт в окремих областях країни з ініціативи Міністерства охорони здоров’я ще чотири роки тому. Є й позитивні відгуки на нього, хоча треба визнати, що негативу тут більше. Відчувається просто-таки шалений спротив тих, хто в суть справи не особливо й докопується. Причому негатив поширений і в середовищі самих медиків. –             А що ви особисто про це думаєте? –             Що без реформи не обійтися. Сьогоднішня модель медичного обслуговування населення давно застаріла як за суттю, так і за формою. За суттю тому, що до лікарні чи поліклініки звертається, як правило, пацієнт із занедбаною хворобою, яка унеможливлює подальше його нормальне життя, працю, відпочинок. А за формою тому, що під дверима фахівця в поліклініці часто збирається велика черга. У ній є і ті, хто прийшов уперше, «бо хворів і не знає, що болить», і ті, хто хворіє тривалий час. Одному хворому достатньо зміряти температуру, тиск і призначити амбулаторне лікування, іншого ж необхідно обстежити широкому колу вузьких спеціалістів і вже за результатами обстежень знаходити шлях лікування, у тому числі й у стаціонарі. –             Це всі складнощі застарілої моделі медобслуговування? –             Ситуація ускладнюється ще й тим, що й перший, і другий хворий, як правило, незнайомий лікареві. Навіть медична форма, якщо таку ведуть у поліклініці, не повною мірою відображає перебіг захворювання, умови, в яких проживає пацієнт, зрештою, матеріальне забезпечення. Додамо до цих недоліків наявної моделі медобслуговування суто медичні чинники, зокрема оцінку ефективності роботи медзакладів за одіозним показником «ліжко-дні». Чи багато залишається в лікаря мотивації для швидкого видужання хворого? Не кажу вже про жалюгідну оплату праці медперсоналу з боку держави. Виходить трохи перевернута, якщо керуватися здоровим глуздом, ситуація: чим більше хворих і довше лікуємо, тим краще працюємо. У цьому перебільшенні, за яке прошу в своїх колег вибачення, вина наявної моделі медобслуговування. –             Отже, ініційована МОЗ реформа мала б виправити становище. Що ж це за така чарівна паличка? –             Суть реформи, побудованої на основі світової практики, – наблизити медицину до людини, до суспільства. Медичні заклади будуть розділені на чотири рівні надання меддопомоги. Щоб читачеві легше було розібратися, наближу суть до реалій нашого міста. Перший і основний рівень – центри первинної медико-санітарної допомоги. У нашому місті – це комунальний заклад, до складу якого входитиме шість амбулаторій зі штатом п’ять-шість лікарів, на перших порах терапевти й педіатри, амбулаторії розташовуватимуться в різних густонаселених мікрорайонах. У них працюватиме необхідний штат лікарів зі знанням широкого профілю. Навмисне не вказую їхній фаховий спектр, оскільки з часом, після додаткової перепідготовки, вони, а потім їхні наступники, матимуть статус сімейного лікаря, тобто лікаря загальної практики сімейної медицини. Така практика кілька років уже як впроваджена в нашому районі. Фахівці амбулаторії повинні, умовно кажучи, вести приписаний до їхньої установи контингент пацієнтів. Це дозволить їм краще знати пацієнта, стежити за його станом здоров’я, перебігом хвороби, вакцинацією, займатися профілактикою захворюваності. –             То за першою медичною допомогою треба вже буде звертатися в медамбулаторію? –             Саме туди. Тут пацієнтам надаватимуть і першу допомогу, і мінімальні маніпуляційні заходи, тут можна буде отримати безоплатні препарати, пройти діагностичні обстеження, одне слово, можна буде постійно перебувати на зв’язку зі своїм сімейним лікарем. Право вибору якого, до речі, матиме пацієнт. А всі подальші заходи з лікування, що потребуватимуть вузькопрофільних консультацій чи маніпуляцій (стаціонарне лікування, хірургічне втручання і т. д.), пацієнт отримуватиме на вторинному рівні. Тобто в клініко-діагностичному центрі, стаціонарі ЦРЛ, дитячої лікарні, пологового будинку… –             А як зі стимулюванням праці сімейного лікаря? –             Рівень оплати вираховуватимуть за такими показниками, як обсяг наданих медичних послуг, кількість і якість обслужених пацієнтів, зменшення кількості занедбаних випадків захворювань (онкологія, туберкульоз…). Можу сказати, що практика оплати сімейних лікарів у центрах первинної медико-санітарної допомоги в пілотних областях засвідчує – зарплатня медперсоналу після реформування значно зросла. –             Ми розібралися з першим рівнем медобслуговування. А другий, третій, четвертий? –             Другий рівень – це наявна мережа стаціонарних закладів району, новозбудований клініко-діагностичний центр, хоспіс, реабілітаційні установи. Сюди в разі необхідності направить сімейний лікар хворого для детальнішого обстеження вузькими спеціалістами. А вже після такого вузькопрофільного обстеження, консультації, лікування хворий отримає або додаткові призначення, або буде скерований до третього рівня медобслуговування – у стаціонари обласних установ третього рівня чи в спеціалізовані медзаклади четвертого рівня. –             У вас яка освіта, пані Христан? –             Вища педагогічна. [pull_quote_right]Завоювати довіру пацієнтів фаховістю, ефективним лікуванням – суть діяльності сімейного лікаря. І, як уже сказано, суть реформи. Бо, згадаймо заповідь засновника східної медицини Авіценни: докторові потрібно платити до тих пір, допоки суспільство здорове.[/pull_quote_right] –             Важко повірити. Що ж змусило вас так глибоко вникнути в суть реформування охорони здоров’я? –             Я працюю в цьому середовищі й стежила за ситуацією як кадровик з самих початків. Люди переживали, що розпочнеться скорочення штатів, що їм доведеться переучуватись… Як наслідок, багато хто пішов у приватну сферу, тож маємо тепер у Коломиї мислимі й немислимі приватні кабінети. Але чутки про ймовірні тотальні скорочення, обмеження в фінансуванні, закриття окремих відділів і ледь не всього стаціонарного профілю медзакладів – абсолютно безпідставні. Так, деяким спеціалістам доведеться розширити фахові здібності, відбути курси, це неминуче. Зокрема, отой «приписний контингент» не формуватиметься, як за сьогоднішніх реалій: хто чергує в такому-то кабінеті поліклініки, до того й треба йти. При реформованій моделі створення центрів первинної допомоги пацієнт сам вибирає лікаря, в якого хоче лікуватися, якому довіряє своє здоров’я. Завоювати довіру пацієнтів фаховістю, ефективним лікуванням – суть діяльності сімейного лікаря. І, як уже сказано, суть реформи. Бо, згадаймо заповідь засновника східної медицини Авіценни: докторові потрібно платити до тих пір, допоки суспільство здорове. –             Але наразі, наскільки відомо, доктор має всі підстави бути незадоволеним своєю платнею. –             Наразі становище майже критичне. За вересень медики платню ще не отримали, хоча аванс мав бути в середині місяця. Видали були по 300 гривень, і люди так і не зрозуміли: розглядати це як аванс чи як обіцяне прем’єром підвищення платні? –             Ви вперше балотуєтеся в міськраду? –             Вперше. Хоча маю уявлення, що таке депутат, оскільки виконувала обов’язки помічника депутата. Відвідувала дитсадки, збирала інформацію про дітей-сиріт, дітей з малозабезпечених сімей… –             А політикою цікавитеся? –             Хто ж тепер нею не цікавиться? Нині тільки й розмов, що про політику. Чи в автобусі, чи на вулиці, чи в лікарні – всі політикують, люди добре обізнані з кандидатами, знають логотипи партій. Здається, це обминуло хіба малих дітей. –             Таке масове «втягування» людей у політичні процеси, на ваш погляд, на користь чи на зло? –             Думаю, що на користь. Вирішується ж доля держави, стояти тут осторонь – не найкращий варіант. Наша справа прийняти рішення, а вже буде воно правильним чи не зовсім – майбутнє покаже. Особисто мені імпонує те, що наші люди переймаються виборами. Як і те, що більшість медиків готова до змін задля зміцнення авторитету лікувальних установ серед мешканців Коломийщини. Якщо до реформування нашої галузі серйозно ставитиметься влада, зокрема новообраний депутатський корпус, то успіх реформи, без сумніву, забезпечений і ми наблизимося до рівня розвинутих європейських країн.   На правах реклами