Мав честь брати участь у Марші захисників України, який відбувся у Києві на день незалежності України. Отримав на ньому унікальні відчуття. З того часу як демобілізувався не чув слів "дякуємо вам". Більше того, фактично в усіх населених пунктах нашої держави є люди, які розповідають, що війна нікому не потрібна і незрозуміло за що гинуть люди. Такі слова неодноразово доводилось чути як на Луганщині, так і на Закарпатті. Про почуте на власну адресу: "Каратель, бандерівець, фашист!", годі й говорити...

Зізнаюсь, від цього в душі роками живе образа за несприйняття більшістю війни, яка досі продовжує забирати людські життя. Образа за усіх тих хлопців, кого розірваних на шматки збирав до купи та ховав безіменними гарячого літа 2014. Образа за зламані долі дітей та рідних загиблих.

Переварюючи роками в собі тягар важких думок, емоції що з’явились на Марші ветеранів стали повною несподіванкою самому собі. Були моменти, коли я сам і хлопці що йшли поряд зі мною мовчки плакали. Чомусь мені здається, що із сльозами із них, як і з мене виходили на зовні усі ті "образи", про які йшла мова вище... Такої кількості людей на вулицях Києва, я не пам’ятаю із часів Майдану! Люди тисячами стояли вздовж дороги і до хрипоти кричали «Дякуємо!» - ми нарешті почули від українців країни те, що просили наші душі.

Я йшов зі своїми айдарівцями, і тих кого особисто пам‘ятаю із літа 2014 року майже не залишилось, по-переду колони несли світлини наших загиблих побратимів - перед ними люди вставали на коліна... Таке, довгоочікуване визнання нас своїми захисниками!

АВТОР: Микола Павлюченко, учасник російсько-української війни у складі батальйону "Айдар"