| До переліку постійно затребуваних професій з легкістю можна віднести кравецьку справу. З розповідей наших бабусь знаємо, як часто колись жінки самі шили одяг, оскільки придбати особливо не було де. На село мала бути хоча б одна кравчиня, яка одягала півсела. У місті були ательє, де робота кипіла увесь час.
Зараз же магазинів одягу, здається, більше, аніж потрібно. Багато імпортного одягу на різний смак та за різною ціною, та вже з кожним роком все більше з’являється й українського виробника. Як наслідок, до ательє більше звертаються із проханнями дещо підшити, відремонтувати чи за іншими корекціями. Хоча речі, створені індивідуально за вашим бажанням, з підібраними тканиною та фурнітурою, – цінніші та точно стануть улюбленими. У нашому місті є багато кравчинь та кравців, які люблять і добре знають свою справу. Жінки та дівчата не тільки ремонтують одяг, але й підбирають все індивідуально. Окрім цього, в Коломиї понад півстоліття існує ательє, яке успішно працює та славиться своїми якісними виробами. Коломиянка Марія Вівчарик у сфері пошиття одягу вже 25 років. "Працювати кравчинею ніколи не хотіла. Мріяла стати перукаркою, – розповідає пані Марія, – але, по-перше, цього хотіли мої батьки, а по-друге, шити у мене виходило добре".
Закінчивши після 9 класу Центр професійно-технічної освіти №1 в Івано-Франківську, тривалий період часу пані Марія шила вдома. І тільки рік тому вирішила відкрити власне ательє "Новий стиль" на вул. Чорновола. Зараз це сімейний бізнес, оскільки разом з жінкою працює зять. Дочка пані Марії також вчиться на кравчиню. Поряд з досвідченою швачкою працює і молода дівчина, яка тільки розпочинає займатися цією справою. Працює тут лише місяць. "Не скажу, що дуже любила цю професію, коли вступала. Але щойно почала застосувати теорію на практиці – захопилася", – розповідає Влада Вишиванюк. Дівчина закінчила Коломийський політехнічний коледж за спеціальністю модельєр-конструктор промислових виробів.
"Ця професія дуже творча. З клаптика тканини можна створити справжній шедевр, – переконана дівчина, – це прояв фантазії, ціле мистецтво. Я отримую радість, коли моя робота подобається людям". Ремонтом речей кравчині майже не займаються. Здебільшого виготовляють індивідуальні сукні, але не тільки. На одяг нашивають різні аплікації, вишивки тощо.
Наталія Солощак – також кравчиня з великим стажем. "Шити я завжди любила. Пам’ятаю, як бабуся у 4 роки принесла мені голку з ниткою і попросила пришити ґудзик. Звичайно, я її послухала. Окрім цього, біля нас жила кравчиня, і я неодноразово ходила до неї шити. Після чого під час навчання в школі пішла на курси крою та шиття".
До 1982 року жінка шила вдома, а з 1999-ого почала займатися цим професійно. І як результат, 2002-ого року відкрила своє ательє "Модниця", що на вул. Бандери. За словами пані Наталі, мода повертається що два роки. Тому зараз популярним стає одяг з 70-х років минулого століття. Для того, щоб бути знаючою кравчинею, потрібно бути і модельєром, і психологом. "Нам треба вміти і розрадити, і порадити. Часто люди приходять і самі не знають, що хочуть. Якось до мене прийшла дівчинка і захотіла сукню. Але якби я зробила так, як вона хоче, тоді мали би пальто. Я особисто не один раз відмовляла, коли бачила, що бажання клієнта може зіпсувати річ. Спочатку на мене ображалися, але потім приходили і дякували. По правді, у своїй практиці я мала різні випадки. Також шила і комбінезон для собаки. Насправді, це доволі непроста, довга та кропітка робота".
Поряд з пані Наталією працює двоє молодих дівчаток. Олена Котюк та Ольга Ковалюк вважають особливою свою роботу через її різноманітність, адже кожен день приходять нові замовлення, не схожі одне на одне.
Після розпаду Радянського Союзу це приміщення у кравців хотіли відібрати, і впродовж майже двох років пані Дарія разом з колегами боролися за його збереження, відвідуючи найповажніших людей країни. Собі вдалося залишити лише одну четверту, тобто тепер це лише дві кімнати, а раніше це був цілий будинок. Поряд з пані Дарією працюють кравчині, які також пам’ятають тяжкі часи. Але, незважаючи на це, вони ніколи не опускали рук. "У нас і думок не виникало про переїзд за кордон чи кардинальну зміну професії, – розповідає Наталія Данило, – нам подобалось те, чим ми займалися". Найцікавішими роботами пригадують виготовлення сценічних костюмів для театру, танцювальних колективів та циркачів. "Ми тоді ночами не спали, – пригадує Світлана Якуб’як, – але це не заважало нам тішитись. Деколи костюми навіть приміряли на собі…".
Автор: Соломія МАРДАРОВИЧ
Фото: Ярослав ВАРЦАБ'ЮК |


Закінчивши після 9 класу Центр професійно-технічної освіти №1 в Івано-Франківську, тривалий період часу пані Марія шила вдома. І тільки рік тому вирішила відкрити власне ательє "Новий стиль" на вул. Чорновола. Зараз це сімейний бізнес, оскільки разом з жінкою працює зять. Дочка пані Марії також вчиться на кравчиню. Поряд з досвідченою швачкою працює і молода дівчина, яка тільки розпочинає займатися цією справою. Працює тут лише місяць. "Не скажу, що дуже любила цю професію, коли вступала. Але щойно почала застосувати теорію на практиці – захопилася", – розповідає Влада Вишиванюк. Дівчина закінчила Коломийський політехнічний коледж за спеціальністю модельєр-конструктор промислових виробів.
"Ця професія дуже творча. З клаптика тканини можна створити справжній шедевр, – переконана дівчина, – це прояв фантазії, ціле мистецтво. Я отримую радість, коли моя робота подобається людям". Ремонтом речей кравчині майже не займаються. Здебільшого виготовляють індивідуальні сукні, але не тільки. На одяг нашивають різні аплікації, вишивки тощо.
Як зізнається кравчиня, нині бракує кадрів. Мало хто з молодих хоче працювати перші три роки і отримувати за це малу винагороду. А ті, які приходять, після кількох років навчання ідуть в декрет або виїжджають в інше місто чи країну. Окрім цього, колись існували спеціальні профтехучилища, які впродовж двох років давали необхідні знання та відправляли учнів на роботу. Тепер їх немає.
У нашому місті на бул. Лесі Українки є найстаріше ательє "Новий силует", яке збудували ще 1959 року. З 1961 року тут працювали перші працівники і їх кількість налічувала 120. Шили і шуби, і ковдри, і верхній одяг… Одним словом, відділів було багато. Найстарша кравчиня Дарія Бережницька працює тут майже 49 років.
Автор: Соломія МАРДАРОВИЧ
Фото: Ярослав ВАРЦАБ'ЮК