4 листопада 1861 року з Відня до Львова прибув перший пасажирський потяг, який називався "Ярослав". Цей день вважається початком історії залізниць в Україні. З 1868-го починається активна розбудова мережі залізниць.

1860-і рр. були знаковими для Галичини і зокрема для Коломиї. Австро-угорська імперія, незважаючи на війни і кризу, робила поступ в усіх царинах життя. На відміну від імперій східного типу, цісарська дбала не лише про столицю й найбільші міста, але й про провінцію. Тому в Галичині в цей період почався промисловий бум. Можна перерахувати наші коломийські здобутки 1860-х, але найбільшим з них стало відкриття залізничного сполучення. Для цього створили Товариство Львівсько-Чернівецької залізниці. Всіма роботами керував відомий анґлійський підприємець Томас Брессей, який до того споруджував залізниці по всьому світі.

У серпні 1866-го в Коломиї відбулася випробувальна їзда паротяга, а 1 вересня – офіційне відкриття залізниці Львів – Чернівці через Коломию. Тепер важко уявити як сприймали незвичайну залізну машину наші предки, які до того знали тільки коней. Ще цікавіший факт: коломийці побачили потяг і сіли до вагонів на 3 роки швидше від харків’ян і на 4 – від киян...

 Відтоді з Коломиї можна було дістатися до Кракова чи Львова, а звідти – до самого Відня. Тепер місцеві мешканці могли швидше розвивати бізнес, їхати на навчання до Європи.

У 1886 р. австрійська фірма збудувала залізничну дорогу Коломия – Слобода Рунґурська, якою ходив локальний потяг, або т. зв. льокалька. Того самого року для цього поклали міст на р. Пруті. 24 серпня 1886 р. з Коломиї відправився робочий потяг, а 1 вересня того самого року – і пасажирський. Звичайно, цю колію проклали на замовлення багатих підприємців, які володіли нафтовими промислами в Слободі Рунґурській та підприємствами у Печеніжині й Сопові. Самі коломийці були обурені «льокалькою», яка забруднювала місто та створювала постійну небезпеку.

У 1886 р. водночас відкрили залізничну вітку до с. Княждвір/Шепарівці. Вона відгалужувалася від маршруту Коломия – Слобода Рунґурська приблизно на місці теперішнього кільця, на вул. Карпатській у бік Шепарівців. Там багаті коломийські євреї також мали свої фабрики, а відповідно потребу привозити сировину та відвозити продукцію.

У 1899 р. відкрили залізничну вітку Делятин – Коломия – Стефанешти (тепер с. Степанівка Заставнівського р-ну Чернівецької обл.), яка зв’язала Закарпаття й Буковину.

Для обслуговування потягів у кін. ХІХ ст. створили паровозні майстерні. Безперечно, нова галузь потребувала кваліфікованих працівників. Такими в той період були насамперед австрійці, чехи, а згодом поляки, євреї і українці. З перших відомих нам місцевих залізничників-українців назвемо Івана Юрчишина, який приїхав до Коломиї зі Львова, Володимира Кушніра та довголітнього і заслуженого залізничника Володимира Кобринського, який зробив велику послугу наступним поколінням, заснувавши Музей Гуцульщини. А першим відомим нам начальником станції Коломия був Ф. Льонхамп де Берс.

У період ЗУНР українці перебрали владу, а начальником станції Коломия призначили Володимира Кобринського. Це був перший українець – начальник залізничної станції м. Коломиї, і перших вісім днів у листопаді 1918-го він майже не спав, налагоджуючи роботу. Завдяки йому залізнична служба працювала злагоджено та забезпечувала безперебійну роботу у ті складні часи.

Після воєнної поразки 1919 р. почався міжвоєнний період або друга Польща. Нова влада отримала у спадок від австрійської добротний залізничний парк та мережу колій. У 1925 р. на державній колії в Коломиї працювало приблизно 190 осіб, на 90% це були поляки. Українцям також пропонували роботу, але крім належної кваліфікації вимагали переписатися на поляків або ж перейти з греко-католиків на римо-католики. Начальником станції тоді був Максиміліян Геллер. З Коломиї до Львова щоденно курсувало 6 рейсів. Ходили потяги на Заліщики, Делятин, Чернівці, і, звичайно ж, їздила «льокалька» на Слободу Рунґурську.

Цікавим явищем того часу став експрес-потяг «Люкс-торпеда», який 1939 р. їздив за маршрутом Львів – Коломия через Ходорів. Відстань 195 км він долав за не цілих 2, 5 години. Правда, в радянські часи про це воліли не згадувати, і аж тепер українські краєзнавці, завдяки польським, нагадали цей цікавий факт.

Люкс-торпеда, фото з відкритих джерел

У 1939 р. до Галичини прийшли більшовики і відразу ж перевели залізничну галузь на напіввійськову, наповнивши її військовими, енкаведистами, партійними функціонерами, запровадивши російську мову як офіційну мову залізниці. Почалися арешти польських, а потім українських залізничників, яких звинувачували в націоналізмі та антирадянській агітації.

За неповними підрахунками упродовж 1939 – 1953 рр. було заарештовано та засуджено до різних термінів і до розстрілу приблизно 40 залізничників Коломийщини. Натомість їхні місця займали прислані з території СРСР російськомовні робітники і керівники. Аж згодом місцеві залізничники почали отримувати керівні посади, зокрема в період т. зв. хрущовської відлиги та горбачовської Перебудови.

Більшовицькій владі, яка прийшла в Галичину, дістався добротний парк залізничних машин європейського виробництва та густа мережа колії. Радянські залізничники відразу перейшли з європейської колії (1435 мм) на російську (1524 мм). Була створена Львівська залізниця, яка підлягала Міністерству шляхів сполучень СРСР.

Якщо за цісаря потягом з Коломиї можна було дістатися до Відня, за Польщі – до Варшави, то тепер західний вектор змінили на східний – Москва. Власне в радянський період з нашого міста вирушали ешелони з нещасними українськими людьми, яких вивозили до тюрем і концтаборів та на примусові роботи до Сибіру.

Згодом радянськими коліями пішли потяги радянського виробництва, нові моделі паротягів, тепловозів, дизель-поїздів, електровозів.

На потребу вугільної промисловості у 1949 р. проклали залізничну верету від Сопова до Ковалівки, звідки вивозили вугілля. Рік 1967-й став також знаковим для залізничної історії Коломиї, адже тоді розібрали вітку Сопів – Ковалівка, зруйнували добротний столітній залізничний міст на Пруті та розібрали «льокальку». Відтепер середмістям уже не чмихав і не свистав потяг та не тряс давніми будинками.

На коломийській залізниці (станція, вокзал, локомотивне і вагонне депо, 13 дистанція колії) працювало багато кваліфікованих робітників, талановитих спеціалістів, роботящих людей різних національностей. Багато з них відзначили високими державними нагородами. Юнаки й дівчата з Коломийщини здобували професійну залізничну освіту в Чернівецькому технікумі залізничного транспорту та в Дніпропетровському інституті залізничного транспорту.

У 1980-і, коли в СРСР встановилася соціальна стабільність, коломийська колія перетворилася на потужний залізничний осередок. Звідси курсували приміські електрички за давніми цісарськими маршрутами «Коломия – Заліщики», «Коломия – Івано-Франківськ», «Коломия – Чернівці», «Коломия – Рахів», а через коломийський вокзал щоденно проходили потяги за маршрутами «Івано-Франківськ – Одеса», «Івано-Франківськ – Москва», «Чернівці – Брест», «Чернівці – Львів», «Берлін – Софія». Біля квиткових кас завжди стояли черги пасажирів. Тепер уже місцевих корінних мешканців не вивозили з коломийського вокзалу на Сибір, тепер звідси вони їздили на заробітки, торгувати яблуками, за крамом чи на екскурсії. У 1986 р. на Львівській залізниці відкрили потяг за маршрутом «Чернівці – Перемишль», який їздив через Коломию. Це був перший закордонний доступний пасажирським масам потяг у період СРСР! Історичний маршрут! Наші жінки й чоловіки з Коломиї та околиць возили цим потягом до Польщі продавати свій крам. Цей рейс існував понад 15 років.

Знаковим для станції Коломия став 2000-й рік. Тоді в Коломиї відбувався Х Міжнародний Гуцульський фестиваль, до якого відновили місто. Залізничники ж до ювілею капітально відреставрували вокзал. Сюди приїхали керівники держави і залізниці. Високих гостей урочисто зустрічав оновлений вокзал та коломийські громадяни.

У Добу незалежності створено Укрзалізницю, яку свого часу очолювали два вихідці з Коломийщини: Борис Остап’юк з c. Слободи та Михайло Костюк з с. Кобильця.

За матеріалами книжки Миколи Савчука "Ювілейний маршрут Коломийської колії".

Листівки з колекції Валерія Ковтуна.