Розповідаємо, чим депутат від округу відрізняється від депутата, обраного за партійними списками, і як не помилитися.

Вже завтра в Україні відбудуться позачергові парламентські вибори. Україна – парламентсько-президентська держава, тож ми будемо обирати ключовий орган влади, який визначатиме вектор розвитку України принаймні на наступних 5 років.

В Україні діє змішана виборча система. Це означає, що 225 депутатів ми будемо обирати, голосуючи за партії та їхні списки, ще 199 депутатів отримають мандат, пройшовши сито мажоритарних округів. Це означає, що прийшовши на виборчі дільниці, ми отримаємо 2 бюлетені. В одному буде список політичних партій, в іншому буде список кандидатів, які балотуються до Верховної Ради від нашого мажоритарного округу.

Офіційно на папері права та обов’язки народних депутатів однакові, незалежно від того – мажоритарник він чи «списочник». Але це тільки на папері. Реально все зовсім по-іншому. І про це відверто говорять як самі депутати, так і фахівці. 

Депутати-"списочники" – солдати партії

"Мажоритарники" та " списочники" – це абсолютно різні депутати за своєю суттю. Парламентарій, обраний за списками політичних партій, переважно працює на загальнонаціональному рівні. Він пише законопроекти, проекти постанов, реагує на проблеми державного рівня, озвучує позицію своєї партії або фракції з приводу тих чи інших проблем та поточних питань.

Кожна партія має свою ідеологію та виборчу програму. Тож депутат, обраний по загальнонаціональному округу, в першу чергу, зобов’язаний дотримуватися партійної ідеології та реалізовувати положення партійної програми. Ідучи до парламенту за партійними списками, кандидат повинен розуміти, що в деякій мірі він відмовляється від власних принципів, від принципів тієї громади, де мешкає, і бере на себе зобов’язання виконувати програму політичної партії.

Ідеологія та програма – це стратегічні речі, які відповідають на глобальні виклики, що стоять перед державою Україна. Вони дають відповіді на питання про цивілізаційний вибір України, повернення окупованих територій та закінчення війни, збереження української мови та ідентичності, місце нашої держави в сучасному світі. Це питання так званої "великої політики", яка має фундаментальне та дуже важливе значення для держави. Саме тому, голосуючи на парламентських виборах за партії, ми вибираємо ту, яка пропонує співзвучні з нашим світоглядом ідеї або ж лідер якої викликає у нас більший рівень довіри.

Ще раз повторимось, що "велика політика" є важливою на рівні держави та її відносин з іншими державами, однак вона не завжди враховує турботи конкретної людини, що живе в конкретному місті чи селі та стикається з великою кількістю щоденних проблем – від поганих доріг до даху, що протікає.

Можна заперечити, що це компетенція місцевої влади, але це також і дуже ідеалізований погляд на реальний стан справ. Не дискутуємо, добре це чи погано, але мусимо визнати, що без допомоги від держави та здорового лобізму місцеві громади не мають можливості повноцінно розвиватися. Тому повинен бути своєрідний посередник у комунікації між державою та місцевими громадами.

Депутат по списку партії не прив’язаний до конкретної території та до конкретних виборців. У законі є вимога розподіляти за територіями депутатів, обраних за пропорційною системою. Такий розподіл мають проводити фракції, але на практиці ця норма або не виконується, або виконується формально. На взаємодію та комунікацію депутатів з виборцями це найчастіше не впливає.

Слід зрозуміти, що в разі біди, наприклад повені, яку Коломийщина пережила у 2008 році, ніхто з партійних лідерів чи депутатів з партійного списку сюди не приїде і проблеми власників затоплених господарств вирішувати не буде. А от мажоритарник повинен приїхати і допомогти вирішити проблеми.

Говорячи про партійні списки, мусимо сказати про ще один мінус. До них потрапляють люди, які ні перед ким ні за що не звітують, це – солдати своєї партії. Часто, і Україна вже знайома з такими випадками, коли головним аргументом для потрапляння до списку партій є те, що кандидат – чийсь брат, бізнес-партнер або підлеглий. 

Депутат-"мажоритарник" – представник місцевої громади в парламенті

Мажоритарна складова виборчої системи, попри усі недоліки, має один великий та очевидний плюс. Вона дає можливість українцям обирати не аморфну і безлику владу, а конкретну людину, яка представлятиме інтереси округу в столиці, до якої завжди можна звернутися й отримати відповідь. Можливість голосувати за конкретного кандидата дає виборцям відчуття реалізації оцього виборчого права, про яке багато говориться, але яке не завжди можна відчути.

Власне для тіснішої комунікації між мешканцями територіальної громади та держави й існує мажоритарна складова нашої виборчої системи та депутати, обрані до парламенту від мажоритарних округів. Обсяг обов’язків та зобов’язань депутата, обраного в мажоритарному окрузі, – набагато більший. Він, як і «списочник», повинен займатися законотворчою роботою в комітетах та розв’язанням ключових проблем державного рівня. Та, окрім того, до його обов’язків належить і робота в окрузі. Вона має бути для нього пріоритетною, адже в цьому сама суть депутатської діяльності.

Тільки через можливість вибирати та делегувати в органи центральної влади конкретного депутата реалізується право людини впливати на владу та на долю своєї держави. Знаючи того, кого ми делегували, ми знаємо, з кого можемо спитати, до кого прийти за допомогою, хто має відстоювати у далекому Києві інтереси міста й села. Голосуючи за мажоритарного кандидата, ми по суті приймаємо на роботу людину для захисту своїх прав та життєвих інтересів громади.

Мажоритарник повинен дбати про інтереси громади, яка його делегувала до Верховної Ради, опікуватися розвитком громад на окрузі, виконувати зобов’язання, які отримав від виборців.

Бачимо, що мажоритарники – більш приземлені люди, прив’язані до територій і конкретних громад. Іншими словами, депутат, обраний в мажоритарному окрузі, повинен чітко знати головні проблеми свого округу, а також володіти необхідними ресурсами для їх вирішення. Також "мажоритарник" зобов’язаний вирішувати дуже багато проблем і турбот громади, яка дала йому мандат і довірила представляти її інтереси в парламенті.

Крім того, ми мусимо чітко розуміти, що місцеві громади не в стані самотужки вирішувати свої проблеми, а тим паче реалізовувати масштабні інфраструктурні або ж інвестиційні проекти. Проблем усюди багато, а державний фінансовий ресурс – обмежений. Тому лобізм громад округу в наших умовах є просто необхідним.

Як показує статистика, така прив’язка депутата до конкретних виборців та до конкретного округу мотивує його працювати ефективніше та відкритіше. Активне спілкування громадян із депутатом змусить його приділяти більше уваги якості життя людей і вимагати від влади такого ж ставлення до громадян. За допомогою депутата-мажоритарника громадяни можуть контролювати і місцеву владу, і центральну.

Людям варто розуміти, якого депутата вони хочуть бачити у Верховній Раді: того, який пише закони, чи депутата, який просуватиме інтереси свого округу у законодавчому органі. В ідеалі – ефективний депутат мав би гармонійно поєднувати ці завдання. 

 Фото ілюстративне