Минулого тижня у дискусійному клубі ''Дзеркала медіа'' говорили про умови ведення бізнесу у Коломиї. Гостями студії були відомий місцевий підприємець Юрій Романюк, власник закладу ''Суші хаус'' Ігор Стражник, керівник проектів платформи ''Спейс Ап'' Михайло Данищук та власниця клінінгової компанії ''Зоря'' Алла Аннюк. Модератором зустрічі був Віктор Фітьо.

Віктор Фітьо: Сьогоднішня розмова стосуватиметься коломийського бізнесу. Тема – актуальна, адже саме мале та середнє підприємництво є локомотивом міської економіки та ключовим джерелом наповнення міського бюджету. На початку попросимо Юрія Романюка порівняти умови ведення бізнесу сьогодні та 10, 15, 20 років тому.

Юрій Романюк: Якщо говорити про епоху незалежності, то найважче було вести бізнес у період ''азаровщини''. Саме тоді почалося тотальне винищення українського підприємництва. Найбільш негативним явищем в історії українського підприємництва був недолугий закон про ПДВ. Введення його в дію знищило 70 – 80% усього промислового потенціалу України.

Зараз, після двох майданів, філософія та методика податкової адміністрації зовсім інша. Відповідно, і вести бізнес, зокрема у Коломиї, комфортно та спокійно.

Говорячи про стан коломийського бізнесу, мусимо також сказати, що Коломийський район на 97% – дотаційний, а найбільшим платником податків до коломийського бюджету є 10 гірсько-штурмова бригада, тобто бюджетна організація. Тому в плані бізнесу ми в десятки разів відстаємо і від Івано-Франківська, і від Калуша. 70% у структурі коломийського бізнесу – це звичайна торгівля, ще 20% – сфера послуг і 10% – виробництво.

В.Ф.: Запитання до молодого покоління коломийського бізнесу. Ігоре, чи важко зараз вести бізнес у нашому місті і з якими головними проблемами ти стикаєшся?

Ігор Стражник: Головною проблемою, з якою я стикнувся, коли запускав свою справу – це нерозуміння самого механізму ведення бізнесу, було мало знань та не було звідки їх почерпнути. Крім цього, важливою проблемою є люди, без них жоден бізнес не може досягти успіху. Тому надважливим завданням є створити такий колектив, який би відчував себе учасником справи, а не просто найманими працівниками.

Михайло Данищук: Ігор згадав за те, що молоді люди бояться починати свою справу через відсутність відповідних знань. Це справді є великою проблемою. У закордонних школах, наприклад, це викладається, починаючи з 8 – 9 класів. Дітей навчають підприємництву, основам економіки, що таке гроші, їх рух. Тобто заробляння та витрачання грошей на заході – це ціла культура. В нас вона поки що не сформована.

З іншого боку, в Інтернеті є доволі багато онлайн курсів з бізнесу, тому для людини, яка має бажання знайти відповідні знання, це не є великою проблемою.

В.Ф.: Запитання до Алли. У вас доволі специфічний бізнес – професійне прибирання, або ж клінінг. Чи важко було його запустити та переконати коломиян, що прибирати не є ''священним'' обов’язком домогосподарки, а звичайною послугою, яку можна замовити?

Алла Аннюк: На початках дійсно було важко, і коломияни були не готові до цього. Тому першими нашими клієнтами були люди, які приїхали з-за кордону, де були на заробітках, і займались тим самим, що ми тут. Зараз наші клієнти вже звикли до нас і перед приїздом додому телефонують з-за кордону і замовляють прибирання.

З часом ситуація змінилася, наш бізнес пішов ''у маси'', і тепер нашими клієнтами є не тільки заробітчани, але й організації, фірми, магазини тощо. Ми свого часу працювали перед відкриттям заводу ''Леоні''.

В.Ф.: У стратегії розвитку Коломиї зазначено, що ключовими напрямками розвитку є туризм та високі технології. На вашу думку, чи маємо ми потенціал у цих галузях?

Ю.Р.: На жаль, і перше, і друге – це утопія. Той результат, якого чекають, є недосяжним у силу об’єктивних причин. Коломия не може бути великим туристичним центром – як Львів, Яремче та Буковель. Щодо високих технологій, я думаю, що Львів тут поза конкуренцією, і він переб’є будь-які амбіції Коломиї.

М.Д.: Можливо, Коломия і не стане туристичною ''меккою'', але вона може зайняти іншу вільну нішу. Я говорю про те, що Коломия може стати воротами до Карпат. З точки зору розташування є доволі привабливою у транспортній сітці. Ми не зможемо генерувати такий потік туристів, як Буковель чи Яремче, але ми можемо бути місцем, через яке турист їде до того ж Буковелю.

В.Ф.: Я не зовсім згідний з цим. Аргумент перший – погана логістика. З Києва до Коломиї – один потяг на день, зі Львова до Коломиї – два. При тому, що 180 кілометрів до столиці Галичини він долає 4 години. Аргумент другий – відсутність достатньої готельної бази. Видається, що це великі перешкоди для того, щоб стати воротами до Карпат.

І.С.: Якщо людина їде з Франківська до Буковелю, для чого ій заїжджати до Коломиї? Така ж ситуація з туристами, які їдуть з Чернівців у Буковель. Для чого їм заїжджати в місто, коли його можна об’їхати об’їзною і прямо добратися до пункту призначення? Тому потрібно відповісти на запитання туриста, для чого йому заїжджати до Коломиї? Такою фішкою можуть бути різні фестивалі.

В.Ф.: Вже було сказано, що фундаментом коломийського підприємництва є торгівля, сфера послуг та громадське харчування. Які ще сфери, на вашу думку, є перспективними для розвитку?

Ю.Р.: Щоб Коломия була привабливою для бізнесу, тут повинно бути достатньо трудових ресурсів. На сьогодні їх нема. ''Леоні'' не могли запустити першу чергу та заповнити штат у розмірі 800 осіб. І це не надто кваліфікована праця. Якщо ж говорити про великі високотехнологічні підприємства у Коломиї, то це ілюзія. Тому у нас реально говорити про бізнес середньої ланки. Відкрити цех на 500-600 осіб ще реально, але створити промислову зону, схожу на Калуш, – це нереально. У нас нема людей, і з кожним роком кількість трудових ресурсів зменшуватиметься.

М.Д.: Я не вважаю, що великий промисловий інвестор – це те, що потрібно Коломиї. Це зовсім не те, що розвиває місто, інвестор просто хоче використати наявні у нас дешеві ресурси – земельні, людські тощо.

В.Ф.: На завершення поговоримо про соціальну відповідальність бізнесу.

Ю.Р.: У Конституції записано, що наша держава є соціальною. Вона цих своїх обов’язків не виконує і просто хоче перекинути це на бізнес. Метою бізнесу є не соціальне задоволення потреб держави, а отримання прибутку. Якщо людина потребує кошти на операцію, скажімо, – це одне, а коли від бізнесу вимагають задовольняти соціальні потреби міста – то для цього є міська рада.

А.А.: Бізнес і підприємці платять податки та збори. Тому завданням влади є вміння цими податками правильно скористатися. В нас садочок – соціальна відповідальність, школа – соціальна відповідальність, щось дуже багато цієї соціальної відповідальності.

М.Д.: Соціально відповідальний бізнес є крутішим, а його бренд – потужніший. Вважаю, що кожен мешканець міста, в тому числі і підприємець, повинен брати на себе частку відповідальності за розвиток рідного міста.

І.С.: У Коломиї є достатня кількість молодих підприємців, які об’єдналися і через благодійний фонд ''Коник Хелп'' реалізовують різні благодійні проекти. Ніхто нікого до цього не змушує і не вимагає певних сум. Це добровільна участь кожного з підприємців, який платить, скільки вважає за потрібне.

Віктор ФІТЬО