Мама загиблого в АТО мешканця П’ядиків Василя Мочернюка проводить нас до своєї спорожнілої квартири. Маленька спальня з двома ліжками нагадує гуртожитську кімнату. Тут нема нічого, окрім апарату для вимірювання тиску, тумбочки з пігулками, шафи з речами її сина та сімейним фотоальбомом. Одна світлина заховує в собі найсвітліший спогад – укупі вся сім’я: тато, мама, донька, син…

У 2016-му Василя Мочернюка мобілізували на війну, хоч могли б не брати, – мати хворіє, він єдиний опікун. Знайомі радили, як законно уникнути мобілізації. Але Василь нічого робити не став. Заявив, що жодних обхідних шляхів шукати не збирається. Записали чоловіка до 10-ї гірсько-штурмової бригади й відправили у зону бойових дій. Служив водієм, довозив продукти на передову.

"Я йому радила, – ледве гамуючи сльози каже жінка, – Васильку, залиши ту машину геть, бо можеш наїхати на міну чи ще на яку біду, по телевізору показують, як підриваються наші машини, попросися піхотинцем. Не слухав...".

Жінці випала в житті тяжка ноша. Чоловік скалічів і йому ампутували обидві ноги вище колін.

"Ми з Васильком його доглядали. Я чоловіка розраджувала, як могла, він був зовсім безпорадний – обрубок, лялька. Син його періодично виносив надвір подивитися на світ, вдихнути свіже повітря...".

Тим часом термін Василевої мобілізації вже успішно добігав кінця. Мати хотіла починати якісь ремонтні роботи.

"Дзвонить мені: мамо, нічого без мене не робіть. Я скоро повернуся і сам усе зроблю. То я нічого й не робила, чекала, от-от син приїде з війни. І дочекалася – його мені привезли в труні, голова геть побита. А написали в довідці, що помер від серцевого нападу... Який міг бути "напад", коли він у мене був, як бик, здоровим, машину міг підняти, ніколи не хворів? Коли його за наполяганням побратимів привезли до моргу в Коломиї, там усі повтікали. Але через область їх таки змусили робити розтин тіла й дати своє заключення...".

У Коломиї підтвердили попередній діагноз: виявлено хронічну ішемічну хворобу серця, набряк легенів, гіпертрофію міокарда і ще там щось, що підтверджує причину раптового серцевого нападу... Причину ж саден на голові пояснювали умовами транспортування тіла або ж падінням нещасного...

Чи так було насправді, як підтверджено офіційно, чи інакше – до сьогодні родичам невідомо. Сестра загиблого каже: тієї ночі з 28 на 29 червня Василь стояв на посту. Пару годин перед тим мама з ним розмовляла по телефону. Запитувала його жартома, чи не відзначають вони День Конституції.

"Яке там "відзначаємо", мамо, ви чуєте, як тут луплять "гради"?.. Там, на посту, його й виявили о пів на шосту ранку мертвого з побитою головою. Нема жодних свідків, які бачили б якусь бійку або що. Алкоголю в крові брата також не виявлено... Не знаємо нічого, хоч припускаємо різне".

Своїй мамі Василь частенько сниться. Та всі сни якісь лагідні, спокійні. "Видно, Василько з того світу не хоче мене тривожити..." – на обличчі жінки блиснула тепла посмішка.