Міністр культури Євген Нищук – про розвиток культури Коломийщини та 1 млн гривень на ідею

Минулого тижня у рамках відкриття традиційного ІV Всеукраїнського фестивалю народної хореографії “Покутські витоки” до Коломиї  завітав міністр культури України Євген Нищук.

Український актор театру та кіно, народний артист України та міністр культури в одній з його улюблених кав’ярень в Коломиї розповів Дзеркалу медіа про те, яким бачить культурний розвиток нашого міста, як отримати мільйон гривень на реалізацію власного проекту, в якому напрямку рухатись для приваблення іноземного туриста та культуру як фундамент капітальних перетворень у країні.

– Розкажіть про мету перебування на Прикарпатті, а також яким ви бачите культурний розвиток цього регіону сьогодні?

– Впродовж моєї роботи на посаді міністра я приділяю увагу всій Україні в розвитку культури та мистецтва, а також культурних традицій. Мені особливо приємно все, що пов’язане з Прикарпаттям, з глибокою традицією цього регіону. Чимало тих фестивалів, мистецьких подій, які відбуваються тут, є в моїй увазі, в увазі Міністерства культури. Організатори фестивалю “Покутські витоки” в Коломиї – роблять велику справу, популяризуючи мистецтво танцю, а надто серед дітей та молоді, саме тому я не вперше його підтримую. І цьогоріч, отримавши запрошення, яке збіглося з моїм робочим візитом на Франківщину, із задоволенням приїхав. Окрім того, планувалась робоча поїздка й Марини Анатоліївни Порошенко, котра є головою наглядової ради Українського культурного фонду – інституції абсолютно нового типу, створеної Міністерством культури. Цей Фонд вже активно працює. В минулому році ми відкрили великі можливості для культурної спільноти: втілення та реалізації тих чи інших великих культурних подій, близько п’яти виграних грантів з понад 290 – з  Прикарпаття. Це свідчить про те, що є люди, які вміють писати експлікації, вміють подарувати цікаві ідеї. Для мене дуже важливо, що в робочій поїздці ми разом з Мариною Анатоліївною, для якої, переконаний, будуть дуже цікавими традиції Покуття. Це та неймовірна спадщина, яку потрібно зберігати… Мені дуже важлива її реакція. Я хотів поділитися з пані Мариною багатою культурою Прикарпаття, впевнений, вона відкрила для себе багато цікавого.

Для мене ці місця рідні, щемливі та болісні, оскільки з ними тісно переплетена історія моєї родини. Це місто для мене рідне. Тут живуть батьки моєї дружити, прізвище яких Батько. А ще, саме в пологовому будинку Коломиї народився мій син.

Мені важливо, аби увага до Коломиї була збільшена. Будь-яка мистецька подія тягне за собою загальну увагу до регіону, а відтак і до інших проблем: інфраструктурних, архітектурних, соціальних тощо. Увага з боку високопосадовців не лише до центральних міст, а й до таких невеликих містечок, демонструє увагу до усього регіону, і це, як показує практика, одразу якось пришвидшує позитивні зміни, інфраструктурні роботи. Тому, я вважаю, що це важливо.

– Які запити з Коломийщини надходять до вас щодо допомоги в галузі розвитку культури? Можливо й з вашого боку є ініціативи щодо розвитку?

– Тут важлива комунікація. Люди мають знати, чим вони можуть користуватися. Прийнято вважати, що грошей немає, тому розвитку – теж немає. Проте, виступаючи на конференціях, форумах, що відбуваються, зокрема, і на Франківщині, ми доносимо до культурного менеджменту, до культурних активістів про ті можливості, які зараз відкриває уряд і держава. Зокрема, це входження до цілої низки європейських програм (“Креативна Європа”, “Культурні маршрути” Ради Європи, програм, які стосуються захисту культурної спадщини тощо). Також, до прикладу, зараз ми вносимо Косівську кераміку до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Окрім того, на Франківщині вже декілька років поспіль відбуваються за нашої підтримки великі комплексні фестивалі: “Карпатський простір” і “VIA Карпатія”, “Дні українського кіно”. Це велика системна робота.

Працюють також вже згаданий вище Український культурний фонд та Український інститут книги  – це нові інституції, які дають можливість не бути “прохачами” – це заклик до того, щоб митці якісно підготували цікаві проекти, подали їх до розгляду професійних експертів за напрямками та реалізували їх. Ці інституції суттєво розширюють можливості митців, роблять неймовірні проекти можливими до реалізації. Наприклад, на сайті Інституту книги представники бібліотек можуть подати свої пропозиції на книжки, якими б хотіли поповнити книгосховища села чи міста. Український Культурний фонд може бути у різному сегменті: сучасне мистецтво, традиційне, візуальне та інше. Це можливості! І коли люди будуть знати, яким чином можна отримати ці гранти. Можливості є, потрібно тільки бажати їх реалізувати.

– Чи користуються українці грантовими можливостями, з ваших спостережень?

– Цей процес ще на самому початку, але радує, що він іде! Для цього потрібно трішки часу. Головне – чітко вивчити положення процедури відбору в тій чи іншій інституції Міністерства культури чи європейського гранту, які координуються нами, і, як наслідок, швидко опанувати механізми реалізації грантів. Розібравшись у всіх критеріях, можна отримати серйозні суми на реалізацію ідей. Сьогодні є проекти, які отримали по мільйону й півтора мільйона гривень. Цікавими грантовими темами можуть бути повернення народних ремесел, кераміка, вишивка, сучасне мистецтво, сучасний театр, креативні проекти та багато іншого.

Нещодавно ми організовували велику конференцію, яка стосувалась переосмислення та реформування музейної справи. Ми наголошували на тому, що у зв’язку з тим, що ряд музеїв буде передаватися до об’єднаних територіальних громад, всі мери, голови ОТГ повинні розуміти важливість та перспективність об’єднання навколо культури, мистецтва, духовності. Як казала Ліна Костенко: “Ти лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть”. Відтак, покращиться й інфраструктура, будуть прокладені дороги, адже їх потрібно до чогось робити. Музей має бути цікавим, живим, до нього мають приходити люди. Музей не може десятки років не змінюватися в експозиціях. А ще – потрібен креативний підхід. Наприклад, скриня в музеї має “ожити”! А фахівець – підкріпити експонат захопливою історією, демонстрацією цікавих артефактів зі скрині. Пов’язати із новими історичними фільмами, наприклад про Олексу Довбуша чи Захара Беркута. Важливо інтерактивно реагувати на те, що відбувається, і захоплювати цим молодь.

– Про спадщину. Благовіщенська церква у Коломиї може потрапити до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Наскільки це важливо для міста, на вашу думку?

– Внесення як до Національного списку матеріальної і нематеріальної спадщини, так і до ЮНЕСКО передбачає найголовніше – збереження і розвиток. Це збереже унікальну церкву! Таким чином вивчається техніка будівництва, матеріали, специфіка її побудови, розміщення… Це унікальні речі, які колись були не випадковими, і їх потрібно досліджувати, тому що на них виховується інше покоління наших фахівців: реставраторів, архітекторів. Тому однозначно ми це підтримуємо. Послідовність така: спочатку церква має бути пам’яткою національного значення, далі може здійснюватись підготовка номінаційного досьє до списку ЮНЕСКО. Це ще один важливий аспект, який провокує відповідальність місцевих органів. Бо така ініціатива має йти саме від них.

У нас країна надзвичайно багата на культурну спадщину. І кожен це має усвідомлювати. Чому ж не зібратись громадою та закцентувати на цьому увагу, написати звернення?

Я закликаю до великої зрілості! Ми – молода держава, але древня країна. Дуже важливо, щоб кожен на своєму рівні мав цю відповідальність. Зараз час великих ризиків, фейків та підмін понять. Важливо вистояти, адже це випробування. Хто каже, що нічого не змінилося – це ж неправда. Змінюється суспільство, відповідальність кожного за те, що тебе оточує і з чим ти живеш. Наші діди та прадіди, зокрема мій батько, який помер, коли йому було майже 90 років, уявити собі не міг, що саме зараз визнають Українську Повстанську Армію. Ми позбулися ідолів, які стояли у наших містах навіть за часів незалежної України. Саме зараз ми отримали на законодавчому рівні великі позитивні зміни, що стосуються квотування української музики, слова, фільмів, на телебаченні та радіо. Потрібно помічати ці речі. Також і наша церква, Помісна Українська Церква – це один із символів державності України. Тисячолітнє бажання України мати власну церкву – це сегмент національної безпеки, нашої державності, як прапор, герб, гімн.

Звісно, соціальні питання в країні є надзвичайно складними. Це важкий процес, який є у великій залежності від європейських і світових програм і вимог, але всі забувають, що в 2014-й рік ми прийшли з повністю спустошеною попередньою владою державною казною, з великим боргом. Ми країна, яка знаходиться в стані війни, яка найвищою ціною захищає свою землю. І ми маємо зберігати такі фундаментальні цінності, які є нашою основою.

– Що сьогодні, на вашу думку, має краще працювати, або ж створюватися для прогресивного культурного розвитку, в такому місті, як Коломия?

– Я мрію і працюю над тим, щоб Міністерство культури колись у собі мало ще сегмент туристичної діяльності, культурні маршрути, зокрема, і до нашого краю – до Коломиї, Прикарпаття. Все це буде надзвичайно цікавим для іноземного туриста. Дуже важливо, щоб до нас їздили, щоб побачили, настільки ми є привабливі. Події культурного життя, які відбуваються, повинні бути не тільки внутрішніми, ними потрібно відкривати себе і для тих людей, які приїздять з-за кордону. Так, останнім часом почався внутрішній туризм, і це дуже добре. Важливі не тільки гастролі до столиці, а щоб на ту чи іншу театральну виставу приїхали саме до Коломиї, відчули тут цей місцевий смак, природний колорит. Щоб про нас розповідали й приїжджали, а це, безперечно, стане важливим аспектом розвитку краю, поповнюватиме місцеву казну. Ми починаємо вчитися рахувати ВВП з продукту на туристичну діяльність, через креативні індустрії. Адже виробництво та повернення народних ремесел – це і є креативні індустрії, це те, що можна продавати.

– Що може стати двигуном для підвищеної уваги до нашого міста?

– Я вважаю, що важливо мати не просто гідів, а таких собі “характерників”, закоханих у свій край, які можуть розповісти багато цікавих історій. Наприклад, де бував Франко, і де жила жінка, що полонила його серце… Навіть так! Це чудові легенди, які приваблюють багатьох туристів. У міст повинні бути не тільки архітектори, які будуть комплексно бачити архітектурний розвиток, але які б думали про зовнішній вигляд міста: логотипи, вивіски, розробку креативної стилістики Коломиї тощо. Найголовніше – потрапити туристу на очі: мати сторінку в тому чи іншому рекламному каталозі, де буде вказано, що варто відвідати, коли турист приземляється в аеропорту Івано-Франківська чи сходить з потяга. Гість має побачити розкладку з культурними центрами міста, з описом особливостей цих місць. Робота в он-лайн режимі: запустити нову систему про те, що відбувається у регіоні, що турист може відвідати. Все це відкриття великого пласту, що формує зовсім іншу думку про місто і, зрештою, людей, котрі тут живуть.

– Як сьогодні заохотити молодь більше відвідувати театр?

– Передусім потрібно подумати про новий погляд на репертуар, який подається, на ширшу експериментальність, на авторів, подбати про різноплановість. Сьогодні випускаються багато студентів театральних факультетів, які здебільшого мріють працювати у столиці або за кордоном. Але гарним варіантом є укладання договору з місцевим театром на періодичний показ конкретної вистави для такого студента-актора чи вже випускника. Знайти партнерів через гранти, які дають можливість театрам, які є на балансі міського управління, не чекати, коли дадуть гроші на постановку, а саме на окремий проект із залученням, можливо, сучасної зірки кіно, яка є вихідцем з вашого регіону. Наприклад, сьогодні маємо нову зірку Христину Федорак з Коломиї, це моя колега по сцені у театрі ім. Франка, ось на екрани вийшов фільм “Гуцулка Ксеня”, де вона зіграла хоч і невелику, але дуже яскраву та колоритну роль. Чому ж не запропонувати їй грати тут окрему виставу? Немає нині обмежень! Якщо ж вона працює у Києві, це не забороняє їй грати час від часу на Батьківщині. Відповідно, молодь піде на виставу, бо знатиме актора в обличчя. Варто залучати молодих режисерів – поставив і поїхав. Проблем в цілому не існує. Маємо власну статистику, яка говорить про те, що сьогодні відбувається “бум” на відвідуваність театрів.

– Як реагуєте на докори у бік професійної діяльності?

– Нещодавно мені довго доводилось пояснювати громадськості, що Міністерство культури, наприклад, ніяким чином не дотичне до Євробачення, комерційного, даруйте, “попсового” конкурсу,  увага до якого була якось штучно завищена. Цей проект знаходиться в повній компетенції Суспільного телебачення. Держава туди ніколи не втручається. Міністр культури не має жодного стосунку до цього конкурсу –  ні до організації, ні до журі, ні до їх вибору. Так, я, як громадянин, публічно висловився про те, що на п’ятому році незалежності України, у час війни, артист, який представляє країну, має мати свою чітку громадянську позицію. У той час, коли у нас стільки прогресивних і класних музикантів, а у фіналі Євробачення деякі конкурсанти ще дискутують на тему того, чий Крим і яка агресія, з боку кого. Я вважаю це неприпустимим. Але втручатися у саму процедуру конкурсу я не можу. В той час, коли люди чекали дій від мене.

Аналогічна ситуація із заборонами книг з РФ. Цим питанням займається Держкомтелерадіо. Міністерство культури займається не забороною, а – розвитком. Саме тому ми створили Інститут книги.

Сумно, коли мене запитують про Євробачення в той час, коли мене хвилює повернення Скіфського золота до України. Вже наступного тижня я їду на суд до Амстердаму з цього питання. Маю поїздки на сесії під егідою ООН чи ЮНЕСКО щодо захисту культурної спадщини у тимчасово анексованому Криму – захисту унікальної пам’ятки Ханського палацу, який окупаційна влада під виглядом реставрації просто знищує, або незаконних археологічних розкопок у Херсонесі тощо… Ми працюємо над розвитком мистецької освіти, креативних індустрій. Ось предмети серйозної роботи та розмови, а не те, який співак буде виступати на комерційному конкурсі.

– Які напрямки культури, на вашу думку, мають бути підконтрольні Міністерству культури? Яких важелів вам бракує?

Сьогодні маємо певні ризики у контексті децентралізації. Насправді, децентралізація в культурі відбулася значно раніше. Бібліотеки, музеї, театри, що зосереджені в районних центрах, вони не є у підпорядкуванні Міністерства культури. Часто люди про це не знають, і у зв’язку з цим можуть бути зловживання або нерозуміння місцевих керівників та очільників. Мої приїзди, зокрема у Коломию, ще слугують тому, щоби зустрітися з усіма керівниками області та району, керівниками ОТГ, аби їм дати зрозуміти, що об’єднуватись потрібно довкола чогось, довкола своєї традиції, культури. Створюйте культурні центри і не кажіть, що на це немає коштів. Це навпаки дасть можливість людям зрозуміти, де ми є, що нас оточує і не їхати стрімголов за кордон. Завдяки цьому зрозуміти, що є можливості тут себе реалізувати. Ось моє завдання. Я чую в рамках децентралізації від керівників, що Міністерство не може командувати та давати вказівок, бо гроші не платимо… Саме в цьому руслі певних важелів мені бракує. А ще, я згадував про ситуацію туристичного питання, з яким хотілося б більше співпраці. Саме через культуру створювати туристичну привабливість.

АВТОР: Сніжана ГАВРИЛЮК

ФОТО: Андрій КАНЯ