“Мій Тарасик повсякчас зі мною”. Як живе родина полеглого Героя України Тараса Сенюка з Коломиї

Мати загиблого Героя України, назавжди 34-річного підполковника Тараса Сенюка пані Наталя притискає до грудей світлину сина й каже з клубком у горлі: “Я відчуваю, що мій Тарасик завжди поруч зі мною”.

Про уродженця Коломиї Тараса Сенюка, загиблого 3 червня 2014 року під Слов’янськом від кулі ворожого снайпера, написано чимало.

Хороброго командира батальйону, який вивів свій підрозділ з ворожого оточення, командування подало на присвоєння звання Героя України ще за його життя. Але отримати цю відзнаку йому довелося вже посмертно.

Тарас Сенюк проходив службу в десантних військах, у військовій частині в Житомирі. Тут і одружився, тут народилася його донька. Брав участь у миротворчій місії в Іраку, в Косово. У зоні військових дій на Донбасі був командиром 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади.

…Той фатальний день 3 червня, вівторок, як і незбагненно тривожні два дні перед тим, Тарасова мати пам’ятає до години.

“А ото раз приснився – заходить до кімнати в чорному костюмі (він завжди носив костюми): “Мамусю, як ви тут? Усе буде добре”. Він завжди казав мені “мамуся”. Розвернувся й вийшов…”

“Телефоную до нього в неділю, – згадує, – питаю, яка обстановка”. –  “Стабільно тяжка”, – відповів коротко Тарас. Потім комусь дав якусь команду й вимкнув телефон.

А день перед тим, у суботу, у моє вікно вдарилася пташка. Шепочу сама до себе: “Боже, якщо це значить якусь новину, то пішли добру»”. А мій молодший син Максим відчував щось зле…

У вівторок десь о 9-ій ранку Тарасик загинув, мене про це повідомила приятелька о пів на п’яту дня. Зрідка мені сниться. А ото раз приснився – заходить до кімнати в чорному костюмі (він завжди носив костюми): “Мамусю, як ви тут? Усе буде добре”. Він завжди казав мені “мамуся”. Розвернувся й вийшов…

Він завжди таким був – спокійним, стриманим. І виваженим. Це Максим у мене верткий. Тарас ніколи слова на вітер не кидав, спершу подумає, тоді щось скаже. А ще був дуже акуратним, просто чистюлею. Коли його привезли в домовині, я звернула увагу, що у синочка брудні нігті. Тарас собі ніколи такого не дозволяв…

Переживши шок, жінка отримала інсульт. Однак завдяки вчасно розпочатому лікуванню наслідки не надто важкі. Та доводиться час від часу підліковуватися, спочатку в ЦРЛ, тепер – у госпіталі. Мовить, що і в лікарні, і в госпіталі коло неї медики крутяться, як коло писаного яйця. Ніхто не взяв ані копійки, всі ліки отримує безоплатно. Гріх нарікати.

А ось щодо побутових умов, то хотілося б, аби місто виконало те, що пообіцяло два роки тому – відремонтувати фасад будинку, як уже відремонтували дах.

Мати Героя страхається тепер єдиного ворога – бездіяльності. Наразі не дозволяє собі розклеюватися: тримає породистого кота, плекає город, насіяла помідори та квіти. Частенько надзвонюють Тарасові побратими, приїжджають у гості.

А у військовій академії, де він учився, при перекличці на ранковому шикуванні прізвище й ім’я Сенюк Тарас зачитують першим.

Іван ДЖИНДЖУРА

Фото: Андрій КАНЯ