Українські еліти Коломиї: провідники українського життя міжвоєнного періоду (1919 – 1939 рр.)

Попередню частину “Українських еліт Коломиї(1848 – 1991)” читайте ТУТ.

Польська держава 1919 – 1939 рр. не дорівнювала Австро-Угорській імперії ані територіально, ані економічно, ані інтелектуально. Переважала вона цісарську владу лише в царині репресивного механізму і, здається, увесь міжвоєнний період польські керівники тільки й над тим побивалися, як утримати під собою братів-слов’ян – західних українців та західних білорусів. На це були спрямовані всі державні фінансові, інтелектуальні й каральні сили.

Водночас Польська держава підтримувала в належному стані міста, дороги, об’єкти, якій їй дісталися після загибелі цісарської імперії. Однак вона не спромоглася на великі й грандіозні проекти, які втілила в життя Австро-Угорщина. Щодо Коломиї, то в період другої Польщі тут не збудовано нічого на зразок гімназії, Народного дому, Щадничої каси, військових касарень, лікарні. Щоправда, розвивався приватний сектор і появилося багато власних пристійних будівель коломийських громадян, переважно поляків та євреїв, зрідка й українців.

Встановлення польської влади в Коломиї почалося з арештів української еліти. З огляду на це завчасно покинули місто Коломийський окружний військовий командант, професор гімназії Т. Примак (еміґрував до СРСР) і член Української Національної Ради, професор гімназії Г. Тимощук (еміґрував до Словаччини). Чи не першим заарештували військового лікаря П. Петрушевича (у період ЗУНР – головний санітарний лікар Коломийської округи), якого етапували як «великого злочинця», аж до Львова.

А 11-12 вересня 1919 р. заарештували активних діячів ЗУНР у Коломиї, представників місцевої української еліти: судового радника І. Чернявського (у період ЗУНР – президент Коломийського окружного суду), професора гімназії Й. Чайківського (активний член різних українських організацій періоду ЗУНР), педагога В. Витвицького (у період ЗУНР – шкільний інспектор Коломийської округи), працівників пошти М. Івасюка (у період ЗУНР – перший директор пошти) і В. Балицького (у період ЗУНР – працівник пошти), учителя Лазаренка. Так само ув’язнили й адвоката А. Чайковського, який лише перебрався до Коломиї з Самбора, де в період ЗУНР був повітовим комісаром. У 1920 р. до Коломиї приїхав професор гімназії, повітовий командант у Городенці в період ЗУНР О. Світлик, якого відразу заарештувала поліція.

Польська влада рішуче взялася за українську еліту Галичини. Частину з них заарештували, затятих переслідували, переводили працювати в навчальні заклади на територію Польщі. Тому старша коломийська еліта, втомлена війною, розчарована прогрою національних змагань, стала менш дієвою, обережною. Їхній вогонь понесла молодь, переважно гімназисти.

У 1920-і – 1930-і періодично відбувалися арешти й судові процеси над коломийськими гімназистами і молодими людьми. Голосно заявили про себе підпільні організації: спочатку Українська Військова Орґанізація (УВО), яка потім переросла в Орґанізацію Українських Націоналістів (ОУН). Провідними тогочасними українськими партіями в Галичині були: Українське Національно-Демократичне Об’єднання (УНДО), Українська Соціал-Радикальна Партія (УСРП), Фронт Національної Єдності (ФНЄ), товариства «Луг», «Каменярі», «Сокіл», «Сільський Господар», «Рідна Школа», Союз Українок, Пласт, а найперше – авторитетна «Просвіта». Польська влада перешкоджала їхній діяльності, однак українці вже здобули певний суспільний досвід і твердо трималися свого. Влада вдавалася на різні способи – від жорстокої пацифікації до загравання з галичанами-шляхтичами та з гуцулами.

Період 1919 – 1939 рр. у Коломиї добре висвітлено у книжці С. Андріїшина «Коломия у міжвоєнний період 1919 – 1939» (Коломия: Вік, 2010. – 536 с.). Її суттєво доповнила документально-художня повість М. Андрусяка «Залізо у вогні» (Коломия: Вік, 2014. – 400 с.). До речі, остання написана на основі архівних документів польської таємної поліції міжвоєнного періоду. З цієї книжки випливає, що польська таємна поліція була добре поінформована про політичну ситуацію в Коломиї й околицях і, очевидно, мала викажчиків в українському середовищі. Однак у Польській державі, на відміну від СРСР, таки існував закон, який хоч і порушували, але не так легко і не так часто, як це робилося за совітів. Бувало, що українські адвокати у судах Польської держави успішно боронили наших хлопців-націоналістів, що неможливо уявити в радянських судах.

За Польщі зменшилося число коломийських українців, які перебували на державних посадах і отримували стабільну зарплатню з бюджету. Більшість інтеліґенції була фінансово убогою, перебивалася сяк-так, шукала праці в бідних українських установах. Тому українці творили ніби державу в державі, намагаючись забезпечити собі бодай економічну незалежність. Гасло «Свій до свого по своє!» втілювався в життя: українці самі вирощували врожаї і худобу, здавали своїм заготовачам, а ті продавали далі, навіть за кордон. У такий спосіб українці Галичини нагромаджували прибутки, які витрачалися і на розвиток підприємництва, і на культурно-освітні і навіть (потаємно) на політичні національні потреби.

У 1920-і – 1930-і місцеві українці спромоглися на кілька громадських будівель. Здається, 1930 р. відкрили Окружний Союз Кооператив на вул. Собіського, тепер вул. М. Грушевського. Зберігся проект цієї будівлі, який виконали українські архітектори в стилі українського модерну 1928 р. українською мовою. Згодом ця будівля перетворилася на потужну українську установу, а її діяльність дратувала і лякала польську владу. У період СРСР будівлю привласнила нова влада, і там була райспоживспілка. Колись чудовий будинок тепер обліпили рекламою...

Другою українською громадською спорудою цього періоду був кооперативний банк «Покутський Союз». Цей банк існував ще від поч. ХХ ст. і тривалий час містився в Народному домі, а 1935 року перенісся до власного приміщення на теперішній вул. І. Франка, 15.

[caption id="attachment_15689" align="alignnone" width="2717"]Приміщення кредитового банку «Покутський Союз», відкрите 1926 р. (сучасний вигляд) Приміщення кредитового банку «Покутський Союз», відкрите 1926 р. (сучасний вигляд)[/caption]

Коломийські українці мали 7-класову школу ім. І. Франка товариства «Рідна Школа», 7-класову державну україномовну школу ім. Т. Шевченка та 7-класову дівочу школу ім. Лесі Українки, які польська влада 1937 р. примусово об’єднала в одну.

Усе українське життя велося навколо Українського народного дому.

Найзаможнішими коломийцями-українцями міжвоєнного періоду були адвокати, лікарі, професори гімназії, поодинокі державні службовці, керівники кооперації. Більшість з них мали свої будинки (Шипайли, Станкевичі, Могильницькі, Калитовські, Лободи, Кузьмичі та ін.). Окремішньо стояла сім’я сенаторки й редакторки О. Кисілевської, зятем якої був відомий коломийський лікар Володимир Ганьківський. Вони поклали гарний будинок на теперішній вул. Замковій, 74, який у період СРСР привласнила влада. Тепер тут – фтизіопульмонологічний диспансер.

У др. пол. 1930-х деякі представники коломийської еліти їздили на відпочинок. У 1938 р. поміж коломийців, які мали телефони, було шість українців. Два українці мали власні автомобілі.

У 1920-і в Коломиї створилося нове середовище: хтось загинув у війну, хтось з різних причин еміґрував чи імміґрував, виїхали австріяки й чехи, а почасти і гебреї. Натомість приїхала нова хвиля поляків. Українська людність також зазнала змін: одні втекли від політичної розправи, інші залишилися після фронту в інших місцевостях чи й за кордоном, хтось загинув чи помер, а певна кількість приїхала до міста над Прутом з різних теренів. Разом вони творили нову українську еліту Коломиї. На чолі стояли правники й професори гімназії. З’явилися представники кооперації, а також творча еліта, зокрема, вчителі Коломийської філії Львівського вищого музичного інституту. Духівництво було обмежене у своїй національній діяльності не лише польською владою, але й станиславівським єпископом греко-католицької церкви Г. Хомишиним, який закликав вірних горнутися лише до католицьких організацій та намагався латинізувати наш обряд. Натомість поміж греко-католицьких священиків Коломийщини згас дух москвофільства і запалився дух націоналізму. Фактично більшість тутешніх священиків більш чи менш відкрито підтримували словом і ділом національну справу.

На суспільно-політичну арену вийшли і т. зв. євангелики – нова течія в місцевому українському християнстві. А також втікачі з підсовіцької України, наддніпрянці. Їх хоч і не було в Коломиї багато, зате кожен з них був вельми діяльним та залишив по собі вдячну пам’ять нащадків.

У 1921 р. в місті мешкало 41 097 осіб, з них 7243 греко-католиків, тобто українців, хоча незначна кількість українців могла бути і поміж римо-католиків.

На еліту за Польщі, як і за Австро-Угорщини, вибивалися найперше ті, хто був освічений та добре знався на законах. А це – адвокати, працівники суду, службовці.

[caption id="attachment_15690" align="alignnone" width="2717"]Кооперативна крамниця «Гуцульщина». 1930-і рр. Кооперативна крамниця «Гуцульщина». 1930-і рр.[/caption]

Найвагомішими здобутками українців Коломиї у 1919 – 1939 рр. були такі:

1921 р. – засновано Коломийську філію Музичного інституту ім. Лисенка у Львові.

1926 р. – відкрито 7-класову школу ім. Франка товариства «Рідна Школа».

1926 р. – у Народному домі відкрито Музей Гуцульщини, який з однієї кімнати згодом перетворився на всесвітньовідому мистецьку скарбницю.

1926 р. – створено Коломийський відділ «Маслосоюзу».

1926 р. – на чемпіонаті Коломиї з футболу, в якій взяли участь одна українська, дві польські і три єврейські команди, перемогла дружина копаного м’яча українського товариства «Сокіл».

1927 р. – засновано Коломийську філію Союзу українських купців і промисловців.

1927 р. – відбувся чемпіонат з великого тенісу поміж українців Галичини; у 1934 р. на такому чемпіонаті в Станиславові коломийці посіли всі перші місця, а наше місто відтоді називали столицею білого спорту.

1929 р. – створено, за ініціативи Василя Микитчука, видавничий комітет «Українська Загальна Енцикльопедія», який запланував видати першу, однойменну, українську енциклопедію (УЗЕ). Згодом вона побачила світ у Львові та стала загальнонаціональним явищем, а видання назвали «коломийською енциклопедією».

1930 р. – засновано Коломийську філію Українського Гіґієнічного Товариства.

1930 р. (?) – відкрито будинок Коломийського Окружного Союзу Кооператив.

1930-і рр. – побудовано церкву українських євангеликів з осідком євангелистського духівництва.

1932 р. – відкрито громадську амбулаторію Коломийської філії Українського Гіґієнічного Товариства. У ній безоплатно працювали місцеві лікарі-українці і євреї, які обстежували й лікували бідних українських громадян за мізерну оплату, а деякі аптеки продавали хворим ліки за зниженими цінами.

1932 р. – інженер-землемір Михайло Березовський відкрив приватне технічне бюро. Цей коломиєць з діда-прадіда став першим українським інженером-землеміром в Коломиї за всю її історію.

1933 р. – відродилося ремісниче товариство «Зоря».

1934 р. – відбулося перше свято товариства «Каменярі», в якому взяли участь осередки з різних повітів.

1934 р. – створено спортивне товариство «Довбуш».

1935 р. – побудовано і відкрито приміщення кооперативного банку «Покутський союз».

1935 р. – відбулося відзначення 10-річчя Українського євангельсько-реформованої церкви в Галичині, в якому взяли участь місцеві євангелики та гості з європейських країн і Канади.

1935 р. – відбувся велелюдний похорон відомого письменника й адвоката Андрія Чайковського.

1935 чи 1936 рр. – створено симфонічний оркестр при Коломийській філії Музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, який, за словами С. Людкевича, був найсильнішим у Галичині.

1937 р. – відкрито «Підприємство будови інженера Дмитра Кузика» – перша фірма українця в Коломиї, яка виконувала плани й проекти житлових і промислових будинків та випалювала цеглу.

1937 р. – українець Омелян Юрчишин відкрив першу в Коломиї приватну автошколу, в якій вишколювали шоферів і мотоциклістів.

1938 р. – майже 15 тис. осіб взяло участь у відзначенні 950-річчя Хрещення Руси-України. Всі українські установи і заклади та приватні помешкання були замаєні синьо-жовтими прапорами, гірляндами, а на Народному домі встановили Тризуб. Це була коломийська найвелелюдніша подія міжвоєнного часу.

1938 р. – відбувся VI з’їзд українських музейників Галичини.

1938 р. – створено спортивне товариство «Луг».

У 1930-і коломийські українці мали: крамницю й гуртівню сільськогосподарського знадіб’я, насіння і штучних добрив «Покутський господар»; кооперативу для виробу і продажу м’ясної продукції «М’ясозбут»; кооперативу для закупівлі та збуту жіночих виробів і товарів «Жіночий базар»; кооперативу для закупівлі й продажу творів гуцульського мистецтва «Гуцульщина»; кооперативу для виробу меблів «Де-Ко»; збіжжям торгував І. Війтенко, харчівню тримав І. Баб’юк, друкарні провадили М. Бойчук і Н. Федів. Існували українські видавництва і книгарня. Впродовж 1921 – 1939 рр. виходило понад 55 газет і журналів з додатками. Переважна більшість з них існувала коротко. Однак довговічними були журнали Олени Кисілевської: «Жіноча доля» (1925-39) з додатком «Світ молоді» (1932-35), «Жіноча воля» (1932-39). Щоправда, їх фінансово підтримував син О. Кисілевської, який жив і працював за кордоном. Так само на закордонні кошти впродовж 1925 – 1939 рр. виходив орган Української Євангельської Реформованої церкви «Віра і Наука».

Микола САВЧУК

Далі буде...