ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Тарас Прохасько про куріння і дорослість

Коли я був дитиною, і дерева були великими (але їх було значно менше), то страшенно ненавидів тютюновий дим. У мене був якийсь хронічний бронхіт з астматичним компонентом, а тато багато курив. Я любив, коли він курить у різних ситуаціях, любив усі його рухи із сигаретою, любив усі ті ґатунки сигарет, через які він перейшов за моєї пам’яті – столичні, космос, українські, ява, флуераш, правдиве американське мальборо – але задихався від пасивного куріння. Особливо у машині, коли під час довгої їзди тато викурював одну за одною, ледь відкривши трикутне мале віконечко. Думав, що моя дорослість означатиме можливість не бути пасивним курцем. У армії я насолоджувався своєю незалежністю. У той час, коли більшість колег потерпали від браку курива або похапцем впихали у себе роздобуту сигарету, я переживав дзенівські хвилини абсолютної порожнечі. І аж потому щось змінилося. Підозріваю, що тоді у мені прокинулася якась нестримна життєва сила. Почувався настільки могутньо, що це лякало. Треба було ту силу чимось спутати, аби не зробити для людства чогось надто великого і незносного. До того ж перша сигарета страшенно посмакувала. Виявилося, що дим, якого не міг терпіти, заходячи всередину сформованим собою ж потоком, має зовсім іншу структуру, як розсіяні дифузні частки спаленої кимось іншим сигарети. Я знайшов свій зовнішній скелет, то, що мало би слугувати незнищенним опорно-руховим апаратом. Прошу дуже – життя стало простим, мотивованим і структурованим. Оскільки воно не має іншої сутності, ніж стоїчне пробування, то потрібно просто знайти відповідну милу форму. Чи навіть більше – ціле розмаїття форм куріння різних ґатунків у різних ситуаціях. І сталося так, як казав Сальвадор Далі у своєму ризикованому але дуже людяному афоризмі: Христос дуже любив сир, а тому їв багато сиру. Я ж свій гіперконтроль перемкнув на те, щоби ніколи не опинитися без сигарет. І за це отримав безліч прекрасних пригод, які підсилювали відчуття насиченості і немарнотності життя. У  цьому сенсі найлюксусовішим був 1990 рік. Рік найбільшої тютюнової кризи у новітній історії українських земель. Прекрасний час для одержимих, які вкладали всі свої таланти у найпростіше надзавдання – аби день був безсумнівно вдалим, аби роздобути своїх кілька сигарет. Того року мені – як і сотням тисяч інших патріотично-налаштованих курців – довелося особисто зрозуміти, яка економічна епоха закінчується, яка наступає і що таке перехідний період. І це було дуже цікаво. Черги, талони і чорний ринок. Порушення державної монополії. Індивідуальне підприємництво. Особливості імпорту. Розмаїття і скрута. Дуже філософські штуки. Власне тоді пристойні люди підбирали недопалки біля смітників (особливо на автобусних і трамвайних зупинках, бо громадський транспорт, якого доводилося дуже довго чекати, магічним чином приїздив саме тоді, коли у багатьох резервна сигарета догоряла до середини). І це тоді у великих містах можна було купити літровий або навіть трилітровий слоїк недопалків. І тоді покутські селяни, які посадили не помідори, а тютюн на своїх городах, пережили свій зоряний агрономічний час. На польських паскудних сигаретах апробовувалися ази вільної міжнародної транскордонної торгівлі. На скуплених на фабриці сигаретах виростала на вулиці Сербській і на Краківському ринку нова формація організованої злочинності. Власне тоді могли себе проявити з найкращого боку американські родичі, прихопивши до краю кілька блоків порядних сигарет. І так виникла містечкова еліта – досить було прийти до ресторану із знаковою пачкою сигарет. Невдовзі все стало інакшим. Одного дня імпортні доволі дешеві сигарети з’явилися навіть у порожніх сільських магазинах. Пригод поменшало. Вишуканих комбінацій теж. Перехідний період перейшов у примітивні ринкові стосунки. Треба було думати не про те, як роздобути папіроси, а про гроші, за які їх можна було б купити. Асортимент стабілізувався. Смертельно хворий тато вже просто не міг курити. Минуло ще кілька років і всі сигарети у цілому світі стали на один смак. Кістяк закостенів і втратив свою захисну функцію. А великий поет  Свєтліцький далі не перестає дивуватися, чому некурці так не люблять курців. Ілюзії тримають. Тарас ПРОХАСЬКО, "Репортер"