ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

header-ad

Наша різдвяна віра

Розповідав мені якось уже покійний спаський чоловік, що спонукало його остаточно повернутися з Сибіру в рідні краї. Відбув він свій термін за те, що шив із татом кожухи повстанцям, проживав на поселенні й міг собі спокійно жити надалі у відносному достатку. А провідав на Різдвяні свята Спас – і щось ніби в душі перевернулося. «Як почув я колядки по всьому селу, – згадував, – як побачив хлопців і дівчат з вертепом, то зразу ж постановив вертатися в той Сибір, пакувати сякі-такі речі й перебиратися додому назавше».

Це було саме те, що називають голосом крові й у що сучасні вульгарні інтернаціоналісти, маскуючись під борців за рівноправність усіх націй, не хочуть вірити. Але правда, незважаючи на їхню зневіру, не перестає від цього бути правдою. Вона, правда, полягає передусім у тому, що наша віра, за образним висловом поета і видавця Івана Малковича, «якась різдвяна». У Росії, якщо порівняти дві країни, коляди немає, люди там «пасхальні», з культом страждання, страху, покори. У нас це також простежується, однак до міри. Ми люди куди більше «барокові», виплекані на традиціях різдвяності. І вимивати цю різдвяність – значить підрубувати своє коріння.

Сказане не означає, що всі без винятку традиції заслуговують на некритичне сприйняття. Важко, наприклад, зрозуміти, чому ми, християнська країна, й досі послуговуємося юліанським календарем, запровадженим 45 років до Різдва Христового. Річ не лише в тім, що автор цього календаря Юлій Цезар був, як на сучасні мірки, безбожником. Більша біда в тім, що юліанський рік тривалістю 365 днів і 6 годин довший за історичний сонячний рік на 11 хвилин і 14 секунд. Минуло півтора тисячоліття, і юліанський календар відстав від історичного сонячного на 10 днів. Тепер 25 грудня в юліанському (церковному) календарі наступає 7 січня. Мине ще приблизно 90 років, і 25 грудня настане 8 січня. А за 7 тисяч років українські православні й греко-католики матимуть нагоду святкувати Різдво 8 березня…

Але повернімося краще до тих часів, коли минуло півтора тисячоліття і люди підрахували, що юліанський календар відстає на 10 днів. Це стало причиною того, що Папа Римський Григорій ХІІІ замінив 1582 року юліанський календарем, названим на його честь григоріанським. 10 зайвих днів з календаря було просто вилучено. Відповідно до цього нововведення, звичайний рік триває 365 днів, а кожен четвертий рік вважається переступним, отож триває 366 днів. Середня тривалість року в григоріанському календарі – 365 днів, 5 годин, 49 хвилин, 12 секунд.

Це було те, що прийнято вважати міжнародним стандартом. Зразу ж після 4 жовтня 1582 року настало 15 жовтня 1582 року в Італії, Франції, Іспанії, Португалії… А також у Речі Посполитій, куди на той час входили українські землі. Тобто григоріанський календар для нас – не бозна-яка новація, наші предки з ним преспокійно жили.

Чому ж не живемо з ним ми, їхні нащадки? Тому що, як казав герой однієї п’єси, «багато розумних понаставало». Уже в ХІХ столітті навіть університетські професори разом з попами-народовцями переконували суспільство, начебто зміна календаря на григоріанський – це замах на нашу національність. І тодішні українофіли, і тодішні москвофіли були в цій справі, як не дивно, одностайні. Наш народ, на їхню думку, консервативний, він звик до старого календаря, тож не треба його чіпати. Але ж народ, як справедливо відповідав на це видатний український учений Михайло Драгоманів, звик і до давніх засобів господарювання, до самого рабства перед деспотами. Біда з такою інтелігенцією, робив він сумний висновок, яка схиляється перед «консерватизмом народу».

До речі, після проголошення Української Народної Республіки, від 16 лютого 1918 року, григоріанський календар знову повернувся. Здоровий глузд знову взяв гору. Але не надовго, большевицька Росія повернулася в цій справі до практики Росії царської. І слова Драгоманова про те, що «…чим скорше б змінено було старий календар на новий, тим ліпше, бо нащо ж держатися того, що явно противно природі», – ці слова швидко забули. Не сильно шанувала радянська влада таких учених, як Михайло Драгоманів.

Ніщо, здавалося б, не перешкоджає повернутися нам до григоріанського календаря, тобто до решти цивілізованого світу, тепер, коли знову маємо свою державу. Тільки ж не повертаємося чомусь…

Дмитро КАРП’ЯК