В рубриці «Новини» коломийського українського часопису за 1875 рік з-поміж різних оголошень і буденної інформації вміщено повідомлення про надзвичайну подію: 72-річний коломиянин, «натхненний духом побожності», сам один здійснив паломництво з Коломиї до Єрусалиму. За кількома рядками цієї новини – понад дві тисячі кілометрів шляху, величні міста, морські простори, спекотні азійські дороги і вічні святині. А ще – десятки людей різних національностей, завдяки підтримці яких коломийському паломникові вдалося здійснити мрію свого життя.

Лука Турянський, шляхтич гербу Сас, народжений у Коломиї 1809 року, мешканець Надвірнянського передмістя, вже в юних літах, слухаючи євангельських та апостольських читань, співаючи церковних пісень, постановив собі відвідати Святу Землю. Але спочатку нестача грошей, згодом шлюб та родинні обов’язки не давали можливості навіть думати про щось подібне. Та одруживши дітей, поховавши свою незабутню Катерину, з якою прожив у злагоді й любові 32 роки, будучи не дуже щасливим у другому шлюбі, нарешті відважився на подорож.

Отримавши «закордонний» паспорт від заступника коломийського старости комісара Гачевського, Лука Турянський того ж дня зібрав всіх своїх дітей, оголосив заповіт, щоб у випадку його смерті «не процесували одні одних», поблагословив і пообіцяв за можливості надсилати вісточки з дороги. «Горячії сльози полялись по лицях», – згадував згодом, адже всі думали, що бачаться востаннє. Але ніщо вже не могло його зупинити.

Отже, 29 травня 1875 року з невеликим «капіталом» – близько 500 злотих ринських (450 наскладав заздалегідь, а ще 55 отримав за оренду своєї садиби на один рік) – потягом вирушив через Чернівці та Сучаву до Бухаресту. Насправді було йому тоді 66 років, а не 72, як писала про це газета, так само в повідомленні фігурує інша дата виїзду з Коломиї, ніж подає він сам згодом у спогадах, – 6 травня. Довіримося його власній розповіді.

В Бухаресті надовго не затримався, лише трохи підкріпився й пересів на потяг до Галаца, куди прибув 1 червня. В дорозі його двічі обікрали «нечестиві» люди, грошей стало обмаль, але коломийський паломник не відступав від своєї мети. В Галаці відвідав місцеві церкви, де, як згадував, Євангеліє читали румунською і українською, відпочив, пообідав і вже 9 червня кораблем дістався до Константинополя (тепер – Стамбул). Тут за декілька днів, чекаючи на турецький паспорт для подальшої подорожі, оглянув місто, щодня відвідував Богослуження в церкві св. Миколая та ще й з новими знайомими – купцями з Одеси, Києва і Полтави – побував у Софійському соборі, символі «золотої доби» Візантійської імперії, перетвореній у ХV сторіччі на мечеть. Відтак на угорському кораблі, попередньо домовившись з капітаном й заплативши за квиток третього класу 38 злотих ринських, Лука Турянський вирушив до Яффи (тепер – район Тель-Авіва, Ізраїль). Подиву гідне те, що коломиянин, який до того ніде поза рідним містом не бував, легко давав собі раду в чужих сторонах, умів порозумітися й домовитися з різними людьми. Все ж варто зазначити, що Лука чотири роки навчався в коломийській школі, де його вчителем зокрема був батько о. Йосафата Кобринського, володів не лише українською, а й польською та німецькою мовами. Мабуть, саме це йому й допомагало, а ще – величезне бажання досягти заповітної цілі.

На шляху до Яффи корабель зробив зупинку в Смірні (Ізмір), жвавому торгівельному центрі. Чимало купців і багато товарів прямували зі Смірни до Трієсту, тож капітан, піддавшись на їхні прохання (мабуть, і добрі гроші), змінив анонсований маршрут і вирушив туди. Траплялося в ті часи й таке. Щоправда, з Трієсту Луку Турянського й кількох інших «своїх» пасажирів обіцяв таки доставити в Яффу без додаткової оплати. На цьому шляху відчайдушний коломийський паломник побачив і відчув на собі морський шторм, який тривав упродовж півтори доби, й морську хворобу. Трієст, як і Смірна, потужний торгівельний порт, вразив Луку Турянського великою кількістю кораблів і найрізноманітніших товарів. До Яффи поплив він таки іншим кораблем, а що його «капітал» вже майже вичерпався (лише паспорт коштував йому 22 зл. р.) й засиджуватися за обідами не мав змоги, то з найвищої палуби «подивляв великість і красоту моря і невимовляємоє величіє діл Божих». Не піддався тривозі і смутку щодо свого фінансового становища, хоч розумів, що попереду ще дорога назад, повністю покладаючись на Господню волю. Надовше затрималося судно лише в Бейруті (тепер – столиці Лівану) й, пропливши повз Акко і Хайфу, прибуло до приморського міста Яффа. Тут зібралася невелика група з 14 осіб, серед яких був і румунський священник, яка прямувала до Єрусалима. Після кількаденного відпочинку, найнявши провідника, на мулах і ослах вирушили паломники у завершальну частину подорожі. Цей шлях, протяжністю трохи більше 60 кілометрів, тепер автомобілем можна проїхати за 55 хвилин, а тоді це була грунтова дорога з вісьмома станціями, на кожній з яких подорожніх приймав сякий-такий готель, вносилася плата в 2 франки за наступний етап. Перший день такої подорожі був для Л. Турянського дуже важким: найбільше дошкуляла незвична спека. Тож коли після опівночі провідник розбудив паломників, які зупинилися на відпочинок у готелі, для подальшої мандрівки, коломиянин не зміг навіть підвестися. Отже, залишився в місті Рамла – перша зупинка – сам. Єврей, у якого він три дні приходив до тями, виявився дуже милосердним й, зважаючи на те, з яких далеких країв прибув його гість, не лише погодився на низьку плату за нічліг, але й дав на дорогу вина та кави.

П’ять днів сам один ішов Лука пішки, орієнтуючись за телеграфними стовпами, знемагаючи від спеки, тамуючи спрагу водою (вино і кава скоро закінчилися), харчуючись кусниками хліба, який вдалося заощадити, та морелями й іншими фруктами, які рясно росли повсюди, ночуючи у придорожніх готелях чи корчмах. Попри труднощі подорожі розглядав наш паломник і навколишні, незвичні йому, краєвиди: села й ліси траплялися рідко, хатки були цілком не такими, як в рідній Галичині – муровані з каменю або землянки, «вдовбані в скалі, або вкопані в землю». На всьому шляху були й кам’яні «чардаки» (вежі) де вартувала турецька сторожа. Момент, коли Лука Турянський побачив мету своєї подорожі – Єрусалим, описав у споминах так: «…з послідної гори узрів я далеко на всході біліющієся мури міста св., припав до землі, помолився і поцілував святу землицю, носившу колись Христа Спасителя. В надії на достіженіє моєй цілі і наконець моїх трудов, я скоро перебіг решту дороги і зближався до Єрусалима, співаючи собі нашу хорошу пісню: «Єрусалиме, світел буди». Можливо, сучасним варіантом є пісня «Єрусалиме, світла моя мета», слова якої повністю відповідають паломницькій подорожі Луки Турянського:

Через піски, пустині

В Єрусалим іду,

Неба простори сині

Маю собі за мету.

Єрусалим – світла моя мета, |

Єрусалим – Бога побачу там... .

В Єрусалимі Лука Турянський пробув три дні, ночував і харчувався безкоштовно у двоповерховому готелі з 50-ма кімнатами, розташованому на горі Сіон, для паломників з Австро-Угорщини. В готелі його прийняли дуже приязно, навіть сам «ректор» (директор) Кароль Шнабль провів його на балкон, звідки відкривалася чудова панорама Єрусалима, й показав найважливіші будівлі та пагорби міста. За ці три дні коломиянин відвідав святі місця, «де Христос за нас грішних перетерпів страсті і пострадав на хресті страшною смертю при своїй святості і божественності. Церков Гроба Господня єсть дуже пространна, в ней містяться христіяне так римського, як і православного віроісповіданія. Там я молился, сповідался і причащался. Оглянув я також гору Оливну, в св. письмі часто вспомненну; звідси видно Море Мертвоє, видно і св. ріку Іордан, в которой Христос от св. Іоанна Предтеча крестився, оглянув я також і гроби пророков і королів юдейських, видовбані в скалах недалеко долини Іосафата, зараз за містом, перейшовши через поток Кедрон». Інших місць – Вифлеєму, Назарету, Ветанії, Тавору, Кармелю відвідати не зміг через страшенну втому й ослаблення, а також і відсутність грошей, адже подорожі залізницею, пароплавами, як і мулами чи кіньми були надто дорогими.

Перед від’їздом з готелю, отримав на згадку про перебування в Єрусалимі пам’ятний лист німецькою мовою такого змісту: «Великим щастям є молити Спасителя в тих місцях, які він своїм народженням, земним життям, гірким стражданням і перемогою над смертю та пеклом возвеличив... Стопами багатьох богочестивих послідував Турянський Лука з Коломиї в Галичині і щасливо прибув під покровом Господнім в австрійський готель св. Сім’ї 20 червня 1875 року... Спогади про даровану йому благодать нехай супроводжують і підтримують його в земному житті і в небесному Єрусалимі. Єрусалим, 23 червня 1875 року».

Знайомим уже шляхом відправився Лука Турянський назад. Затримався на 7 днів лише в Галаці, очікуючи на гроші, надіслані сином, на дорогу до Коломиї.

Помер відважний і сильний вірою коломиянин 31 січня 1885 року, але знаний діяч Теодор Білоус устиг записати з його уст детальну розповідь про унікальне паломництво, яке назвав правдивим подвигом, і видав уже після смерті Л. Турянського маленькою книжечкою.