Як відомо, у різні періоди популярними були різні види спорту. Так у 1930-і великого поширення набув великий теніс. Дісталася ця спортова мода і до Коломиї. Щоправда, ще в кінці 1920-х до цього різновиду елеґантного спорту заохотив юних коломийців професор гімназії Петро Франко, син Каменяра. Тоді в нашому місті у Студентському парку над Прутом (нині парк Шевченка - ред.) був перший тенісний корт. Згодом з’явилося кілька нових кортів, які посідала і польська, і українська громади.

У 1927 р. завдяки П. Франкови на тенісному корті на вул. Українській відбулися перші в Коломиї змагання між українцями Галичини. Щоправда, першували тоді львів’яни.

Найсильнішою коломийською тенісисткою того періоду була Наталя Семіон (Андрусів).

З переїздом до Коломиї доктора філософії, психолога Олександра Кульчицького у 1930-і рр. розпочалося піднесення великого тенісу у нашому місті. Цей випускник трьох європейських університетів, в т. ч. й Сорбонни, дуже відповідально ставився до опанування ракетки і білої кульки та скрупульозно навчав молодь грати у великий теніс.

А незабаром у Коломиї з’явилася ціла плеяда яскравих тенісистів і тенісисток. Зокрема, Любко Чайківський і Роман Сельський. На змаганнях у Коломиї 1932 р. 14-річний Чайківський у фінальному поєдинку з досвідченим Дрогомирецьким зі Львова в п’ятому сеті грали внічию (9:9), але з огляду на високу температуру гру припинили і визнали обидвох переможцями.

А з-поміж жінок перемогла наша Соня Могильницька. Того самого року ця спортивна пара, брат і сестра, здобули першість у Чернівцях, а 1933 р. Любко Чайківський виграв юніорський чемпіонат в Галичині.

Наступного року на чемпіонаті з великого тенісу серед українців Галичини, який відбувався в Станиславові, коломийці здобули 100% перемогу, чим здивували насамперед львів’ян.

Виїхавши на вищі студії до Варшави, Любко Чайківський скоро влився до середовища найліпших тенісистів Польщі, виступав на різних європейських змаганнях від збірної Польщі. Друга світова війна застала його 1939 р. в Ризі, де разом з колишнім чемпіоном Польщі Й. Гебдою з наказу совєтської влади він змушений був їздити по містах СРСР і популяризувати великий теніс. Німецько-радянська війна застала його в Ленінграді, звідки йому дивом вдалося повернутися до Галичини. А далі він переїхав до Австрії, став громадянином цієї держави і репрезентував Австрію на міжнародних змагання, в т.ч. й за кубок Дейвіса. Однак під час змагань він нещасливо впав на ракетку, яка втиснула ребро в легені. Після лікування він уже не міг брати участи в поєдинках, а був тільки інструктором. Припускають, що той випадок спричинив його завчасну смерть 1974 р.

Соня Могильницька була тричі чемпіонкою Галичини (1933, 1934 і 1936 рр.). Їй опонувала молодша Ірина Яремчук (одружена Стецик), яку теж добре вишколив професор Кульчицький. Вона брала участь і ставала призеркою багатьох змагань. У 1939 р. була чемпіонкою Коломиї серед жінок. У період Другої світової еміґрувала на Захід і поселилася в Канаді. Там багато разів здобувала перше місце в українському чемпіонаті Північної Америки у 1950-і-1960-і роки. При зустрічі зі мною в Торонто казала, що болить її права рука і думає, що то від тенісу...

Отже, Коломия у 1930-і дала великому тенісу в Галичині, і не лише, низку яскравих спортовців: Любка Чайківського і Романа Сєльського, Наталю Семіон (Андрусів) і Степана Ґеника-Березовського, Соню Могильницьку (Витвицьку) й Ірину Яремчук (Стецик). Недаремо в ті часи Коломию в Галичині називали столицею білого спорту. Провідниками цього виду спорту були згадані Петро Франко і Олександер Кульчицький, а фінансово талановитих тенісистів підтримував відомий лікар Ганьківський. До речі, добрим тенісистом був його шофер Зощук.

Популярними в Коломиї у ті довоєнні роки був і копаний м’яч (футбол), і легка атлетика, і відбиванка (волейбол), і гаківка (хокей), і шахи, і навіть плавання та лижі. Молодь любила спорт, хотіла бути здоровою фізично та готувалася до життєвих випробувань, які згодом випали на їхню долю.