ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Віталій Вандич: Іти в міськраду без команди однодумців – це жити ілюзіями

Прожито мало так, а скільки пережито… Цей давній вислів, як ви матимете зараз змогу переконатися, стосується певною мірою і чинного депутата Коломийської міської ради Віталія Вандича. Незважаючи на порівняно молодий вік, він уже сповна відчув на собі, що таке бути в опозиції до режиму Януковича, як непросто викорінити корупцію і беззаконня, з якими тепер начебто всі борються, навіть на найнижчому рівні. До вашої уваги, отже, інтерв’ю, дане депутатом «Дзеркалові».

ШЛЯХ ДО РЕПУТАЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО ВИГНАНЦЯ

–     Пане Вандич, я хотів би відштовхнутися в цьому інтерв’ю від грудня 2011-ого, оскільки не таємниця, що це був чи не найскрутніший період у вашому житті. –     Кожен з нас, тодішніх опозиціонерів, був молодший на добрих чотири роки, ми ще не набили, образно кажучи, політичних ґуль, трохи наївно вважали, що ніхто ні в Києві, ні в Коломиї не має права порушувати деяких священних законів демократії. Зокрема свободи слова. Я був на той час керівником ТРК «Рідні медія» і, відповідно, газети «Коломийські вісти», і бачачи, куди воно заходить з «демократією від Януковича», ми створили на Коломийщині КОД – Комітет опору диктатурі та передали управління газетою цій опозиційній структурі. Таким чином, КОД отримав перше в Україні друковане періодичне видання. –     О, в мене й досі є та ваша газета, де на першій шпальті ви розмістили світлини всіх комітетчиків ледь не з біографічними даними про кожного! А наступного номера газети читачі вже не дочекалися… –     Тієї ж ночі мені зателефонували з серйозної контори й поставили умову: якщо хочеш, щоб дружина спокійно ходила на роботу, а дитина спокійно ходила до школи, – негайно тікай. І я алярмово спакував сякі-такі речі й виїхав з Коломиї. Тієї ж ночі мені зателефонували з серйозної контори й поставили умову: якщо хочеш, щоб дружина спокійно ходила на роботу, а дитина спокійно ходила до школи, – негайно тікай. І я алярмово спакував сякі-такі речі й виїхав з Коломиї. –     Куди ж? –     Цілий грудень я переховувався у Полтаві та Рівному у друзів. А за кілька днів до нового 2012 року повернувся до Коломиї, однак дома не міг знаходитись. Знаю, що по дорозі до школи мого сина розпитували, де тато, викликали у відділ міліції дружину та маму. А 13 січня, хоча надходило свято Василя, яке ми завжди відзначаємо з татом, довелося виїхати за межі України. Опинився далеко, майже на краю світу. А якщо точніше, то до Сибіру. Наших людей вивозили колись туди силоміць, я ж вибрав цю дорогу сам. Завдяки знайомим у Новому Уренгої влаштувався автозаправником, жив у вагончику й почувався за огорожею і з охороною ледь не зеком. Світловий день там тривав три-чотири години, не більше, решта – ніч, хоч вовком вий. Коротше, психічний стан нікудишній. На моє щастя, так тривало недовго, приїхав у ті краї діловий чоловік з Кіпру й купив нашу фірму. Запропонував мені, познайомившись ближче, очолювати спочатку відділ, а далі – інженерну посаду, пізніше регіональне відділення, яке охоплювало «Новий Уренгой – Ухту – Воркуту – Бованенково». Згодом мене запросили у топ-менеджмент, тобто працювати заступником гендиректора корпорації до Санкт-Петербурґа. Це вже майже суцільні відрядження – Сахалін, Фінляндія, країни Балтії… Я й дружину забрав туди з Коломиї. –     Фортуна повернулася до вас, як розумію, обличчям… –     Так, але коли на Донбасі почалася війна, ми з дружиною вирішили повернутися. Я хоч уклав з корпорацією контракт до 2017 року, розірвав його в односторонньому порядку, заплатив штраф – і ми в кінці 2014 року повернулися остаточно до рідної Коломиї.

ЗНОВУ ДО ДЕПУТАТСЬКИХ ОБОВ’ЯЗКІВ

–     Мушу признатися, що вперше більш-менш детально чую цю історію про ваше перебування в Росії. Наше місто невеличке, тут усі про всіх обізнані, а коли заходить мова персонально про вас, пане Вандич, можна інколи почути таке: та він утік, залишив своїх виборців напризволяще… –     Знаю, і мені це прикро слухати. Моїм округом за час вимушеного перебування за кордоном опікувалися Любомир Глушков, Ігор Ільчишин, Володя Харук, не занедбували своїх обов’язків мої помічники Дзвенислава Христан, Ігор Ганущак. Зрештою, якщо на те пішло, міська рада майже рік і не засідала, оскільки депутати ніяк не могли визначитися з долею секретаря Ярослава Гошія. А фактично з кінця 2013 року десь двічі на квартал я відвідував Коломию, в тому числі брав участь у сесіях міськради, зустрічався із виборцями, вирішував питання на окрузі. Незважаючи на вимушений від’їзд, виконав більшу частину своєї передвиборної програми. Це і ремонт дороги до газконтори, заїздів до будинків у мікрорайони, заміна комунікацій у внутрібудинкових мережах, вирішення різних проблемних питань виборців… Знаходжу взаєморозуміння з «Житлоінфоцентром» під керівництвом Василя Михайлищука, особливо стосовно питань, пов’язаних із комунальним господарством на Гетьмана Івана Мазепи, Івана Богуна. В тому числі і зусиллями депутатів на ремонт малої об’їзної дороги виділено немалу суму, 1 мільйон 800 тисяч гривень, а це частина й мого округу, тобто вулиця Івана Миколайчука. Ремонт буде проведено ще в 2015 році. –     Отже, ви маєте підстави агітувати виборців, щоб знову віддали свої голоси 25 жовтня за вас… –     Я ще остаточно не вирішив, чи піду на ці вибори. Мав запрошення і від «Самопомочі», і від «Батьківщини», і від «Сили людей», однак наразі, якщо по правді, не визначився. За моєї відсутності найбільше округом опікувався Володимир Харук, то ж, вважаю, він і повинен далі представляти цей округ. Так буде справедливо. Знаю одне: хочеш щось змінити на краще – шукай однодумців. Бо йти в міськраду без команди однодумців – це жити ілюзіями. Один депутат, без підтримки команди нічого не вдіє, хоч би якими добрими намірами не надихався. –     Якщо ж усе-таки вирішите балотуватися, які ідеї просуватимете передусім у міськраді? –     Необхідно розвивати місто як туристичний центр. З нинішніми десятьма тисячами гривень, виділеними в бюджеті на рік для туристичної галузі, робити це просто несерйозно, потрібно вкладати куди солідніші суми. Потрібно думати про нові буклети, мапи… Треба знайти туриста і привести його до міста, а тут зробити все, щоб турист не хотів їхати, а навпаки – сам турист привів нових туристів. Але без іноземних інвесторів, без програм міжнародної технічної допомоги, без вивчення досвіду малих міст Євросоюзу та чи й Львова, ми тут не обійдемося, а залучати інвесторів поки що, на жаль, не вміємо або й, нехай не беруть мого слова в гнів, не хочемо. Необхідно розвивати місто як туристичний центр. З нинішніми десятьма тисячами гривень, виділеними в бюджеті на рік для туристичної галузі, робити це просто несерйозно, потрібно вкладати куди солідніші суми.

ЄВРОПА І ПРОЄКТИ

–     Раніше, коли Коломийський бізнес-центр розташовувався на Лесі Українки, ви працювали разом з Василем Федюком над цікавими бізнесовими проєктами. Я й сам популяризував їх у пресі… –     Переконаний, що Коломия багато втратила з від’їздом пана Федюка. Він тепер експерт Європейської комісії в Україні, то ж і тепер наше місто може користатися з можливостей експерта. Як, наприклад, Долина, де міський голова Володимир Гаразд тісно співпрацює з Європейською комісією, успішно розвиваючи економіку Долини. –     Але здається, на різних європроєктах у Коломиї не поставлено хрест. –     Ні, співпраця триває. Коломийський бізнес-центр працює і надалі. Також працює Асоціація економічного розвитку Коломийщини, керівником якої є Віталій Галайчук. Непоганий старт узяв словацько-український проєкт стосовно екотуризму та виробництва екопродукції, про що «Дзеркало» вже писало. Я виступаю експертом у цьому проєкті. Працюємо й по лінії ООН (проєкт «ПРООН»), суть якого полягає у впровадженні енергозберігальних технологій для ОСББ. Загалом вдалося залучити в нього більше 3.0 мільйонів гривень, з яких 50% кошти ООН. І вже 10 ОСББ взяли участь у тендері на виконання робіт, які й контролюватимуться самими активістами ОСББ. Також допомагаємо залучити у Коломию і реалізувати проєкт, щоб перевести вуличне освітлення в місті на альтернативне джерело електроенергії (сонячну енергетику). Є напрацювання щодо проєкту з канадцями (проєкт «ПРОМІС») – для подальшого розвитку малого і середнього бізнесу, який може працювати у Коломиї аж 6 років. Канадці мають відібрати в нашій області чотири міста і, окрім іншого, виділити тамтешнім підприємцям безвідсоткове кредитування. Боремося за те, щоб у список потрапила і Коломия. –     На вашу думку, у що найвигідніше залучати іноземні інвестиції? –     У будівництво технопарків для створення модульних заводів. Наше місто має вигідне географічне розташування, маємо вільні земельні ділянки під будівництво технопарків. Економічно розвинуті європейські держави чого шукають насамперед? Дешевшої робочої сили. У нас багато хто погодився б на 200–300 євро зарплатні від німецького інвестора, правда ж? А словак, поляк чи чех уже не погодиться, для нього це надто скромно. От і використовували б нагоду… Цей шлях свого часу пройшли Польща, Чехія, Словаччина, які, за рахунок нижчого рівня заробітних плат ніж у Німеччині, Франції, країнах Бенілюксу, із радістю надавали земельні ділянки, підводили комунікації, готували робочі кадри, для залучення виробництв у своїх країнах. Нині Україна має унікальний шанс «забрати» ці заводи із озвучених мною країн. Враховуючи географічне розташування Коломиї між Румунією та Польщею – наше місто взагалі має унікальні шанси прийняти не лише кілька модульних заводів, але й стати одним із ключових логістичних центрів Східної Європи. Це – не казки, це – реалії, які ми не використовуємо. Я мрію, щоб Коломия мала 1–2 сучасних торгових центри (моли), з кінотеатром, великим продуктовим гіпермаркетом, модними бутіками, критим катком та іншими розвагами. І це – реально. Просто треба скласти толковий бізнес-план і шукати-шукати інвесторів. Менші міста, ніж Коломия, в країнах ЄС мають по 2-3 таких торгові центри за межами міста.

ПРО ВСЕ ПОТРОХУ

–     Познайомите із сім’єю? –     Будь ласка. Дружина була раніше директором супермаркету електроніки «Ельдорадо», тепер керівник магазину в торговій мережі «Карі». Син Сашко вчиться у восьмому класі, мушу сказати, що це моя гордість. Я контролюю, щоб він опановував англійською й німецькою мовами, сам також разом з ним вчуся. –     Який корисний життєвий урок дало вам вимушене перебування в Росії? –     Таких уроків кілька, але я хотів би наголосити на вмінні підбирати кадри. Це добре вдається, наскільки можу судити з власного досвіду, кіпріотам. Вони ґрунтовно розмовляють з людиною, випитують, випробовують, а тоді вже пропонують посаду. –     Маєте якесь хобі? –     Хіба розводити в квартирі вазонки. Ми з дружиною кохаємося в квітах. –     Коли вам востаннє було особливо неприємно? –     Коли довелося голосувати на сесії за виділення земельних ділянок міліціонерам, які цькували мене 2011-ого. Вони повернулися з АТО, тож мають повне право на ділянки. Я проголосував «за», оскільки пробачив їм. Бог простить, і я прощаю.     Віталій Вандич. Штрихи біографії Народився 21 травня 1978 р. у Коломиї Навчався в ЗОШ №1, ЗОШ №4, у коледжі права і бізнесу, який закінчив з відзнакою за двома спеціальностями – правознавство і бізнес 1996-ого вступив у Київський національний торгово-економічний університет, отримав спеціальність економіста з маркетингу. 2006-2009 рр. – навчання в Національній академії державного управління при Президенті України, яку також закінчив з відзнакою Депутат трьох скликань Коломийської міськради, з яких двічі як мажоритарник.