На редакційну пошту "Дзеркала" надійшов лист з Музею історії міста Коломиї:

"16 жовтня 2021 року коломийський сайт ГЛУZД опублікував статтю Ірини Блаженко «Очима не коломиянки: екскурсія Писанковою». Музей історії міста Коломиї не може залишатися байдужим до викладеного в ній матеріалу, тому пропонує свої зауваження та виправлення.

Коломийський парох середини ХІХ сторіччя поет о. Лука Данкевич (українець!) в найвідомішому зі своїх віршів писав, що Коломия краща від Парижу. Для нас, коломиян, це справді так! Ми любимо своє місто, пишаємося його історією й здобутками сучасності, тому нам важливо, щоб і гості Коломиї, чи ті, хто черпає інформацію з найдоступнішого в наш час джерела – інтернету, отримували правдиві відомості про неї. Адже лише в цьому випадку вони побачать справжню Коломию, а не її відображення у «кривому» дзеркалі. Тому прикро читати статтю, яка містить доволі багато неточностей, а місцями й цілковиті нісенітниці.

Мабуть, не варто опротестовувати кожний неправдивий факт, стаття буде надто довгою, тому звертаємо увагу лише на найбільш кричущі моменти.

Отже, обурює твердження, що в числі жителів Коломиї не було українців. Так, вони не становили більшості, але згідно з переписом населення 1911 р.  іудеї складали 51%  мешканців міста, римо-католики – 25%,  греко-католики – 24%, а 1931 року в Коломиї  жило 33 400, з них: євреїв – 42,3%,  поляків – 33,7%, українців – 18, 6%, німців – 5,1%.  До української спільноти Коломиї належали люди різних професій, станів та освіти: ремісники, священики, вчителі, гімназійні професори, правники, лікарі та ін. Станом на кінець ХІХ ст. греко-католики мали дві церкви; від 1892 р. діяли українські класи при польській державній чоловічій гімназії, а від 1900 р. – окрема гімназія з українською мовою навчання; в 1900 р. була заснована українська школа ім. Т. Шевченка, 1910 року –  українська школа ім. Княгині Ольги, в 1926 р. – українська школа ім. І. Франка; діяли приватні українські жіночі заклади: учительський семінар та гімназія, які розташовувалися в Українському Народному домі, збудованому для українських товариств та інституцій у 1902 р.  В українських школах вчилися як міські, так і сільські діти, але викладачами були виключно мешканці міста. Зокрема, в українській державній гімназії  в 1900 – 1901 н. р. було 16 професорів-українців. Від часу заснування українцями Михайлом і Теодором Білоусами  першої в місті української друкарні в 1864 р. до середини ХХ ст. у Коломиї діяло понад 20 українських видавництв. Теодор Білоус був ще й першим директором заснованої 1861 року державної гімназії. Зрештою тут видавався перший український есперантський часопис і, що важливіше, перша українська енциклопедія. Вже в наш час – у 1990-х рр. – започатковано унікальну «Енциклопедію Коломийщини», яку необхідно перечитувати для відтворення правдивого портрету міста. У 1920 – 1930-х роках добре розвивалася й українська кооперація, про що свідчать хоча б будівлі Окружного союзу українських кооперативів (1931) та  українського банку «Покутський союз» (1935). В місті діяло чимало українських товариств, зокрема «Просвіта», «Рідна школа», «Родина» тощо.

Можна приводити ще багато доказів того, що українці в Коломиї жили завжди та ще й проводили активну культурно-освітню та громадську працю, тому є неприпустимим стверджувати протилежне.

Тепер зауваження щодо інших перекручень, які знаходимо в статті.

На час першої літописної згадки Коломия мала дещо інше розташування, тож сіль у той час не могли ні продавати, ні купувати на сучасних площах Відродження та Шевченка.

Відомостей про те, що міська ратуша, збудована 1877 року, хоч раз була охоплена пожежею, немає. В результаті пожежі 1865 р. згоріла дерев’яна ратуша, точне розташування якої та вигляд – невідомі.

Готелі не поділялися за національною ознакою – гості міста могли обрати будь-який. Про це зокрема свідчать готельні картки, що експонуються в Музеї історії міста.

Для засідань суду в Коломиї, як і в інших містах, слугували спеціальні приміщення, зокрема Коломийський окружний суд містився в будинку, який займає медичний коледж.

Перша українська театральна вистава Галичини, показана в Коломиї у 1848 р., справді була аматорською. Але переробку «Наталки Полтавки» І. Котляревського о. Іван Озаркевич зробив не тому, що актори не вміли говорити українською літературною мовою, а тому, що українська літературна мова Наддніпрянської України відрізнялася від мови, якою послуговувалися в Галичині, тож переробку здійснено для того, щоб глядачам цей твір був зрозумілішим і доступнішим. 

Радянська влада вписала чимало трагічних сторінок в історію нашого міста, але єврейські гетто – це витвір періоду нацистської окупації.

Зовсім незрозумілою є історія будівлі Каси ощадності, в яку чомусь у 1912 р. «переїхав народний дім». А от Іван Франко справді читав свою поему «Мойсей» саме 1912 року в залі цієї споруди.

В корпусах педагогічного коледжу ніколи не розташовувався монастир. Та й щоб отримати педагогічну освіту дівчатам зовсім не потрібно було йти в монастир, а просто вступити в учительський семінар. В Коломиї їх було два – з українською та польською мовами навчання. Освіту дівчата могли отримати і в гімназіях.  

Хор духовного єднання – ініціатива адвоката та мецената Михайла Петріва.

Навіть у радянські часи площа на перетині вулиць С. Петлюри та Січових Стрільців не мала назви Героїв радянської армії, а просто – площа Героїв.

В Коломиї не було концтаборів! Приміщення, збудоване наприкінці ХІХ ст. як військова казарма, після Другої світової війни слугувало в’язницею НКВС, про що сповіщає пам’ятна таблиця.

Чому, прямуючи до «Світовиду», автори статті оминули Музей історії міста Коломиї, який міститься в чудовій історичній будівлі?! Адже саме тут якнайповніше можна ознайомитися з минулим нашого міста, отримати достовірні відомості про архітектурні споруди, навчальні заклади, релігійне та інші сфери життя, дізнатися про визначних людей, зрештою побачити на світлинах Коломию тих часів, коли її вулицями ходив Іван Франко, в залі Каси ощадності співала Соломія Крушельницька, в Українському Народному домі виконував свої твори Микола Лисенко, проводив величні й багатолюдні Січові Свята Кирило Трильовський. Можливо, саме в ігноруванні музею  і є причина всіх неточностей та перекручень, на які наштовхуємося у статті?

Всі ми розуміємо, що не помиляється лише той, хто нічого не робить. Припускаються помилок і краєзнавці та історики, особливо тоді, коли немає достатньо джерел для перевірки тих чи інших фактів. Але в наш час доступними є вже багато друкованих видань, що торкаються історії, архітектури, освіти, культури та інших тем міста. Тож є на що опиратися, звідки вибирати потрібну для розповіді про Коломию інформацію. Відверті нісенітниці не повинні звучати ні в екскурсіях, ні потрапляти в інтернет, де швидко поширюються і створюють спотворений образ нашого найгарнішого в світі українського міста.

Запрошуємо всіх, хто цікавиться Коломиєю, частіше відвідувати Музей історії міста!".