"Досвід доперва показав, що і в іконах є багато цінного матеріялу. Покажім нашій спільноті, чим ми були і чим залишаємося далі, що в нас живуть прегарні й великі традиції, що ми є носіями великої, рідної культури, що плекаємо таланти…", - казав митрополит Андрей Шептицький. Ці слова величної людини якнайкраще відображають подію, яка сталася нещодавно в маленькій громаді українців в італомовному кантоні Тічіно, що у південній Швайцарії. Кілька днів тому відбулося освячення двох намісних ікон єпископом Луґано монсеньйором Валеріо Ладзері в церкві Санта Марія ді Лорето. Приміщення цієї церкви-сантуарію вже два роки майже щотижня збирає місцевих українців до молитви та дружнього спілкування опісля. Та це не було б можливим без постійної присутності священика о. Володимира Горошка. Як і колись священики Української греко-католицької церкви були основними носіями української національної ідеї, навколо яких гуртувалось суспільство, так і тепер духовенство є дуже важливим для українців в еміграції. Ідея про те, що потрібні українські ікони, виникла у о. Володимира, коли він побачив, що дехто з людей з Центральної та Східної України не розуміє, що відбувається під час літургії, бо сам процес дещо відрізняється від східної традиції, немає іконостасу та іншої атрибутики, яка мала би вирізняти обряд. "Ікони є невід’ємною традицією нашого візантійсько-українського обряду. Це можна особливо побачити по наших співвітчизниках: коли вони заходять до храму й не бачать ікон, то для них ця церква якась «неповноцінна». Ця думка зародилася в мене, хоча я знав, що гарна ікона потребує грошей, а оскільки наша спільнота маленька,то не наважувався братися за цю справу, бо це було б значним фінансовим навантаженням. Одного разу я озвучив свої плани перед місцевим священиком доном Джорджо Паксімаді. Він зацікавився й сказав, щоб я знайшов хорошого іконописця, а про фінансовий бік подумає він та ще один священик дон Луїжджі Песіна, і це буде їхнім подарунком для нашої спільноти. Я страшенно зрадів цьому. Щодо вибору ікон були різні ідеї, та з благословення владики Бориса Ґудзяка ми зупинились на більш класичному і всім зрозумілому вигляді намісних ікон", - розповів о. Володимир. Намісні ікони – це центральні зображення образів Ісуса Христа з Євангелієм та Богородиці з дитятком, їх завжди розміщують обабіч царських воріт. З метою зобразити та відкрити духовну красу ікони, символи та кольори відіграють неабияку роль у її творенні. Так, наприклад, у візантійському мистецтві для осягнення божественної краси і вираження енергії використовували світлі кольори, як відповідники світла. Для кращого розуміння найчастіше використовують золото, що дає ефект сяяння. Ним заповнюють тло, одяг Ісуса Христа тощо. Найважливішими барвами виступають червоний пурпур, що символізує божественне несотворене єство (за псевдоДіонісієм) та імператорську гідність (згідно із звичаями старожитності та античності), а також вище зазначений світлий чи білий – як символ святості та несотвореного світла. Синій колір, як парний до червоного пурпуру – символізує людську природу, непорочність чи світ ангелів (залежно від контексту). Така символіка кольорів малярства, її багатство палітри та глибокий образний зміст стали основою сакрального вираження. Над іконами в Україні працювала сестра Ірина з монастиря студитів у Львові. Писання святих образів тривало близько року, сама технологія потребує стільки часу. Тут і приготування дерев'яної основи, ґрунтування, і сам процес писання, що складається із нанесення різних шарів фарби, які мають перед тим довго сохнути. До міста Луґано ікони привіз о. Володимир,  отримавши спеціальний дозвіл на вивезення за кордон та про непричетність їх до культурної спадщини України. "Сам жест освячення був дуже символічним, показуючи, що ми  хоч і маємо різні літургійні обряди, та все ж таки належимо до однієї католицької церкви. Це може бути також гарним свідченням того, що між нами може і має бути єдність й для наших православних братів, які бояться спілкуватися", - зазначає о. Володимир. Під час освячення владика Ладзері сказав, що він, єпископ, що належить до латинської традиції, вперше у житті освячував візантійські ікони. Під час проповіді монсеньйор підкреслив значення ікони як вікна до неба, як присутності неба тут, на землі. Він з приємністю брав участь у такій події, наголошуючи на багатстві східної традиції, яка у них, в латинській церкві, занепала. Ірина МИХАЛКІВ-ВИННИК, Швайцарія Читайте також: 2 квітня у Коломиї відбудеться Хресна дорога