Провідники українського життя в Коломиї періоду ЗУНР (1 листопада 1918 р. – травень 1919 р.)
Українська еліта Коломиї досягла найвищого свого рівня – опинилася при владі у рідній державі. Здійснився віковічний задум – проголошено Українську державу! Тепер еліта повинна взяти на себе відповідальність за захист здобутої перемоги, за налагодження суспільного життя. Саме в період Західно-Української Народної Республіки у Галичині (через 600 років!) відродилася військова еліта. Окружним (обласним) військовим командантом призначили поручника Теодора Примака, а його заступником – поручника (сотника) Володимира Бемка; канцелярію очолював поручник (сотник) Дмитро Паліїв, інтендатуру – сотник Михайло Татух. Головним санітарним лікарем округи призначено Петра Петрушевича, президентом окружного суду – І. Чернявського, повітовим Комісаром-управителем староства Коломия – кандидата адвокатури Івана Стрийського, маршалком повітової ради – о. Александра Русина. Радник В. Гвоздович став керівником повітового фінансового уряду, Едмунд Глинський очолив повітовий уряд та інспекторат, Микола Івасюк – пошту (згодом – колишній москвофіл Ю. Кисілевський), В. Воробець – рільничу експозитуру (відділ), Володимир Кобринський – залізницю, Зеновій Левицький – повітову лічницю, професора Богдана Левицького призначили повітовим харчовим комісаром. Згодом повітовим комісаром для земельних справ призначили А. Дутчака. Бурмистром Коломиї призначили Захара Скварка, військовим командантом міста – поручника Степана Галібея (потім – сотника Володимира Комаринського), командантом поліції – чотаря Івана Василишина, командантом телефонічної сотні – поручника Кабарівського, капеланом військової залоги – о. Миколу Яросевича. Кілька слів про коломийського міського голову – бурмистра Захара Скварка. Фінансовий і громадський діяч, адвокат, доктор З. Скварко народився в селянській родині 27 вересня 1870 р. в с. Корманичі коло Перемишля, тепер Польща. Закінчив правничий факультет Львівського університету. Працював у адвокатській канцелярії в Мостиськах, був ініціатором побудови тамтешнього Народного Дому. Від 1910 р. працював директором банку «Покутський Союз» в Коломиї. Ідеолог Української Національно-Демократичної партії (УНДП). Автор брошури про програму й ідеологію УНДП, статей про земельну справу. Його обирали депутатом (послом) Галицького сейму 9-го скликання (1908-13) та депутатом парламенту (райхсрату) Австро-Угорщини (1911-18). Брав активну участь у громадсько-політичному та економічному житті Коломиї. Комісар (посадник) Коломиї, голова Української Національної Ради Коломийського повіту в період ЗУНР. Одна з найчільніших постатей коломийської історії 1910-х – 1920-х рр. Помер 2 серпня 1925 в м. Коломиї. Коломийський окружний військовий командант (щось на зразок голови обласної ради чи обласної адміністрації в період війни) Теодор Примак народився 23 березня 1876 р. у с. Малий Ходачків Тернопільського р-ну Тернопільської обл., закінчив Тернопільську гімназію, навчався у Львівському та Віденському університетах. Служив у армії. Викладав у Коломийській гімназії (1908-14, 1917-18). Від початку Першої світової війни був на фронті, потрапив до російського полону і впродовж трьох років перебував у полоні в Ташкенті. У 1917 р. повернувся до Коломиї, де влився в політичне життя міста, був одним з учасників Листопадового перевороту в Коломиї. Призначений Коломийським окружним військовим командантом у період ЗУНР. Перед приходом польської влади, з огляду на небезпеку, втік на Радянську Україну. Працював педагогом у Харкові, Луганську, Полтаві. Від 1933 р. про нього нема відомостей. Очевидно, заарештований та знищений органами НКВД. Повітовий Комісар староства Коломия Іван Стрийський (1884 – 1935) походив з Буковини, був активним громадським діячем, працював адвокатом, писав статті, належав до різних товариств, один з лідерів Української Національної Партії в Румунії. Про його коломийський період маємо скупу інформацію. *** [caption id="attachment_13135" align="alignnone" width="1017"]
Редактор газети «Покутський вістник», адвокат Ярослав Навчук і сотник УГА Ярослав Курилюк. Коломия, 1919 р.[/caption]
Коли створили окружну УНРаду на Коломийський і Печеніжинський повіти, то її головою обрали члена УНДП З. Скварка. До УНРади обрали делегатів: від Коломиї – віце-президента окружного суду, члена УНДП І. Чернявського, від повіту – професора гімназії, члена УНДП Гриця Тимощука. Згодом головою Коломийської окружної УНРади обрали В. Гвоздовича.
14 листопада 1918 р. у Коломиї заснували «Постійний окружний організаційний комітет», до якого ввійшли: З. Скварко, І. Ганькевич, К. Трильовський, А. Кузьмич, видавець Я. Навчук, Й. Чайківський, І. Чернявський, В. Гвоздович, М. Івасюк, В. Кассіян, Ю. Колцуняк, Б. Левицький, В. Кобринський, В. Дзюбинський, Г. Тимощук, С. Микитюк, І. Мацієвич, М. Брик, М. Корняк та П. Лаврук зі Спаса й І. Чупрей з Печеніжина.
16 лютого 1919 р. в Коломиї відбулася конференція Української радикальної партії, яка обрала нову управу на чолі з К. Трильовським.
У період ЗУНР в Коломиї діяла Окружна військова команда, Старшинська школа під командою поручника Макса Микитюка, яка готувала молодших командирів для УГА; гімназія, школи, Коломийський народний театр ім. І. Тобілевича, друкарня Окружної військової команди, відродилися товариства «Коломийський Боян» і «Молода громада». Виходили газети «Покутський вістник» (1918-19), «Січовий Голос» (1918-19), «Громадський Голос» (1919), «Новини» (1919), «Учительський Голос» (1919).
Коломийську еліту періоду ЗУНР у Коломиї доповнювали і видавці, редактори, журналісти, письменники Дмитро Николишин, Омелян Карашкевич, Ярослав Навчук, Іван Герасимович, Орест Кузьма, Антін Гринцишин, Корнелій Заклинський, Онуфрій Власійчук.
Чимало вчорашніх коломийських гімназійних професорів, учителів, службовців воювало за Україну в лавах УГА, СС, а дехто навіть в Армії УНР. Багато з них загинуло від ворожих куль, від хвороб або ж у концтаборах. Деякі повернулися до Коломиї, виїхали звідси чи продовжили працювати в місті над Прутом.
Провідних коломийських москвофілів заарештувала австрійська влада та запроторила до концтабору Талергоф, а їхній вождь В. Дудикевич накивав п’ятами з Галичини. Згодом стався такий парадокс, що сини москвофілів Ю. Кисілевського та о. М. Левицького з Нижнього Вербіжа воювали не за Росію, а за Україну в лавах УГА.
Годилося б нашим історикам та краєзнавцям детальніше вивчити коломийську сторінку ЗУНР, а міській владі варто б портрети коломийських керівників періоду ЗУНР встановити в залі міської ради. Так само треба б зробити і районній владі та владі територіальної об’єднаної громади Печеніжина.
***
Галицькій еліті та й українській назагал не вдалося утримати незалежну державу. Були на це об’єктивні (світові) причини і суб’єктивні (внутрішні, індивідуальні). Радість обернулася на смуток, піднесення – на занепад. Велику справу наша еліта програла, а разом з нею і вся нація. Незалежність, воля, демократія відкладалися на довгі роки...
Микола САВЧУК
Далі буде...