ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Українські еліти Коломиї (1848 – 1991). Частина 5

Четверту частину читайте ТУТ.

Дуже вартісну характеристику українського середовища Коломиї читаємо в одному з чисел львівського журналу «Руслан» за 1906 р.

Йдеться про те, що одна група коломийців гуртувалася коло Народного дому і товариства «Родина». Це були т. зв. демократичні народовці, прихильники поглядів І. Франка, найосвіченіші коломийські українці.

Другу партію становив адвокат Кирило Трильовський з членами свого товариства «Січ», але це були переважно селяни. Фактично К. Трильовський творив нашу сільську еліту радикального спрямування. З його коломийського оточення знаємо лише П. Олеарчука, Я. Начука та І. Чупрея. І третю групу становили москвофіли на чолі з адвокатом В. Дудикевичем та священиком о. Миколою Семенівим, який себе називав Ніколай Сємьонов.

[caption id="attachment_10856" align="alignnone" width="640"]Адвокат і депутат Кирило Трильовський. Адвокат і депутат Кирило Трильовський.[/caption]

Отже, до прихильників Національно-демократичної партії, або демократичних народовців на поч. 1900-х належали: радник суду М. Каратницький, професори гімназії М. Рибачек та Е. Макарушка, кандидати в судді А. Лепкий та О. Гордійчук, поштовий асистент А. Гладій, учитель виділової школи І. Громик, учитель С. Михайлюк. Всі вони провадили товариство «Родина», яке в Народному домі активно організовувало різні імпрези. Режисером тих прецікавих вечірок був К. Кмицикевич.

Одним з керівників цього середовища був асесор маґістрату Лесь (Александр) Кульчицький (1859 – 1938). Це видатний громадський діяч, доктор права. З його ініціативи в Коломиї в кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. створено банк «Покутський Союз», філію товариства «Просвіта», Інститут «Руський Народний Дім», повітовий комітет Національно-демократичної партії, тижневик «Поступ» (1903-05). Згодом він переїхав до Львова, де втілив чимало нових корисних громадських ідей.

До його ідейних побратимів і найосвіченіших коломийців того часу належав і професор гімназії Леонтій Кузьма (1865 – 1925). Уродженець Львівщини, він закінчив філософський факультет Львівського університету (1889). Потім учителював, а 1897 р. опинився в Коломиї. Викладав у гімназії латинську і грецьку мови, був головою товариства «Учительська громада», членом виділу товариства «Український Народний дім», багатолітнім головою коломийської філії товариства «Просвіта». Очолював комітет, який організовував виступ І. Франка у Коломиї і особисто запросив письменника листом від 17 грудня 1911 р. приїхати до міста для прочитання свого твору. Під час візиту І. Франка 11 січня 1912 р. зустрічав, супроводжував його і приймав у своєму домі на вул. Новій, 6 (тепер вул. Родини Кузьми).

Безперечно, один з представників коломийської еліти того періоду був перший і незмінний до 1914 р. директор Коломийської української гімназії Софрон Недільський (1857 – 1917). Уродженець Прикарпаття, він закінчив філософський факультет Віденського університету. У Коломиї опинився 1894 р., де викладав латинську мову в гімназії, а 1900 р. його призначили директором нашої гімназії. Був високоінтеліґентною, патріотичною людиною, справжнім керівником і педагогом, який дбав про освітній процес, про гімназію та її вчителів і учнів. Крім того, брав активну участь у громадському житті, зокрема був першим головою філії товариства «Учительська громада».

[caption id="attachment_10858" align="alignnone" width="640"]Професор гімназії Лев Дольницький. Професор гімназії Лев Дольницький.[/caption]

Діяльними в освітньому й громадському житті були й такі професори Коломийської гімназії: Лев Дольницький (1859 – 1935), який брав активну участь в громадському житті, знаменитий бас «Коломийського Бояна», якого гімназисти любовно називали «Дзядзьо»; О. Макарушка (вчителював тут у 1897 – 1905 рр.;), І. Раковський (вчителював тут у 1899 – 1903 рр.; активний член «Просвіти», згодом відомий в Галичині природознавець), В. Масляк, М. Рибачек (на поч. 1900-х очолював «Коломийський Боян»), А. Крушельницький, Я. Гординський (доктор філософії; вчителював тут у 1905-12, видав низку книжок), Б. Левицький (вчителював тут впродовж 1906-44), В. Лепкий, П. Мостович, Н. Даниш, Т. Примак (один період очолював коломийську філію товариства «Сільський Господар»), О. Світлик, С. Галібей, Й. Чайківський, О. Ковбуз, М. Зарицький, Д. Николишин, Роман Шипайло (1882 – 1944?; очолював «Коломийський Боян», створив перший осередок Пласту, організатор туристичного руху) та ін. Усі вони брали більшу чи меншу участь в громадсько-політичному житті міста перед Першою світовою війною.

Їх доповнило національно-свідоме вчительство, яке працювало у коломийських державних і приватних школах. Одним з організаторів українського приватного шкільництва був професора гімназії Никифор Даниш (1877 – 1954). Поміж чільних представників варто згадати Василя Витвицького (? – 1936). Це був досвідчений педагог, перший голова коломийської філії ВПУВ в 1905 р., вчитель української приватної жіночої семінарії у 1910-і, директор української народної школи ім. Т. Шевченка. Його дружина Олена Витвицька (1871 – 1937) була однією з найдієвіших освітніх діячок того часу: перший голова бурси коломийської філії ВПУВ, учителька школи ім. Княгині Ольги, активна діячка «Руського жіночого кружка». До вчительського активу належали управитель народних шкіл Василь Барнич, директор школи ім. Т. Шевченка Т. Рибак та вчитель С. Михайлюк, учителі виділової школи І. Гомик, М. Книш. До дієвого коломийського жіноцтва долучилася й Марія Колцуняк-Кузьма (1884 – 1922). Після закінчення учительської семінарії у Львові вона вчителювала в покутських селах, а потім поселилася в Коломиї та працювала в школі. Одна з засновниць Кружка українських дівчат у Коломиї і перша його голова. У 1902 р. дебютувала як письменниця, публікувала статті, видала книжку.

Поміж правників активними залишалися адвокати Т. Дембицький та Карло Шипайло (засновник Русько-католицького товариства св. Йоанна Милостивого), судові радники Коломийського окружного суду Іван Чернявський (1867 – 1959; член комітету Виставки домашнього промислу, відомий філателіст) та Володимир Глинський (1843 – 1920; член різних товариств і комітетів, один з ініціаторів «Руської захоронки»; залишив вартісні спогади з 1916 – 1920 рр.), радник суду М. Каратницький, працівник староства Р. Левицький, кандидати в судді А. Лепкий та О. Гордійчук.

Однак найбільшою постаттю 1900-х рр. у Коломиї, безперечно, вважається адвокат Кирило Трильовський (1864 – 1941) – талановитий організатор, один з радикальних провідників, який створив 1901 р. товариство «Січ». Це було руханково-пожежне товариство, хоча виконувало більше політичні й культурні завдання. Осередки «Січі» розмножувалися з неймовірною швидкістю, постійно відбувалися січові свята й віча. Це налякало місцевих польських шовіністів та гебреїв, які вважали К. Трильовського найбільшим своїм ворогом. Так само і москвофіли, позиції яких остаточно підірвала січова діяльність К. Трильовського. Натомість покутське й гуцульське селянство мали коломийського адвоката за свого вождя і називали його січовим батьком, батьком Кирилом, обирали його депутатом Галицького сойму й Віденського парламенту.

К. Трильовський був блискучим оратором, який одного разу в парламенті Австро-Угорщини виступав безперестанку 10 год. Боронив наші національні інтереси і права нашого селянства. Крім того, видавав часописи, календарі й книжки.

К. Трильовський народився на Львівщині, навчався в Чернівецькому, Львівському та Віденському університетах, доктор права. Від 1901 р. жив і працював (з перервами) у Коломиї. У 1920-і почав відходити від активного громадсько-політичного життя. Дивом уник сталінської розправи за перших совітів. Вдячні коломийці назвали одну з вулиць його прізвищем, встановили його меморіальну таблицю на будинку, в якому він мешкав і працював, назвали міський парк його прізвищем та відкрили там йому пам’ятник, побачила світ книжка «Січовий батько». Найбільше до прослави К. Трильовського прислужилися сучасні коломийці – адвокат М. Петрів та директор педколеджу В. Ковтун.

Активну участь в громадському житті брали старший офіціял маґістрату Олександр Печерський, поштовий асистент А. Гладій, коротко письменник і публіцист Ярослав Весоловський, згадані попередньо лікарі Володимир Кобринський та Зенон Левицький, залізничник Володимир Кобринський.

До слова, в цей останній період Австро-Угорської імперії в Коломиї збільшилася кількість українців, які придбали власні будинки. Є ще один вельми промовистий, але нікому не відомий факт: перед Першою світовою війною довголітній міський урядовець Олекса Печерський і лікар Володимир Кобринський, які були найліпшими приятелями, купили по півморґа полонини на горі Лукавиця в Буркуті (тепер Верховинського р-ну) і там поклали хатку – свого роду туристичний пункт для походу в навколишні гори. Ним могли скористатися не лише власники, але й їхні родини і товариші. Це були початки нашого українського туризму.

А що ж коломийські москвофіли? До вже діяльних їхніх організацій додалися нові: Торгово-промышленный союзъ, кредитовое общество «Прутъ», «Мирный трудъ», а «Власную помощь» перейменували на «Братская помощь». На московські гроші вони орендували в середмісті пристійні камениці. Цікаво, що їхня газета «Русская Рада», яка в перші десятиліття свого існування була вельми вартісним виданням, описувала місцеві і крайові події, – поволі перетворилася на убогу газету, яка друкувала інформацію лише про діяльність коломийських москвофільських організацій та осіб. Врешті 1913 р. помер її довголітній видавець і редактор М. Білоус. А до москвофільського «управлєнія» належали адвокат В. Дудикевич, службовець Ю. Кисілевський, професор гімназії Ю. Насальський, настоятель церкви св. Михайла о. М. Семенів. Однак російські гроші не допомогли, бо 1907 р. москвофіли з тріском програли вибори, а селяни масово почали відступати від «кацапської» партії, яка потерпіла повне фіаско, хоча ожила в період Першої світової, коли Галичину окупували російські війська...

Микола САВЧУК

Далі буде...