Наше місто переживає ремонтно-будівельний бум. І це тішить. Щоправда, компромісу між архітектурою цісарської й сучасної доби не досягнуто. І це засмучує. А ще — на очах робляться мозолі від рекламного хамства, яке й далі перемагає різні ухвали, постанови й рекомендації міської влади.
Але повернемося до перекопаних в середмісті хідників. Отже, доводиться ходити повільніше й уважніше, а водночас не дуже говорити, щоб не надихатися порохів у вітряні весняні дні. Тому є можливість пильніше придивлятися до різних шильдів і тариф наших торгових та інших закладів. І що впадає у вічі — побільшало вивісок, в яких забули написати час роботи або дні роботи. Це, мабуть, рідкісна новація, якої на недосяжному Заході не знайти, а можливо, й на незнаному Сході. Це суто місцева самодіяльність, замішана на лінощах і хитрощах. Можливо, це вже тенденція, яка буде розростатися.
Трапляється, що заклад зачиняють швидше, і якщо в недавні радянські часи подекуди ще писали "Пішла на базу" (без зазначення, коли повернеться), то тепер взагалі нічого не пишуть. Контролю, звісно, в нас нема жодного, а совісті, тим паче.
У різних коломийських закладах здебільшого сидять не власники, а їхні підлеглі-працівники. Чи власники контролюють своїх працівників? Як сказав один знайомий: "Власники лише приходять забрати виручку, їх більше нічого не цікавить". Може, й так. Але працівник повинен теж нести якусь відповідальність за заклад, в якому працює. Виглядає, що ніхто реноме закладу особливо не переймається. Мабуть, тому в нашому історичному, туристичному, писанковому місті більшає вивісок, які примоцовані різними дротами й мотузками на цератах і веретах. Такі собі тимчасові шильди. А раптом бізнес не піде? Не довго до того, що на стінах будуть писати сажею або вапном назву закладу — це ще дешевше.
І, звичайно ж, кожен другий заклад шукає офіціанта, продавця, прибиральника (прибиральників уже рідше, бо нащо прибирати?). Часто молоді продавці, яких так непросто знайти, тримають в одній руці мобілку, а другою важать вам печиво або подають пляшку "Фанти". Чи власники їм елементарно не пояснили, що на світі ще існує повага й етика? Але ж для власників, як писалося вище, головне — виручка. І коли продавчиня не має здачі і радить вам побігти поміняти ваших 200 грн. до найближчої крамниці, а ви обурюєтеся, чому нема дрібних, то вона каже: «А власники все позабирали». І здачі чомусь нема не лише перед Різдвяними святами, а постійно. Такої проблеми, як відомо, в європейських торговельних закладах нема. Але ж ми не Європа, правда?
Звичайно, те що я тут пишу — це дрібниці в нашому великому місті. Є справи набагато важливіші. Тільки, чи можуть люди, які не здатні вирішити маленькі проблеми, розв’язати проблеми великі?
АВТОР: Микола САВЧУК