Прародич сучасного магнітофона з’явився ще 1895 р. завдяки данському ученому Вальдемарові Поульсенові. Відтак інші науковці й інженери вдосконалювали цей новітній винахід. У 1935 р. німецька фірма AEG випустила перший плівковий магнітофон, який мав однойменну назву і відтоді увійшов у світовий мовний вжиток.
Спочатку існували котушкові, чи бобінні магнітофони, потім – касетні. Розрізняли індивідуальні й студійні магнітофони, звичайні й портативні, а також стереомагнітофони й магнітоли, які поєднували магнітофон і радіо. Врешті, з’явилися цифрові магнітофони й відеомагнітофони.
У СРСР магнітофонний розвиток розпочався від 1960‑х. Тоді можна було придбати бобінні магнітофони ''Гинтарас'' та ''Айдас'' (Вільнюс), ''Маяк'' (Київ), ''Юпитер'', ''Ростов'' та інші, а також першу марку стереомагнітофона ''Яуза'' (Москва), найдоступніші марки ''Чайка'' (Великі Луки) і ''Мрія'', портативну ''Весну'', яка потребувала 10 батарейок. До бобінних магнітофонів купували плівку ''Свема'', яку продукували на підприємстві у м. Шостці Сумської області.
Від 1970-х котушкові магнітофони почали поступатися місцем касетним. Так у крамницях ще 1969 р. з’явився перший такого типу магнітофон ''Десна'' (Харків), який фактично був копією магнітофона знаменитої голландської фірми Philips. А за ним почали продукувати й інші марки – ''Электроника-302'' (Москва), ''ИЖ-302'' (Іжевськ), ''Протон-401'' (Харків), ''Весна'' (Запоріжжя), ''Романтик-М'' (Ґорький) та інші. В армії використовували дротові магнітофони.
Касетні плівки виготовляли переважно на заводі у згаданій Шостці. Популярністю користувалися болгарські мікрофони.
У радянський період магнітофони використовували насамперед державні каральні органи та військові, працівники державного радіомовлення, а відтак – заклади освіти й культури та заможніші громадяни.
Одними з перших у Коломиї (ще 1965 р.) мали бобінні магнітофони електрик Михайло Гайдаш (марка ''Айдас'') та лікар Олександр Хом’як (марка ''Комета''). У той час доступними для прослуховування були твори майстрів радянської естради, популярністю користувалися закордонні записи рок-музики, пісні Володимира Висоцького та російськомовні шляґери одеських євреїв. Їх з великими труднощами діставали та переписували одні в одних. Дехто цікавився лекціями з нетрадиційного лікування, наприклад йогою, які також були в магнітофонному варіанті. За переказами, закордонну музику й пісні з платівок переписували на магнітофонну плівку московські столичні ділки і робили на цьому бізнес, перепродуючи їх.
Поступово в нашому місті створювалося середовище меломанів, які мали вартісні на той час магнітофонні записи: лікар Ростислав Клапко, архітектор Юрій Городиський, музикант Роман Мандрусяк, токар Василь Буджак та інші. Згаданий лікар-кардіолог, тепер заслужений лікар України, Олександр Хом’як періодично купував нові марки магнітофонів, дійшовши до японської приставки АКАЇ, а його бобінна фонотека нараховувала понад 400 одиниць.
Цікаві магнітофонні історії знає відомий у нашому місті звукорежисер Михайло Шеремета. Свій перший стереомагнітофон ''Юпитер'' він купив на поч. 1970-х.
Оскільки від середини 1970‑х місцеві весільні музики почали використовувати електричні інструменти та підсилювальні пристрої, то з’явилася потреба в т. зв. ревербераторах, тобто пристроях, які створювали відлуння. Найліпшим майстром у цій справі й був Михайло Шеремета. Він згадує, що за тиждень робив музикантам п’ять таких ''реверів''. Однак у кінці 1970-х в нашому місті з’явився цифровий ревербератор, який привіз з Ленінграда Володимир Кузнецов. Відтоді почався період цифрових ревербераторів.
Робив Михайло Шеремета і перші студійні записи. Зокрема, у кінці 1970-х – на поч. 1980-х він записував на бобінному ''Тембрі'' репертуар славного ансамблю народних інструментів ''Гуцулія'', у 1980 р. на бобінному магнітофоні ''Комета'' виготовив мінусову інструментальну фонограму для гурту ''Маки'', який запросили на Чернівецьке телебачення. А згодом зробив ще багато магнітофонних записів коломийських, і не лише, виконавців та гуртів, які тепер можна вважати унікальними.
Отже, на Коломийщині у 1960-і вперше почали записувати фольклор, голоси своїх рідних, застільні пісні. Шкода, що нема якогось державного чи громадського архіву, де всі ці записи були б упорядковані та оцифровані, а кращі зразки з них – розтиражовані.
***
Наявність магнітофонів породила студії звукозапису. У Коломиї першу таку студію (від побуткомбінату) відкрили 1975 р. на теперішній площі Т. Шевченка. У ній можна було записати свій голос з привітанням для когось, а також невеличку гнучку платівку з піснею. Згодом вони записували голоси й твори вже на касетах. З часом цю студію перенесли на теперішню вул. Гетьмана Мазепи.
А 1989 р. творче подружжя Кузнецових створило першу приватну студію звукозапису в нашому місті. Вона доволі відома в естрадному українському середовищі. Відтак з’явилася низка інших приватних студій звукозапису.
Від поч. 1990-х український ринок заполонили високоякісні марки закордонних магнітофонів і відеомагнітофонів, які витіснили радянські.
На фото: Відомий коломийський лікар і меломан, заслужений лікар України Олександр Хом’як у своєму магнітофонному царстві. Коломия, 2013 р.
АВТОР: Микола САВЧУК
До теми: Технічна історія Коломиї. Телебачення.