Одного погожого осіннього вечора років так двадцять тому став я свідком почутої розмови, яка посприяла розхитуванню моєї і без того підірваної віри в правильність обраного Києвом державотворчого курсу. Розмовляли кілька добряче підпилих чоловіків, щойно вийшовши із забігайлівки в середмісті. "Та мене тут усі знають, – голосно доводив компанії знайомий мені суддя, – кого не спитай, усі вам скажуть, хто я такий". І щоб переконати приятелів, що він правдива зірка місцевого масштабу, став чіплятися до перехожих: "Ти знаєш, хто я такий?". Я спостерігав за цією сценкою не без потаємного бажання почути бодай від когось відповідь у стилі: "Не знаю і знати не хочу!". Однак даремно. Люди поквапом погоджувалися, що знають пана суддю, і бігли далі в своїх справах. Суддя, доволі нетвердо тримаючись на ногах, торжествував. Сьогодні, років двадцять опісля тієї випадково почутої розмови, читаю прізвище її героя серед тих, хто добровільно відмовився від суддівської посади. У всій Україні таких лише протягом липня зареєстровано понад чотириста осіб, що дає Ірині Бекешкіній підстави сподіватися на підтримку доброго почину прокурорами, митниками, різноманітними чиновниками… Соціолог Бекешкіна бачить у цьому факті перші ознаки того, що стара, тобто корупційна, брехлива й некомпетентна, Україна поволі відходить, зі скрипом звільняючи місце Україні новій, зі справжньою демократією і справжнім капіталізмом. Дуже непростий це процес, бо змести владу, як доводять революційні події 2004-ого і 2014-ого, набагато легше, ніж зруйнувати СИСТЕМУ. Тон у нашій виснажливій боротьбі з проклятою СИСТЕМОЮ задав, пригадується, безіменний анекдотичний сантехнік, проголосивши доконечну потребу міняти її всю, без співчуття й жалю. Відтоді ми те й робимо, що агітуємо один одного таки міняти її, поки не пізно. Ця СИСТЕМА – наче гідра з багатьма головами. "Необхідна реформа системи соціального забезпечення!" – чути з одного кінця. "Треба міняти систему МВС!" –долинає з другого кінця. "Є потреба міняти виборчу систему!" – закликають треті. "Армія має змінювати систему підготовки!" – наполягають четверті. Навіть "Укрзалізниця" і та обіцяє міняти систему бронювання квитків. Тим часом уже з неймовірних пригод електронного декларування бачимо, наскільки міцно вибудувана стіна під назвою СИСТЕМА. Настільки міцно, що не можемо бути впевнені: на місце суддів, яким не подобається заповнення майнових декларацій, прийдуть непідкупні, кришталево чисті в моральному плані молоді фахівці. Хоча й Хомою невірним не хотілося б бути. Крапля, як мовиться, камінь точить… І з кожною, нехай маленькою, дірочкою в залізобетонній стіні СИСТЕМИ непідкупних і морально загартованіших, хочеться вірити, ставатиме дедалі більше. А послушних гвинтиків СИСТЕМИ, відповідно, ставатиме менше. Люди в основному так влаштовані, що дуже залежать від середовища, від умов, в яких їм випало жити. Дайте першого-ліпшого Івана Івановича в руки Сталіна, забезпечте йому в середовищі, де людина людині вовк, тепленьку посаду – й Іван Іванович і потилицю не почухає, спостерігаючи, як мільйони гинуть з голоду. А поставте його звичайним чиновником у нормальній країні – й Іван Іванович ночей не досипатиме, знаючи, що в якомусь селі не вродив хліб, а таки знайде можливість допомогти людям. Так що даремно розраховував я в 1990-их на те, що знайдеться зух, який не полізе за словом у кишеню, відповідаючи п’яненькому судді. Усі як один перехожі шкірою відчували, що свобода слова в західному розумінні може їм дорого коштувати. Бо СИСТЕМА, дарма що на ратуші майорить синьо-жовтий прапор, стоїть непорушно. Що якби сьогодні та ситуація біля забігайлівки повторилася? Чи вдалося б почути від першого-ліпшого перехожого: "О, та я вас прекрасно знаю, як же не знати такого хапугу, що ганьбить суддівську мантію?! Усе місто дивується, як це вам вдається брати хабарі й не попадатися в руки прокуратури?" Думаю, що аж до настільки відвертої відповіді не дійшло б, у масі своїй ми ще до цього не готові. Однак думаю також, що й суддя повестися так уже боїться. І це не може не надихати… Дмитро КАРП’ЯК Читайте також: Машталер і пам’ять