Цьогорічні вересень-жовтень у Коломиї ознаменувалися трьома ювілейними датами: 150-літтям від часу заснування заводу ''Сільмаш'', 30-літтям створення потужної громадсько-політичної сили – НРУ та 10-літтям відновлення Січового свята в нашому місті.
Хочемо тут згадати витоки Руху, тон якому задавав той-таки завод ''Коломиясільмаш'' в особах його активістів Богдана Волошинського, Дмитра Гриньківа, Геннадія Романюка, Володимира Свириденка та багатьох інших сільмашівців і несільмашівців.
Взагалі-то найперші в районі ініціативні групи НРУ створилися на Загайпільському сірчаному руднику під проводом Володимира Машталера та при Товаристві української мови – ще влітку 1989-го. Згадує депутат міської ради Геннадій Романюк.
- Восени 1989-го група сільмашівців – Лемець, Свириденко, Гриньків, Волошинський та інші – зініціювали створення на заводі осередку НРУ. Відразу до осередку вступило зо 200 осіб. Установчі збори проходили у великій напрузі й у великому піднесенні. Про проведення акції вже знало місто наперед. Було багато бажаючих прийти на завод подивитися. Тодішній директор заводу Руденький всіляко цьому перешкоджав, дав навіть вказівку на прохідній нікого сторонніх не впускати. Однак пройшли всі, хто хотів. На установчих зборах Іван Павлюк підняв синьо-жовтий прапор, що його приніс Ярослав Малкович.
На Різдвяні свята члени Руху провели в місті Вертеп з виразною антикомуністичною спрямованістю (так, Чорт махав публіці перед носом компартійним квитком)…
У вересні-жовтні засновано осередки Руху в Отинії, на заводі ''Електрооснастка'' в Коломиї, на ДОЗі, в Матеївцях, у Корничі.
Велика Установча конференція НРУ відбулася в будинку залізничників. Головою організації обрано Володимира Машталера. Утворено секретаріат організації.
Особливу активність НРУ проявляв у 1990 році. Величезна делегація НРУ Коломийщини взяла участь у Ланцюгу Єднання напередодні річниці до Дня Злуки УНР і ЗУНР. А чого вартують агітаційні поїздки у південні й східні області України! Влітку рухівці пікетували в Коломиї стратегічний військовий об’єкт – колишній штаб дивізії ракетних військ Союзу. Найвідважніші чергували біля приміщення уночі. Лідер Руху Володимир Машталер застеріг, щоб бути готовим до всього, - проти пікетувальників могла бути застосована зброя. Та, на щастя, військовому й партійному керівництву міста вистачило глузду не вдаватися до вкрай непопулярних заходів з застосуванням сили і не пхати пальці в розетку. СРСР почав своє стрімке падіння й це було зрозуміло навіть затятим фанатикам конаючої імперії.
Однак, працівники КДБ все ще відпрацьовували зарплату. Один з лідерів Руху Богдан Волошинський згадує, що нишпорки в цивільному повсякчас, іноді демонстративно фільмували на відео учасників демонстрацій і віч. Потім у тодішньому будинку офіцерів (тепер – Народний дім) збирали керівників великих підприємств міста для перегляду відеозаписів з метою впізнавання своїх працівників.
І вже справжньою бомбою став демонтаж пам’ятника Леніну 17 серпня за рішенням Коломийської міської ради. Автор цих рядків пам’ятає, як присутні в залі комуністи боязко намагалися переконати депутатів у недоречності такого задуму. (Один з відомих у місті компартійних діячів, який згодом щиро покаявся у своїх ідейних похибках благав у мікрофон: ''Не делайте этого! Ленин, это большая трагическая личность…'').
Далі згадує Геннадій Романюк.
- У липні 1990-го року в Коломиї проводився Всесвітній Собор Духовної України. Такої масовості люду місто ніколи раніше, та навіть дотепер, ще не бачило. НРУ організував Службу порядку в кількості 100 осіб. (З правоохоронцями тоді контакту майже не було). Й усе пройшло блискуче й бомбезно. Не було порушень громадського порядку.
У 1991 році Рух спільно з демократичною більшістю депутатів міськради також проводив багатолюдні віча. Так, у липні проведено мітинг протесту проти повторного руйнування пам’ятника Бандері в Старому Угринові. Вирішено встановити аналогічний пам’ятник у Коломиї й перейменувати вулицю на честь Провідника ОУН. Але це – окрема історія з майже детективними сюжетом.
У 1992-1993 роках після здобуття Україною незалежності НРУ втратив монополію на демократизацію суспільства. З’явилися інші організації й партії національно-демократичного спрямування. Зрештою, почалися непорозуміння в самому НРУ, як і в більшості громадських рухів, які виконали свої рушійні функції.
Андрій МАЛАЩУК.
