- Перших п'ять років в Америці я грав на клавішах у нічних клубах Нью-Йорка, - розповідає власник трьох бізнес-компаній та об'єктів нерухомості в штаті Нью-Джерзі уродженець Мишина Василь Кавацюк, - відтак грав в італійських ресторанах, де збиралися мафіозні клани. Їм подобалися італійські пісні у моєму виконанні. Засобів для проживання вистачало. Але я хотів більшого й розпочав створювати власний бізнес... Майже щороку пан Василь приїжджає з Америки провідувати рідні місця, часом - з дружиною, а цьогоріч - сам. Дружина разом з сином пильнують сімейний бізнес. (Компанії Кавацюка займаються ремонтом будинків. Ще до бізнесу належать майданчики для паркування автівок на узбережжі Атлантичного океану). Життя водило чоловіка такими плаями й лабіринтами, що все пережите так і проситься в книжку. Зізнається, що почав над цим працювати, тобто - думати про книжку. Почнемо нашу оповідь з прізвища. "Кавацюків, народжених у Мишині, так багато, що всіх і не перерахуєш, і всі ми між собою родичі - близькі, далекі й дуже далекі, але таки родичі, та й самих Василів Кавацюків багато", - стверджує мій співбесідник. (Ну й розберись тепер, "хто кому Рабинович", - хто є хто серед Василів Кавацюків!). Найуславленішим є рід Кавацюків-музикантів, звідки й походить наш герой. На початку 60-х років при сільській школі діяв відомий ансамбль пісні і танцю "Трембіта", у якому Василь грав на баяні. Після школи навчався в Снятинському культосвітньому училищі. Потім пройшов естрадно-весільний вишкіл у коломийському ресторані "Прикарпаття", а також - у вокально-інструментальному ансамблі "Керманичі" при міському БК. Строкову армійську службу відбував у Сирії в саперно-підривних військах. Ця віха біографії згодом скерувала його життя зовсім в інший бік, піддавши молодого чоловіка неймовірним випробуванням, водночас допомогла стати тим, ким він є тепер... Але про це - потім. ГАСТРОЛІ  ПО  СИБІРАХ  І  КОНЦЕРТИ  В  ТОВАРНЯКУ Розгонисте концертно-гастрольне життя розпочалося для Василя під час навчання в Київському інституті культури, де він створив ансамбль "Горизонт". Ансамбль колесував з піснями по цілому СРСР - новобудови БАМу, неосяжний Сибір тощо. Пам'ятною видалася поїздка в місто Зелений Клин Хабаровського краю, густо заселене вихідцями з України. "Щойно ми вийшли з дверей літака - а то стоїть страшенна заметіль, нічого довкола не видно, - як нас буквально на руках люди принесли до аеропорту. Ми співали, народ плакав..." - згадує пан Василь. Відтак були мандри по вокзалах Європи так званим "поїздом дружби" - Фінляндія, Норвегія, Швеція, НДР, Польща. Чому по вокзалах? Та тому, що музикантам на відміну від спецконтингенту пасажирів - комсомольських і партійних агітаторів - заборонили залишати вантажний вагон поїзда, в якому їхав їхній оркестр. Прибув потяг на чергову станцію, на перон вийшла організована місцева "масовка", залунали гучні привітання з обидвох сторін, відкотилися на шарнірах двері товарняка, вдарила музика. Замість завіси затулялися ті ж двері. Ауфідерзейн! 38  НОЧЕЙ  У  ПАЩІ  ВОГНЯНОГО  ДРАКОНА - Коли вибухнув Чорнобиль, я працював в "Укрконцерті" керівником оркестру вокального чоловічого квартету "Явір". Водночас учився на вечірньому відділенні у консерваторії. Потрапив у немилість влади за створену антирадянську пісню, яку ми потайки співали при різних оказіях. Мене мобілізували на атомну станцію, як фахівця-підривника. Коли згорів четвертий реактор на АЕС, необхідно було демонтувати радіоактивний матеріал. Приїхав з Москви генерал Генштабу і мене йому представили, як спеціаліста-підривника. Я написав формулу для підриву, генерал погодився і ми з батальйоном почали підготовку. Пішла робота: вдень спали, вночі підривали. Датчики визначення радіації на мені зашкалювали. Шкода стало свого молодого життя, бо я тоді лиш одружився, але запасного ходу не було. Аж коли я впав і знепритомнів, за мною прилетів вертоліт і мене повезли до Москви в клініку... Надії на порятунок були мізерні. Й ось у 1990 році прилітає з Америки літак "Руслан" з медичною допомогою для постраждалих чорнобильців. А так склалося, що у Василя півроку тому народилася донька, народилася небезпечно хворою й потребувала, як і він сам, невідкладного лікування. Далі події розгортаються, немов за голлівудським сценарієм. Тяжко хворий герой-чорнобилець разом з тяжкохворою донечкою стали об'єктом зацікавлення московських ЗМІ та американської діаспори, яка вислала літак для допомоги чорнобильцям. Негайно підключилося Міністерство закордонних справ. А вже за Кавацюком бігає телеоператор - знімають про нього документальний фільм. "Про мене заговорили в ООН, мої фото появилися в  американських газетах, мене нагороджено найпочеснішою відзнакою - орденом "Червона зірка", - розповідає пан Василь. -  Ви не повірите, але мені за одну добу приготували всі необхідні документи для перельоту в Штати разом з немовлям. Жінку пустили аж за 6 місяців...". У клініці штату Нью-Джерзі Василеві Кавацюку вирізали лімфовузли, провели необхідне лікування і він після п'яти місяців поневіряння по шпиталях нарешті став на ноги. Вилікували й доньку. Приїхала з України дружина. І почалася нова віха в житті музиканта з мегапопулярним на Прикарпатті прізвищем "Кавацюк". Спочатку влаштувався дяком при українській церкві. Платили лише 100 доларів на тиждень, зате українська громада взяла на себе видатки Кавацюків на оренду житла й комунальні послуги, а це найважливіші видатки. В принципі, на харчування вистачало, - каже пан Василь. Ну, а як складалося життя-буття нашого героя далі, ми вже повідомили на початку цього нарису. - Таку маю натуру, що швидко схоплюю і засвоюю все нове для себе. Ніколи в житті не вів себе розхлябано, завжди прагнув до кращого. Не п'ю, не палю, займаюся спортом. Синові 25 років, доньці 29. Нещодавно вона одружилася й народила мені внучатко. Має добру роботу, зять також добре влаштований. Живу біля океану у 10-кімнатному помешканні. Поряд - мій офіс, на якому написано українською "Ласкаво просимо". Щороку на сезонну роботу наймаю працівників з різних країн. Своїм землякам допомагаю особливо. Я не мільйонер, проте вважаю себе заможним чоловіком. Якось мою кандидатуру висували на посаду мера, але я відмовився, бо нащо мені того клопоту. Хочу спокійно спати й займатися своєю справою. АВТОР: Андрій МАЛАЩУК