У скромному будинку, який, завдячуючи архітектурному рішенню, вдало вписався в кут між вулицями Театральною й Валовою, колись вирувало активне громадське життя. Навідувалися сюди визначні особистості, прості селяни, юні гімназисти. А притягував їх всіх до себе енергійний, діяльний і в той час молодий Кирило Трильовський. «В 1901 році створив я власну адвокатську канцелярію і в тій цілі винайняв сім кімнат на розі вулиць Костюшка і Валової, напроти каварні «Централь». Там я прожив вісім років, що були, мабуть, найкращими з моєї громадської діяльности» – так згадує про це помешкання сам доктор. Він винайняв у єврея Фінкля (можливо, Альтер Фінкль, який займався роздрібною торгівлею) весь другий поверх будинку, а це, як уточнив у спогадах син Петро, – шість кімнат і кухня. Дві кімнати призначено на канцелярії: одна – адвокатська, а інша – для громадської роботи в товаристві «Січ» та радикальній партії. Тут містилася «централя» товариства – Головний січовий комітет, а його незмінним, тихим і дуже працьовитим, секретарем був Іван Чупрей, або як називала його родина і близькі друзі, «Чупчик». Він жив у Трильовських, зріднився з ними, ставши майже членом сім’ї. В цій же кімнаті була бібліотека з багатьма творами українських, польських, російських, чеських і німецьких авторів. Залюбки користали з неї здебільшого гімназисти, які, за словами Петра, «…перед строгим оком професорів буквально скрадалися до мешкання «небезпечного радикала» бічною брамою від вулиці Костюшка». Учням гімназії не можна було брати участі в політичному житті, за це могли вигнати з навчального закладу, що й сталося з Іваном Чупреєм за його працю в січовій організації. Сотні селян, січовиків і радикалів, навідувалися до цієї громадської канцелярії за різною інформацією і порадами. Не раз і переночовували ті, хто приїжджав здалеку. «Бувало, відомий отаман «Січей» Гуцульщини Юра Соломійчук-Юзенчук з Жаб’я влетів, як орел, зо своїми прибічниками на пораду з «батьком Кирилом». Або славні «січовички» з Печеніжина прийшли поглянути, як мається «батько Кирило», і наче ластівочки щебетали про свої справи», – згадував Петро Трильовський. Проживаючи в цьому помешканні, доктор Кирило видавав «Січові співаники», календарі «Запорожець», «Отаман», «Характерник», місячник «Зоря» і якийсь час двотижневик «Хлопська правда». Допомагали йому діячі товариства «Січ» та гімназисти.

В будинку на розі вулиць Театральної та Валової бували не лише мешканці міста, Покуття чи Гуцульщини, а й поважні гості з дальших сторін. Десь у 1901 чи 1902 році, згідно зі спогадами доктора Кирила, до Коломиї приїжджав громадський діяч, публіцист, перший ідеолог українського націоналізму Микола Міхновський. Він був присутній на вічу, організованому К. Трильовським у міському парку, розповідав йому про свою брошуру «Самостійна Україна» та перевезення її примірників до Галичини. А вже наступного року М. Міхновський гостював у помешканні К. Трильовського й запам’ятався йому як людина, яка мала «дуже елегантні, європейські форми поведення» та була «горячо» віддана своїй ідеї. А малого Петра гість називав «мазунчиком». У Коломиї Микола Міхновський заприятелював з правником доктором Лесем Кульчицьким, удвох з яким їздив у Карпати.

Трохи згодом до К. Трильовського навідувалися й українські громадсько-політичні діячі: письменник і публіцист Петро Стебницький та поет і дипломат Максим Славинський з Петербурга. Вони подарували господареві репродукцію картини І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», яка, можливо, знайшла своє місце на одній зі стін помешкання, але про це вже сам К. Трильовський не згадує.

Під час перебування в Коломиї театру товариства «Руська бесіда» під дирекцією Миколи Садовського, а це було 1905 року, Трильовські позичали меблі та інші речі з хатньої обстановки для декорацій вистав. А театральні представлення тоді відбувалися в залі Каси ощадності (тепер – МПК «Народний дім»). Сам доктор Кирило потоваришував з артистами й навіть запросив одного разу майже всіх до себе на «бенкет». Тож, ймовірно, в цьому будинку побував сам М. Садовський, що підтвердити або спростувати могла б знимка усіх учасників гостини, зроблена в той вечір. Але, на жаль, поки що її віднайти не вдалося.

Гостював у Кирила Трильовського, ймовірно, 1907 року й письменник-славіст Оге Майєр Бенедіктсен з Данії. Перед тим він об’їздив Македонію, Туреччину, країни Кавказу, вивчаючи різні народності, що проживали там, а до Коломиї прибув з метою дізнатися про долю вірменів, які поселилися колись в Галичині. К. Трильовський порадив йому навідатися для цього до Кут, але й в Коломиї провів з ним певний час. Докторові Кирилу запам’ятався цікавий епізод: не маючи змоги пригостити гостя вдома, бо жінка з дітьми була тоді у свекра в с. Будилові, К. Трильовський повів Бенедіктсена до «ресторації», де подали віденські шніцелі, приправлені часником. Страва гостеві не посмакувала саме через часник, який той скуштував уперше. Це якраз і здивувало дуже К. Трильовського, бо ж Бенедіктсен «переїхав стільки земель, але аж у Коломиї запізнався з часником». Доктор Кирило листувався з данським письменником, вважав його своїм приятелем, і той навіть допоміг дітям К. Трильовського в скрутні часи перебування в Європі (1920-і рр.).

Кирило Трильовський приймав у своїй оселі й українського громадського та військового діяча, відомого скульптора Михайла Гаврилка з Полтавщини, який вважається автором першого пам’ятника Т. Шевченкові в Коломиї. Він навіть виліпив тоді портрет (горельєф) доньки доктора Марійки.

Не оминав оселі Січового Батька й побратим по радикальній партії письменник Михайло Павлик. Під час святкування ювілею його громадської праці в Коломиї К. Трильовський зустрів М. Павлика на вокзалі з почесною чотою січовиків, потім привіз до свого помешкання на обід, а вже після цього відбулася святкова академія в залі Каси ощадності.

До плеяди видатних особистостей, які побували в гостинному помешканні Січового Батька, належить і письменник та публіцист Осип Шпитко (псевдо Гриць Щипавка). Якийсь час він жив у Трильовських, написав декілька січових пісень, зокрема «Гей, не дивуйтесь, добрії люди» й зберігся в пам’яті доктора Кирила як талановитий «самоук», добрий сатирик і пристрасний гравець у більярд. Годинами міг він простоювати за цією грою в каварні «Централь», що розташовувалася навпроти. Можна припустити, що його перебування в Коломиї не пройшло непоміченим, бо насправді він був дуже яскравою особистістю. Поет і перекладач Петро Карманський у спогадах (не коломийських) називає його «знаменитим товаришем забави, від якого дотепу – бурлескного і вульгарного, та зате геніального – люди рачкували по долівці».

Отже, будинок на розі вулиць Театральної та Валової за числом знаменитостей, які його відвідували, не набагато поступався Касі ощадності. Та був він свідком не лише цікавих зустрічей та щирого спілкування, а також прикрих моментів у житті К. Трильовського й, навпаки, хвилин справжнього тріумфу. Влітку 1904 р. за наказом намісника Галичини графа Потоцького у помешканні доктора відбувся ґрунтовний обшук – жандарми під проводом комісара шукали антидержавну літературу. Син Петро пригадував, що навіть його з молодшою сестрою не випускали, щоб вони не винесли якихось «небезпечних» документів. Ця ревізія була на той час справжньою сенсацією в Коломиї й початком великого судового процесу проти К. Трильовського 1905 року у Львові. А от коли на виборах в 1907 р. він переміг у двох округах, що було ще більшою сенсацією, біля будинку зібралися, за словами сина Петра, «тисячі народу, своїх і чужих, привітати нового посла». Тоді К. Трильовський вийшов на балкон і подякував своїм прихильникам, хоча за час численних перевиборчих поїздок та виступів зірвав голос.

«Трудно мені зрозуміти, як умів батько ділити свій час і на судові розправи, і на організацію «Січей», і на написання статей, листів та брошур, та ще й мусів масу всяких книжок перечитати. Ставши послом, залишив свою адвокатську канцелярію на ласку й неласку заступників», – писав у спогадах Петро.

На фото: Реклама взуттєвої майстерні А. Кендзьорека.

Тепер про той період історії будівлі на розі Театральної і Валової, коли в ній проживав К. Трильовський, нагадує пам’ятна таблиця, встановлена 30 вересня 2010 р. Попередня, на відкритті якої 15 серпня 1993 р. були присутні внуки Січового Батька Калина Чічка-Андрієнко та Богдан Трильовський, зникла безслідно під час ремонтів 2000-ого року.

У той час, коли другий поверх винаймала родина Трильовських, на першому поверсі будівлі містилися цукерня Станіслава Рігетті, знаного в Коломиї уже від початку 1890-х рр., та перукарня Й. Григоровича. У 1920-х роках власником цукерні, яка пропонувала щодня свіжі тістечка й цукерки, приймала замовлення на весілля, забави та «данцінги», був уже М. Рігетті, а за іншою адресою – вул. Костюшка, 11 (тепер – Театральна) – тішив коломиян солодощами Владислав Рігетті.

Особливої згадки, безперечно, заслуговує «фризьєр» (перукар) українець Йосиф Григорович, син Іллі та Анни, який народився 23 січня 1879 р. в Коломиї, а 1912 року одружився з Марією Анною Сташкевич. Чому особливої? На мій погляд, зовсім не тому, що виконував масаж обличчя, манікюр, фарбування волосся, вишукані «фризури», робив «характеризацію» для аматорських вистав у місті та повіті. У цьому, мабуть, не менш майстерними були й інші перукарі. А от його креативна, говорячи сучасною мовою, віршована реклама, подана в одному з коломийських часописів, справді привертає увагу. І хоч на той час (у другій половині 1920-х рр.) його перукарня вже розташовувалася в Українському Народному домі, подаємо її повністю – нехай слугує прикладом сучасним рекламодавцям:

Мужі поважні й кавалєри,

Дівчата гожі і пані!

Для свого личка і карієри,

У свято тай у будні дні –

Спішіть до мойого сальону,

Як хочете після фасону,

Щоб я поміг красі і вроді

Заблиснуть по останній моді!

За це ручаюсь Вам усім,

Що як від мене відійдете,

Молодші чутися будете

Принайменше років із сім!

Панни, мужатки і вдовиці –

Усіх стрижу я без ріжниці!

Чи селянин він чи попович

Усіх підголить ГРИГОРОВИЧ.

Окрім цього, погляньмо на поштову листівку: вивіску з написом «Фризьєр» аж на даху будинку видно було, мабуть, і з самої ратуші. Тож винахідливості Й. Григоровичові було не позичати!

У 1920-х роках у цій будівлі, яка тоді належала вже Гіршові, містилася «Перша Варшавська» взуттєва майстерня А. Кендзьорека, яка виготовляла на замовлення коломиян «люксусове» та звичайне взуття для жінок, мужчин та дітей, а також ортопедичне – «на ненормальні ноги». А на початку 1930-х років – «Варшавська» ручна пральня, власниця якої Р. Кликівна вважала, що всі, хто дбав про чистоту білизни, мали давати речі в прання саме сюди.

Другий поверх давньої історичної споруди і в радянський час слугував помешканням коломиян. У повоєнні 1944 – 1946 роки там жив актор і режисер Київського театру імені Т. Шевченка, Одеського та Дніпропетровського театрів Михайло Тінський. А на першому – змінювали одна одну крамниці, кулінарії, кафе, а від лютого 1988 року й до сьогодні цей будинок у коломиян асоціюється з «Оптикою», де можна замовити окуляри та ще й проконсультуватися у знаного й досвідченого офтальмолога Миколи Ганущака.

Не раз перейменовувалися вулиці, на перетині яких понад сто двадцять років тому зручно розташувалася скромна двоповерхова кам’яниця. Неодноразово й сама споруда міняла власників і тих, хто розпоряджався її приміщеннями. А скільки різних людей наповнювали її своїми розмовами та емоціями! Та все ж, для історії будинок на розі вулиць Театральної і Валової назавжди залишиться будинком Кирила Трильовського.

Читайте також: Останні роки життя Кирила Трильовського. До 80-річчя смерті Батька Січей. ФОТО