"Покажіть, хто зробив більше і краще". Андрій Іванчук – про допомогу рідній Коломиї і району, вибори та перший мільйон

Андрій Іванчук – коломиянин і народний депутат України. Вважається одним з найвпливовіших політиків України, член неформальної групи політиків, рішення яких визначали рух розвитку України після Революції Гідності, під час прем’єрства Арсенія Яценюка та Володимира Гройсмана.

В інтерв’ю нашому виданню пан Андрій відповідає на низку важливих питань – про своє ставлення до президента Зеленського, проекти заснованого ним благодійного фонду «Покуття», про те, як став заможним та чому не розуміє тих, хто займається тільки критиканством. А також відповів на питання читачів "Дзеркала" у Фейсбук.

– Пане Андрію, вітаю вас у Коломиї. Наскільки розумію, ваші щорічні передвеликодні візити додому мають не лише родинний, а й публічний характер. У ці передсвяткові дні ви нагороджуєте переможців масштабного конкурсу дитячих малюнків, у якому цьогоріч взяло участь більше 3,5 тисячі дітей і який відбувся аж у 12-ох локаціях. Паралельно ваш фонд реалізує проект «Великодній кошик» для потребуючих. Розкажіть детальніше про ці два проекти.

– Все велике починається з малого. Коли ми починали конкурс «Великдень очима дітей», то було трохи більше, ніж 40 учасників. Коли ми перший раз нагороджували переможців, запам’яталася реакція тих діток, що не отримали подарунки. Вони не хотіли вірити, що свято закінчилося. Тоді ми трохи змінили концепцію конкурсу і прийняли рішення, що благодійний фонд «Покуття» нагороджуватиме всіх учасників цього конкурсу.

З роками наш конкурс став традиційним. Торік було 2 тисячі учасників, а цього року – вже більше 3 тисячі 500. Нема такого стадіону, де ми могли б усіх учасників зібрати в одному місці і привітати кожного. Тому ми вирішили робити це по кущах – об’єднані громади, опорні школи та школи, з яких найбільша кількість дітей взяла участь у конкурсі. Тому нагородження розтягнулося і в часі, і в просторі.

Я гордий з того, що конкурс розвивається і вже вийшов за межі Коломиї, адже цього року маємо учасників вже з вісьмох областей України.

Що стосується «Великоднього кошика», то до мене звернулися два коломийські єпископи, Василій Івасюк із УГКЦ та Юліан Гатала із ПЦУ, з проханням якось допомогти людям з низьким рівнем добробуту. Рішення було непросте. Але колективно правлінням фонду було вирішено, що треба допомогти цим людям. Священики склали списки, а це більше 3000 осіб, і ми передали владикам цю допомогу.

 

«До останнього дня ми не знали, якими будуть результати виборів. Це справжня демократія»

 

– Позитив перед Великоднем – це дуже добре, але маємо і події, у яких його менше. Я про політику. Відбулися президентські вибори, ми отримали нового Президента. З одного боку, у нього велика підтримка, а з іншого – ми про нього мало що знаємо, власне, як про політика…

– Я вважаю великим надбанням української демократії той факт, що до останнього дня ми не знали, якими будуть результати виборів. Це справжня демократія, яку ми не до кінця цінуємо. Повірте, багато мешканців з країн пострадянського простору нам заздрять, адже про таке у своїх державах вони навіть і мріяти не можуть.

Що стосується особи нового Президента, я не можу щось коментувати чи давати якісь оцінки. Така воля українського народу, і саме через цю призму ми маємо сприймати результати виборів.

Зараз держава перебуває перед великими історичними викликами, тому варто новому Президентові України підставити плече, а не пхати палиці в колеса.

– Значна частина суспільства, особливо на Заході, переживають, що тепер можливий якщо не проросійський реванш, то згортання деяких реформ – в гуманітарній чи зовнішньополітичній сферах. На вашу думку, такий варіант можливий?

– Держава просто обрала нову інституцію, яка має чітко визначене коло повноважень. Від заміни однієї людини держава не може змінювати свій курс. Крім Президента, є Верховна Рада, яка, між іншим, нещодавно прийняла закон про мову. Це епохальна подія на рівні з отриманням Томосу Українською православною церквою.

Тому моя відповідь: ні, реваншу не буде! Україна йтиме до Європи, йтиме до НАТО, наша держава ставатиме щораз більше українською.

– Традиційно під час транзиту влади у політичних колах відбувається броунівський рух. Частина депутатів вже оголосили про свою опозиційність до новообраного Президента, інші ж, навпаки, готові його підтримувати. Яка позиція «Народного фронту»?

– Звичайно, можна опонувати новообраному Президентові України, якщо він робитиме щось не так. Однак я схильний думати, як йому допомогти та спільно робити так, щоб держава розвивалася та змінювалася швидше, якісніше й інтенсивніше.

 

«Ми змусили батьків виконувати свої обов’язки стосовно дітей в питанні сплати аліментів. Сума заборгованості була просто астрономічною»

 

– Наше суспільство, звичайно, заполітизоване, однак, судячи із соцопитувань, українців цікавить найбільше саме добробут. А добробут – це економіка. Ви очолюєте профільний парламентський комітет. Можете назвати ті закони за минулих 5 років, які пройшли через ваш комітет і які відіграли важливе значення для нашої економіки, для зростання добробуту, полегшення ведення бізнесу?

– Насправді таких законів багато. Чимало з них мають доволі вузькоспеціалізований характер, їх важко пояснювати, але вони дійсно важливі. Багато змін у галузі корпоративного управління. Ми ліквідували таку корупційну структуру, як реєстраційна служба, ми змінили законодавство про акціонерні товариства тощо.

Окремо хочу згадати про закон, який має умовну назву «Чужих дітей не буває». Ми змусили, якщо так можна сказати, батьків виконувати свої обов’язки щодо дітей, зокрема в питанні сплати аліментів. Сума заборгованості була просто астрономічною, в Україні вона складала мільярди гривень.

Це спонукало до дій. Спочатку ми впровадили систему заборон стосовно боржників – зокрема, заборонили виїзд за кордон. Прийняття цього закону супроводжувалося певними перипетіями, але тепер я бачу конкретний результат. За менш ніж рік було сплачено 4 мільярди гривень боргів за аліменти.

– Тепер пропоную «пере­їхати» з Києва до Коломиї. Тут вже 5 років веде активну роботу ваш фонд «Покуття». Ви працюєте у багатьох сферах суспільного життя міста й району. Якщо взяти освіту, то тут вашим пріоритетом є комп’ютеризація шкіл району, яка завершується. Які наступні кроки фонду у цій галузі?

– Сучасний світ – це цифровий світ, без знання комп’ютера нині важко отримати й освіту, і професію, і добру роботу. Комп’ютеризація шкіл міста й району – це збільшення їх конкурентоздатності. Цей процес ми плануємо завершити до 1 вересня.

Наступний крок – це впровадження поглибленого вивчення іноземних мов. Наші діти повинні знати мови – англійську, французьку, німецьку. Це, без перебільшення, квиток у широкий світ. Тому ми плануємо обладнати в кожній школі Коломиї та району лінгвістичні кабінети. Впевнений, це підвищить рівень знання мов серед коломийських учнів.

Ну й, звичайно, ми не можемо оминути увагою спорт та фізичне виховання. Я переконаний, що це фундамент успішного життя й розвитку нації. Саме тому я дуже радий, що ми змогли розпочати будівництво великого водноспортивного комплексу. Надіюся, він стане одним із центрів спортивного життя регіону.

Вже цього року завершимо будівництво фундаменту, будуть зведені всі металоконструкції і дах. Наступного року залишаться внутрішні роботи, і 2020 року водноспортивний комплекс має запрацювати.

– Зараз ви реалізовуєте два масштабні проекти – будівництво дзвіниці біля церкви св. Йосафата та реконструкцію церкви Благовіщення. Чому підтримуєте саме ці об’єкти?

– За часів Союзу у «дитячій церкві» був магазин «Каштан». Після розпаду радянської імперії, коли відновлювався храм, ми розуміли, що історично біля нього має стояти дзвіниця, яку зруйнували під час війни.

Я цим фактом зацікавився, ми знайшли давні фотографії з цим храмом і вирішили спорудити дзвіницю. Одразу ж з’явилася ідея збудувати її з системою карильйонів – дзвонів, які у визначені години видзвонюватимуть певну мелодію. Самі карильйони ми купили у Нідерландах і вже 3-го серпня хотіли б відкрити новозбудовану дзвіницю. Між іншим, попередню згоду приїхати на освячення дав сам Глава УГКЦ Святослав Шевчук.

Тепер про церкву Благовіщення. Ще з дитинства мені закарбувалися у пам’яті слова рідних про те, що вона збудована без жодного цвяха. Коли одного разу довелося її відвідати, я побачив, що вона потребує негайного відновлення. Зокрема, хтось замість того, щоб замінити ґонти, де протікала вода, пішов легким шляхом: просто накрив куполи звичайною бляхою. Ну і все – автентичність була втрачена, на підставі чого ЮНЕСКО відмовилось внести церкву до Світової спадщини.

Я хочу це виправити і вірю, що первісний вигляд церкви Благовіщення ми відновимо і зможемо переконати представників ЮНЕСКО внести її до свого каталогу.

 

«Як коломиянин відчуваю певний обов’язок допомогти рідному місту у міру своїх можливостей»

 

– Ви пролобіювали виділення значних коштів з державного бюджету для Коломиї. Чи моніторите, як їх освоює і використовує місцева влада?

– Я хоча не мажоритарний депутат, однак як коломиянин відчуваю певний обов’язок допомогти рідному місту у міру своїх можливостей. Це природно, коли я в парламенті тягну фінансову ковдру на Коломию. Однак я її притягнув і все – далі повинна працювати місцева влада. Саме вона відповідальна і за освоєння, і за використання коштів з держбюджету. Для цього є свідомість міських керманичів і громади, яка може і повинна контролювати дії влади.

Ось, до прикладу, декілька років тому звертається до мене керівник коломийського водоканалу з проханням допомогти отримати кредит Світового банку для модернізації системи очищення води. Допомогли.

Минає трохи часу, і мене просять допомогти отримати ще один кредит – для зменшення втрат води. Це, мовляв, призведе до значного здешевлення води у місті. Я допоміг і з другим кредитом, замінили труби, комп’ютеризували систему і… знову підвищують ціни на воду. Я не розумію, в чому економічний ефект…

– Вам систематично певні кола людей у соцмережах закидали нібито зловживання своїм становищем щодо лобіювання інтересів Коломиї і району. Як ви прокоментуєте ці звинувачення. Вони мають під собою якесь підґрунтя?

– Я дуже часто з цим стикаюся. Наприклад, коли ми будували нову поліклініку у Коломиї, не раз чув, що «будую її для своєї мами». Але ми її збудували для мешканців чотирьох районів, для того щоб вони мали можливість діагностуватись і виявляти захворювання на ранніх стадіях.

«Поліклініка для мами», «школи для бабусі», водно­спортивний комплекс поганий, бо тут не п’ять басейнів, а чотири. Однак той, хто обливає мене брудом чи розповсюджує фейки, нехай покаже, що зробив більше за мене і краще. Нехай покаже приклад. І я завжди готовий допомогти тим людям, які працюють на благо міста і району.

Я знаю одне: те, що я зробив, залишить слід в історії Коломиї.

 

«Скільки себе па­м’я­таю, я завжди хотів чогось досягнути і скільки себе пам’ятаю – працював»

 

– Коли ми готувалися до інтерв’ю, ми попросили наших читачів у соцмережах написати ті запитання, які вони хотіли б вам поставити. Ось деякі з них:

– Як Андрій Іванчук заробив свій статок?

– Скільки себе пам’ятаю, я завжди хотів чогось досягнути і скільки себе пам’ятаю – працював. Я не чекав, поки закінчу медучилище, я йшов працювати на швидку допомогу; я здав екстерном екзамени, щоб вчитися не чотири роки, а два, щоб потрапити до інституту і мати змогу працювати.

Я й товар возив до Польщі, і з мамою їздив до Югославії, дуже багато працював, щоб заробити гроші і чогось досягнути. Такий був час, коли професії лікаря, вчителя, інженера знівелювалися, коли доктори наук змушені були таксувати. Я вступив на юридичний факультет і вже на другому курсі відкрив юридичну фірму. Навчався і працював одночасно. Фірма стала успішною і дала мені можливість заробляти більше й стати тим, ким я є зараз. В депутатство я прийшов небідною людиною.

Хочу також сказати, що мої витрати на себе та родину набагато менші, ніж прибутки. Звідси і з’явилася моя благодійність. Зараз мета мого життя – допомагати іншим.

– Коли в Коломиї і районі нарешті будуть добрі дороги? Скільки будемо їздити цими ямами? Це не зовсім ваша компетенція, однак…

– У 2014 році на дороги Західного регіону було виділено більш ніж 700 мільйонів гривень. На ці кошти, пам’ятаю, претендували більше півсотні депутатів, які хотіли отримати частину для свого округу. Однак тоді ми зайняли принципову позицію і вирішили збудувати дорогу від одного населеного пункту до іншого. Вибрали Львів – Івано-Франківськ, там ніколи не було дороги, плюс пішли за новою технологією будівництва доріг. Цей шлях себе виправдав, і зараз Західна Україна змінилася до невпізнання: Львів – Івано-Франківськ – Коломия – Чернівці – Ужгород, між цими містами зараз європейські дороги.

Що стосується міста, то вже така децентралізація, стільки коштів передано, що питання ставити слід до міської ради. Вона набагато краще знає, яку вулицю і коли асфальтувати. Має бути публічне обговорення плану, які дороги і коли ремонтувати.

Коломияни обирають владу у місті і повинні з неї питати, в тім числі і за дороги. Чим зможу – буду допомагати, але, насамперед, має бути бажання з боку міських чиновників, міських депутатів змінити своє місто – вулицю за вулицею, дорогу за дорогою. І, повірте, якщо містяни бачитимуть реальні результати, то ніхто ні в кого не кидатиме камінням.

– І наостанок: якою, на вашу думку, має бути Коломия майбутнього?

– Як представник старшого покоління, пам’ятаю, якою вона була колись. Хочу, щоб вона такою і залишалась – з гарними людьми і нашими традиціями. Я пишався, пишаюся і завжди пишатимуся, що родом з Коломиї. Переконаний, що мою думку поділяють усі коломияни.

Віктор ФІТЬО