Існує легенда, що колись подорожньому, який зупинився і заснув біля джерела в Товмачику, приснилася Пресвята Богородиця. Вона попросила його збудувати на тому місці церкву. Так і сталося. До джерела завжди тягнулися люди: з молитвою набирали воду та вживали як освячену. Тепер щомісяця 13 числа о 17:00 там проходять богослужіння.

– Паломництво – важливе для людини, – впевнений отець Роман Скрипнюк. – Ми потребуємо своєрідної духовної відпустки – прийти на інше місце, прославлене духовно, висповідатися, приступити до Причастя, зробити глибший аналіз свого життя. Це – особливий спосіб наблизитися до Бога, зачерпнути нової сили, щоб продовжувати своє духовне та соціальне життя. Зазвичай до церкви дітей ведуть батьки. А батьки отця Романа почали частіше відвідувати церкву вже після того, як син став священником: – Моя родина була віруючою: проводила деякі релігійні обряди, але участь в недільній службі, власне, не була заведена. У певний період життя мене спрямували до цього вчителька початкових класів і сусідка. Вони зуміли показати красу духовного, божественного життя. Потім я пішов до першої сповіді, Cвятого Причастя, щонеділі відвідував храм. Згодом долучився до організації «Діти Світла» при соборі, де поглибив своє духовне знання. Тоді вирішив іти до семінарії, а після випуску ще 3 роки навчався у Римі. Я щасливий у своєму виборі. Окрім служіння в звичайній церкві, отець проповідує в Коломийській виправній колонії: – Часто мене запитують, чи не страшно там. Моя відповідь – ні, навіть дискомфорту немає. На богослужіння можуть прийти 5 – 10 засуджених, на Великдень, наприклад – 50. Інколи вони виявляють бажання приступити до сповіді, інколи спілкуємось поза межами Таїнства покаяння. Намагаюся проповідувати їм у доволі простий спосіб, бо розумію, що це – люди з різних куточків України, сімей, середовищ, які не завжди мають відповідну підготовку – християнську чи етичну. Перш за все, священник мусить донести засудженим, що вони потрібні Богу та людям, що їхнє життя не закінчується разом із судовим вироком: – Важливо, щоб вони не зламалися. На жаль, бувають випадки, коли людина не може впоратися з цим тягарем. Моє завдання – довести, що життя повинно початися заново після завершення терміну. Людина отримує новий шанс, незалежно від віку. Навіть сидячи в стінах колонії, можна допомогти товаришам у їхній роботі, поділитися з ними шматком хліба, сказати добре слово чи подзвонити мамі, дружині, сестрі. Можна помиритися з тим, з ким був у сварці та пробачити того, хто образив тебе. Дуже важливо дати їм цю надію. Тоді, після виходу на волю, вони зроблять багато добра в цьому світі, незважаючи на кількість скоєного до того зла. Маємо приклади багатьох святих, які були злочинцями, великими грішниками, але в певний момент пережили покаяння та, зустрівши Бога на своєму шляху, зуміли змінити своє життя та зробити дуже багато добра. Читайте також: На церкві Благовіщення встановлюють відреставровані накупольні хрести Капелан наголошує, що віра засуджених буває настільки щирою, що на таку здатні далеко не всі віруючі на волі: – У наших парафіях на Галичині люди, що приходять до храму, переважно мають серйозне духовне виховання. З одного боку, з ними простіше говорити на деякі духовні теми, а з іншого – доволі складніше: вони досить часто підвладні певним стереотипам або ведуть подвійне життя, тобто навчилися поєднувати духовні цінності та свої гріхи, пристрасті. Кожен з нас є в певній мірі лицеміром: для самого себе, перед Господом і для ближніх. А люди в колоніях, особливо які навернулися до Бога в старшому віці, вірять по-справжньому, їхня віра є більш радикальною. Те ж саме спостерігаємо на території населених пунктів, де духовне життя дуже послаблене. Християнство – це не тільки традиції та вишиванки, не просто посвятити свічку чи вербу. Це – те, що наповнює ціле життя. Юлія МАРЦІНОВСЬКА