ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Останні роки життя Кирила Трильовського. До 80-річчя смерті Батька Січей. ФОТО

наукова співробітниця
Музею історії міста Коломиї
 
19 жовтня 1941 р. у коломийському шпиталі помер Кирило Трильовський. Доктор права, знаний політик, блискучий оратор, автор близько двох тисяч статей, поезій та десятків друкованих видань, зрештою засновник знаменитого товариства «Січ» і визначний громадський діяч, який за висловом сучасників «…тряс цілою Галичиною», останні роки життя провів у Коломиї в орендованому помешканні разом з господарями на вулиці Українській, 23 (дерев’яний будинок з трьома кімнатами , кухнею і просторою верандою був знесений декілька років тому).
Чи не парадоксально, що така визначна й заслужена людина не мала на схилі літ власного житла та ще й винаймала його у візника! В часи розквіту кар’єри доктор Кирило щедро вкладав свої кошти в друковані видання та інші партійні чи громадські потреби, не надаючи ваги власним статкам. Все ж, заняття господаря дому Ф. Лясковського допомогло Трильовським в перший період радянської влади (1939 – 1941) уникнути вивезення до Сибіру. Сам доктор Кирило писав про це так: «…як візники діставали наказ зібратися в якійсь нічній годині, звичайно під ратушею, Лясковський у великій таємниці давав нам знати, що щось приготовляється». Попереджав Трильовських інколи й міліціонер, який ходив до доньки господаря. Тож не раз змушений був доктор ночувати в одних знайомих, а його дружина – в інших. Після поспішної втечі більшовиків з Коломиї наприкінці червня 1941 р. у приміщенні НКВС знайдено довгі списки тих, хто підлягав вивезенню. Були в тих списках і Кирило та Євфрозина Трильовські.
На фото: Д-р Кирило Трильовський в січовому однострої (з фондів Музею історії міста Коломиї)
А в день виборів 22 жовтня 1939 р. енкаведисти провели «докладний трус» (обшук) у помешканні Трильовських, після якого забрали доктора Кирила і його сина Петра на допит. Невідомо, скільки міг би цей допит тривати й чим закінчитися, але син, вдало зорієнтувавшись у ситуації, сказав, що вони б дуже хотіли виконати свій громадянський обов’язок – проголосувати. Тож їх відпустили.
Останні роки Січового Батька припали на часи радикальних змін і потрясінь, тому йому було важко не лише із-за численних хвороб, спричинених віком, а й через страх арешту чи вивезення та постійну нестачу коштів – не було чим харчуватися й за що жити. Про це сам К. Трильовський пише у споминах дуже лаконічно: «Сьогодні другий день Різдвяних свят… ми з жінкою ось уже другий день побоюємось, що може надійти якийсь хор колядувати, а тут нема що йому пожертвувати. Та ось доходить уже десята година ночі, але не чути під вікнами нічого…». І ще: «…А тут ще й матеріальна скрута докучає – жінка мусіла продати свій дуже гарний гуцульський сардак до тутешнього музею «Гуцульщина», то стане знов бодай на дрова на пару неділь». А в листі до вченого та публіциста В. Левинського описав своє становище більш конкретно: «…Я лишився без всяких доходів і зданий на ласку добрих людей. Та й жінка випродує все, що може. Але вже не багато лишилося. Найгірше – не маю навіть на ліки, та й черевики подерті і пускають воду. Я впрочім рідко виходжу з хати, хіба раз на кілька неділь до поліклініки. Та що поможуть лікарі, коли потрібних ліків нема, а як є – то нема за що їх купити. А холод так мене мучить, що негоден і пера в пальцях держати».
На фото: Д-р Кирило Трильовський. Останнє фото. Коломия, 1940 р. (з фондів Музею історії міста Коломиї)
Краківський часопис «Ілюстровані вісті» у некролозі писав: «І хоч тяжкі переходи підірвали здоровля, а вік пригнув дужі плечі, думка Покійника залишилася жива до самої смерти. Не зломили його большевицькі часи, не застрашили ревізії, конфіската бібліотеки і безнастанні допити. До останніх годин свого життя жив, радів і смутився загальними національними справами, ловив жадібно … усі гомони рідної землі». І це було правдою, адже Трильовський не був би Трильовським, якби і в тих умовах не працював доволі інтенсивно й надалі залишався «вульканічним», як підмітив у листі письменник Денис Лукіянович. Отже, від 1939 р. до літа 1941 р. Січовий Батько написав 13 досить грубих зошитів споминів зі свого життя, частково виданих 2019 р. у Львові, з доволі детальним описом подій, персоналій, настроїв і загалом атмосфери та відносин, які панували в ті часи.
На фото: Похорон К. Торильовського. Коломия, 21 жовтня 1941 р.
 
Такі спомини мають надзвичайну цінність, бо не є відшліфованою в угоду якійсь ідеології історією, а пережиттям і баченням, хоча й суб’єктивним, самого учасника й творця цієї історії. Окрім цього, К. Трильовський дуже багато читав, листувався, писав статті, зокрема до часопису «Воля Покуття» (Коломия), виданню якого й сам сприяв після відступу радянських властей. А на замовлення Музею Івана Франка ще навесні 1941 р. уклав спогади про письменника – приблизно 100 сторінок, які надіслав синові Каменяра Петрові Франку. Той був дуже захоплений ними, називав їх «важними та цінними». Зрештою, уже 9 травня того ж року у листі до К. Трильовського повідомляв, що збірка спогадів невдовзі мала йти до друку. Турботливий Петро Франко вклав у конверт ще й лист до «домоуправи» м. Коломиї від свого імені з проханням не підвищувати Трильовським плату за житло. Але що ж, коли подружжя платило власникам будинку, які таки підняли її тоді вдвічі. П. Франко писав також про своє звернення до коломийського «соцзабезу» з проханням призначити К. Трильовському як колишньому адвокатові пенсію, але йому відповіли, що не можуть цього зробити.
На фото: Похорон К. Торильовського. Коломия, 21 жовтня 1941 р.
Та все таки, свій останній рік життя Кирило Трильовський зустрічав із мріями на краще: «31 грудня 1940 р. …надходить дванадцята година ночі і починається нове десятиріччя двадцятого віку…1941-ий рік. І справді, коли годинник вибивав дванадцяту годину, я читав вірш Лесі Українки «Мрії», той самий, яким я перед 40 роками почав був двадцяте сторіччя… Слухала тепер той вірш моя дружина, і ми побажали одне одному, щоби початий новий рік не був бодай гіршим від минулого…».
На фото: Могила К. Трильовського. Коломия, 21 жовтня 1941 р.
 
 
Чотири покоління Трильовських: наймолодший Зенко, справа – його батько Богдан, зліва – дід Петро біля портрету прадіда Кирила Трильовського. Едмонтон (Канада), 21.10.1962 р. Фонд МІК Інв № Ф-10101.