Ось прийде Годо! Авторська колонка Андрія Малащука

Український політикум нагадує театр абсурду. Особливо тепер, коли перегодована нездійсненними бла-бла-обіцянками політиків народомаса так безборонно купилася на заклик "вічно молодих" про "молоді обличчя" до парламенту. І поперли ці "молоді обличчя", свіжі й пахучі, з рисами ягнят Господніх і дулями в кишенях, - поперли до парламенту.   


Є така завжди актуальна п’єса ірландського драматурга Семюела Беккета "Чекаючи на Годо", написана дуже давно. У ній двоє безпорадних, самотніх і безпритульних невдах тішать себе ілюзіями, що от, прийде Годо і їх нагодує, і покарає усіх їхніх кривдників. П’єса закінчується тим, що Годо (якого ніхто в очі не бачив) так і не прийшов…


Народ прагне зміни. Прагне зміни облич на верхах. Це справедливо. Набридли "ті самі пики". Але народ поверхово робить ставку на молодість. Народ – далеко не весь, але у своїх гірших представниках, - як провінційна шльондра, любить очима, а не головою. Тому така велика ставка на рекламний щит у Коломиї з благим і красивим лицем, наче лицем Богоматері. Ніхто ж не аналізує, наскільки "молоді" й благі обличчя. які стоять за тим щитом… Їх просто не видно. Думайте, читайте, як писав Шевченко.


Молодість, як і зрілість, як і старість, не дає сертифікату ні на розум, ні на порядність. Тут мають бути інші критерії.  "Думайте, читайте…", - знову до голови б’є Шевченко. Але не той, що Андрій.