Коли німецькі сім’ї Маріягільфу розрослися, їм стало надто тісно у поселенні та для молодят не було вже місця для житла. Тоді вони почали купувати ділянки землі у північно-західній частині від села - це були заболочені лісові площі, порослі густим чагарником і бур’яном, які слід було викорчувати, та там споруджували нові двори.

Спочатку громада поселення належала до маріагільфської церковної парафії Пресвятої Діви Марії Помічниці Вірних. Проте відвідуванню парафіяльного костелу стала на перешкоді відсутність доброї та прямої дороги. Через погану дорогу і велику відстань людям не дуже хотілось йти аж до Маріягільфу на богослужіння. Влітку можна ще було пройти польовою дорогою, а от в дощовий період та взимку, коли випадав сніг, добратись туди було важко, а ще важче, коли треба було поховати людину…

Тому усі мешканці Флебергу прагнули мати свою церкву, активно долучались до відстоювання цієї потреби та фінансування будівельних робіт, але оскільки на фінансову підтримку від міської влади надії було мало, то вони могли покладатися лише на допомогу земляків з їхньої парафії. Було домовлено, що кожна сім’я могла б спочатку пожертвувати лише 20 гульденів, щоб розпочати будівництво. І люди взялися до роботи.

Посередині поселення вони купили зручну для будівництва ділянку землі і кладовище, що прилягало до цієї ділянки. Вони вже мали архітектора для проектування зі Львова Тадеуша Обмінського. А мешканці поселення були побожними, тому гроші на храм вони знаходили. спорудження відбулось зусиллями лише одного найманого працівника - муляра, що зводив стіни, а решта робіт столярні, земляні, доставка будівельних матеріалів,– виконувалися громадою. Хтось ставав до роботи, хтось жертвував кошти.

Незважаючи на всі труднощі 1911 року церкву вже збудували і урочисто посвятили на честь святого Яна Непомуцького з Бьомену.

З самого початку богослужіння відбувалися німецькою мовою, в поселені не було поляків окрім однієї сім’ї – Антона Рожанського. Пізніше богослужіння відбувались рідше, щодватижні, пізніше – щотри, а врешті-решт тільки раз на місяць. Tому одні були змушені залишатись вдома, а інша частина все ж ходила до віддаленого Маріягільфу чи єзуїтського костелу, але там всі богослужіння були польською.

Також щодо цвинтаря були розходження в думках як ховати - з переднього чи заднього краю заснованого цвинтаря. Оскільки так і не прийшли до спільної думки, одні ховали своїх родичів на задньому краю кладовища, а інші – на передньому.

І хоч на 1907 р. в колонії існувало 53 двори і проживало близько 300 людей, поселення сприймали як відгалуження Маріягільфу. Усе керівництво організацій Флєбергу знаходилось в Маріягільфі, отже всі масові заходи і збори відбували в Маріягільфі. В поселенні виникала думка створити окрім одно класової школи, оркестру ще й власний Народний дім «DEUTSCHE HAUS», але повернуться до цієї думки 1938 р. та шукатимуть місце для цього, але 1939 р. вже війна перекреслить всі плани.

В колонії Флеберг душпастирювали зокрема отці, що служили для Маріягільфу, а це часто отці єзуїти, адміністратори та кооператори – ксьондзи Антоній Чвачка, Алоїз Ростовські, Ян-Павло Вєцькі, Антоній Августин, Альберт Кашуба, Йосиф Гарбіч, Пауль Стишко, Леопольд Даллінгер. Були й органісти і хорові, позначені в окремих записах – Людовіка Ріппель, Цецилія Мюніх, Розалія Кольмер, Людвіга Лєнер, Катарина Біль, Розалія Кжижановська, Цецілія Мюніх, Емілія Нойбургер.

Католицький храм тепер - молитовний дім Адвентистів Сьомого дня. Позаду храм частково збереглось німецьке кладовище.