Про мешканця Городенки Андрія Мандрика ходить добра слава як про майстра на всі руки. Працював свого часу у зв'язку, на державній роботі. Поштовхом відкрити власну справу стали друзі. Отож, створив власну фірму "Мега-Темп", де й упроваджує новації, охоче ділиться набутим досвідом. Усе починав з нуля. Так само кожна людина може.  Спочатку брав кредити на приміщення, транспорт, інструменти. Потрібні були фахові працівники, яких не було в той час. Тому доводилось їх вчити. А кілька років тому буквально на пустирі постала добротна хата Мандриків, збудована дуже швидко, раціонально й за новими технологіями. Затишку додає добротна огорожа. Біля будинку − справжнісінький райський сад. Екзотичні дерева, кущі й квіти створюють відчуття комфорту. Будівельні новації Коли Мандрики придбали стару хату з кількома сотками запущеного саду на вулиці Володимира Івасюка в Городенці, думалося, що будівництво триватиме довгенько та додасть клопоту сусідам. Нові господарі натомість розпочали із благоустрою території та заміни вуличних комунікацій. Вирубали хащі, облагородили територію аж до потічка, що впадає в річку Ямгорів. Та головне, що вирішили проблему стічних вод, спорудивши бетонований водовідвід. Адже з боку вулиці Тараса Чупринки є значний ухил, і під час дощу вода буквально заливала бічну вуличку, а насамперед обійстя, яке придбали Мандрики. Тепер, дивлячись на ошатну господарку, вже й не згадується про не таке далеке минуле. Господарі також замостили тротуар біля своєї садиби, стежать за його станом. Це − приклад для мешканців інших вулиць. Та віднедавна садиба Мандриків приваблює ще більше. Спочатку на будинку, а згодом і на господарській споруді майстри встановили незвичне покриття, що нагадує сонячні батареї. Цими та іншими новаціями власним прикладом сповна підтверджують приказку "Мій дім − моя фортеця". Перед спорудженням власного дому Андрій Мандрик кілька років працював за кордоном. Приглядався до нових технологій, насамперед у будівництві та енергозбереженні.

"Як повернувся, то разом із дружиною Людмилою вирішили побудувати власний будинок, бо доти мешкали в багатоповерхівці. Замість цегли використав термоблоки. Пінопласт заливається бетоном в армовані конструкції, екрановані від електромагнітних хвиль. Влітку прохолодно, а взимку − тепло. Газу в найбільші морози йде не більше 400 кубів на місяць.  Побутове тепло на нагрівання стін не витрачається. Його втрати — лише через вікна, вентиляцію. За отриманими платіжками відчуваємо значну економію коштів", - розповідає Андрій Мандрик.

Теплова енергія із землі, сонячна — з неба Під час будівництва хати Мандрики навіть мали намір брати теплову енергію із землі. Такі технології з генерування теплової енергії із землі у світі поширені. Тепловий насос працює за принципом кондиціонера чи холодильника, коли всередині холодить, а задня "сорочка" віддає тепло. Опущеними в землю трубами рухається спеціальна рідина, яка забирає тепло надр, передає до хати та нагріває резервуар з водою. А далі, як звичайно: тепла вода в мережі нагріває будинок. Та довелося відмовитися від такої технології, бо в Мандриків скеляста місцевість, тому використовують тепловий насос повітряного типу. Мандрики першими у нашому краї  встановили на своєму будинку електропанелі. Як виникла ідея? Перед тим проштудіювали відповідну літературу, радилися зі спеціалістами. Накопичували гроші, адже це дороге задоволення. В середньому затрати на таку СЕС у нашому регіоні повертаються через 6 - 7 років. Але для господаря то було як хобі: задумав, то мусив досягти свого. "На початок минулого літа мав уже матеріали для встановлення панелей. Попросив знайомого, щоби змонтував їх на даху нашого будинку, а сам поїхав у справах до США". Суть цієї технології в тому, що  на даху встановлені сонячні панелі. Вони виробляють електроенергію. Наразі це початкова стадія. От, як уже попрацює якийсь час, тоді Андрій зробить аналіз. Але вважає, що це дуже добра справа, така міні-електростанція. Принцип її дії в тому, що сонце світить, а сонячне випромінювання перетворюється в електроенергію. Проте фотоелементи на панелях виробляють електричний струм тільки при прямому впливі сонячних променів, вночі або в похмурий день вони стають малоефективними. Згенерована електрика не накопичується в акумуляторах, а просто продається державі за так званим "зеленим" тарифом. Вночі або в несприятливу погоду Мандрики добирають необхідну енергію для побутових потреб з електромережі. Спеціальний лічильник показує, скільки спожито енергії вдень і вночі. Різницю між виробленою та спожитою електроенергією господарі продають. У лічильнику стоїть модем, який передає показники прямо на сервер обленерго. Після завершення монтажних робіт працівники обленерго перевірили СЕС. Але варто сказати, що її ефективність сильно знижується через постійні перенапруги мережі. Обленерго не поспішає виправити цю ситуацію, незважаючи на зобов’язання та постійні скарги й нагадування. Андрій каже, що в нашій державі благородні починання завжди зустрічають на своєму шляху значний спротив і нерозуміння. На Городенківщині є ще приклади таких інсталяцій. Нещодавно встановили СЕС у приватній господарці в Чернятині, Торговиці. Для держави такі  інсталяції на даху обходяться дешевше, для великих бюджетних закладів то взагалі повинні бути "копійки". Все автоматизовано, компактно, гарно. Не так, як нині −  котли в центрі міста, комин, з якого валить чорний дим. Адже ми в ХХІ столітті, а знову повертаємося до старих технологій − твердопаливних котлів. Це неправильно. Але майбутнє — за газом Андрій Мандрик вважає, що майбутнє України − з голубим паливом:

"При згоранні кубометра газу в ідеалі виділяється 8 кілокалорій − залежно від родовища, його  калорійності.  Це найдешевше й найвигідніше, ціна на газ у нас найнижча у світі. Це екологічне паливо. Весь світ переходить на голубе паливо. Абсурд, коли держава стимулює громадян нічого не робити, не розвиватися. А просто чекати ласки держави. Має розпочатися розробка власних родовищ та бути встановлена реальна ціна на паливо, і тоді не  треба буде жодних субсидій. Україна має свій газ і повинна розробляти цю стратегію. Комунікації в нас готові, практично всюди є газові магістральні труби. Звісно, їх треба реставрувати чи замінювати. Хай споживачі користуються. Не треба їх лякати, що газу не буде, що перекриють трубу".

Сонячна енергетика − не новизна. Наші діди-прадіди вибілювали сонцем полотно. В Мандриків на даху кілька років тому встановлений сонячний колектор (не плутати з нинішніми електропанелями). Він забезпечує перетворення сонячного випромінювання в теплоту. В корпусі колектора вмонтовані мідні трубки, якими тече спеціальна незамерзаюча рідина. Нагрівшись, вона потрапляє на змійовик, подібно до самогонного апарату, й віддає тепло установці, розміщеній у підвалі (колись, як чоловіки гнали самогонку — господині прали). Акумульоване ним тепло влітку нагріває 400 л води до 45-50⁰, залежно від активності сонця. Для побутових потреб вистачає. "Як бачите, — каже Андрій, —  я спробував  багато чого, але найвигідніше − газ. А дрова − то "фількіна грамота".  Теперішні будинки не пристосовані до викидів із твердопаливних котлів.  А в нас часто будують абияк. Фундаментальні речі (й житлові будинки) повинні бути на віки. Он, городенківський костел не на свій же вік робили: валили святиню, бомбили під час війни, й не розвалили". Запитую, чому ж тоді в нас останнім часом така мода на твердопаливні котли. Андрій відповідає, що спрацювала добре організована реклама, комусь це дуже вигідно. Орієнтувалися на Польщу, яка доволі довго трималася на твердопаливних котлах. Там є села й навіть міста, де досі нема газу. Втім, у польських газифікованих населених пунктах переходять на новітні технології, економічні котли. Однак не треба рівняти країни ЄС із нашою, де панує беззаконня. А скільки тих дров неякісних треба спалити, скільки кіптяви! Почистити котел, грубку — це потребує часу. Замість того, щоб почитав книжку, щовечора чистиш. А скільки сажі! Це ж не те, що колись жив  у маленькій хатинці, з грубкою на дві кімнати. А тепер причепами возять дрова. То скільки їх треба забезпечити? Тому й незаконні вирубки процвітають. Скоро лісопосадок не буде. Андрій Мандрик подумував, до всього сказаного, перейти на електричне опалення. Транспортування електрики просте, не треба обслуговувати. Дротами надходить. Електричний котел, якщо через якихось п’ять років закипів, почистив або викинув, і придбав новий. Нині найголовніше в світі — обслуговування. Технічне обходиться найдорожче. Тому за кордоном часто змінюють котли, щоб не обслуговувати, а наші збирають та привозять оте вживане обладнання. Техніка ж має свій термін  експлуатації. Щоб зі старого зробити щось путнє, треба реставрації. Це дороге задоволення. Тож, якщо хтось каже, що "беушний" котел дуже добрий, "там" два-три роки відробив, та ще  в нас послужить — це просто зайве вкладення грошей. Хто може сам собі дати раду з ремонтом, то ще добре. А якщо кличуть майстрів, особливо в нашій місцевості, де вода тверда, то дуже дорого обходиться. Проблема і в тому, що добрих компетентних спеціалістів — на пальцях полічиш. Люди не хочуть працювати, чекають якогось добра від Києва, чи від Америки. Їдуть за кордон і там гарують, а тут не хочуть. Це український феномен. Треба, щоб дали ще безвіз до США, щоб наші громадяни подивилися: один день не вийшов до роботи, то такі штрафи, що не потягнеш, і так далі. Це в нас — Америка Андрій якраз нещодавно повернувся зі США. Був у штаті Нью-Джерсі. Всюди акуратно підстрижені газони, парканів нема. Уявляв Штати загалом із золотими горами. Багато в чому воно так і є. Поношена машина, скажімо, там коштує дві тисячі доларів, нова − 30.  Однак сервіс у Європі значно кращий. "Це в нас — Америка, — підсумовує Андрій. — Можна нічого не робити, бомжувати, їсти-пити. Зранку вже напідпитку, заряджені, то, видно, є за що. А там інакше. Як не працюєш, то не маєш засобів для існування — одразу стаєш безхатьком, бо там за все треба платити багато й регулярно. У США система не така гуманна, як у нас. Там людина залежна. від роботи. А в нас як: "на мій вік стане", "а це не для мене, це для тих багачів із ВР", і так далі. Напевне, ми самі в цьому винні. Бо українці в усьому звинувачують владу. Я думаю, якби її не чіпали, хай би вона собі там була, в столиці. А зробили собі місцеве самоврядування. Гроші вкладали у свій розвиток, у свою вулицю, село, селище, місто. Я стежу, як живуть параолімпійці, постраждалі воїни АТО, яка в них воля до життя. А натомість 90% здорових людей часто скиглять. Більшості добре бути нещасними. І в цьому також винні наші мас-медіа, бо показують суцільний негатив. Того вбили, того пограбували, ото й усі теленовини. Люди впадають у психоз, думають: там крадуть, там відбирають, а я що маю робити? А ти не кради, а роби свою справу. Ще одна проблема в тому, що люди не вміють оцінювати своїх можливостей. Вважаю, що наш народ найкращий, найталановитіший і наймудріший. Є в нас люди, які нормально себе почувають і досягають успіхів у різних сферах. То щастя, що живемо в такій патріотичній країні, що дух не вбили і не вб’ють. Хоча провокації є, перебіжчики, дрібні фінансові проблеми. Ще всю землю не забрали, принаймні, коло хати є. Ми виживемо в будь-якому випадку, нас не здолати. Ми були, є і будем, своєї пісні не забудем. Україна має майбутнє". Упевненості в завтрашньому дні додають сини. Мандрик-молодший, теж Андрій, навчався в Чернівецькому університеті, здобував фах інженера-гідротехніка, спеціаліста з укріплення берегів, дамб. За інтернаціональною рекрутською системою Work and Travel поїхав до США як студент і залишився там. Узяв дозвіл на роботу. Крім того, навчається: не на юриста, не інженера, а на монтажника гідросистем. Старший син Богдан розпочинав навчання в Києві. Опісля перебрався до Польщі, згодом — до Німеччини, здобувати фах програміста. Обидва пройшли батькову бізнесову школу на практиці і з легкістю піднімають планку спільної справи Мандриків. Їздять разом на міжнародні тематичні семінари. Дивлячись на синів, можна бути спокійним за майбутнє фірми та імідж Мандриків. Людмила СТРАЖНИК Фото: Андрій КАНЯ Читайте також: