Загальновідомо, що аналіз справ і подій потрібен для того, аби в подальшому уникати помилок. У серпні в Коломиї відбулося чимало подій, які потребують осмислення. На храмовому святі і Дні міста я не був у Коломиї, та з розповідей знаю, що святкували велелюдно. Щоправда, підхід до визначення місця торгівлі для народних майстрів і перекупок не змінився. Кажуть також, що каменем спотикання вечірнього святкового концерту став виступ італійського співака, який нібито мав претензії до музичного озвучення. Ті, що розуміються на співі, переконували, що гість з Аппенінського півострова не потрапляв у тональність і фальшував. Через кілька днів після храмового свята ми відзначали День прапора. Виглядає, що до цього ми не дуже готувалися, принаймні місто не топилося в маєві синьо-жовтих барв. Та й навіть мотоциклісти, які з’їхалися на свій захід і проїхалися середмістям, забули прикріпити державні прапорці до своїх керовниць. Центральні телеканали демонстрували далеко кращі сюжети з міст України. Навіть з тих, що не вважаються такими патріотичними, як наша Коломия. А тепер про День Незалежності України. Гадаю, ви помітили, що реклами з приводу цього головного національного й державного свята було значно менше, ніж, наприклад, реклами під час виборів? Хоча загальновідомо, що 24 серпня – День Незалежності! Яке ж було моє здивування, коли я побачив нечисленну святкову колону біля ратуші, сформовану всуціль з наших міських бюджетників, кліру і влади. А де ж ділася громадськість вільного й патріотичного міста Коломиї? Очевидно, старше покоління звикло до того, що їх силою заганяли на Першотравневі й Жовтневі паради, і чекали, що й на День Незалежності хтось прийде до них з автоматом і скаже: «Не підеш на ходу – заберемо в АТО!». Молодь, очевидно, в 11-ій дня ще міцно спала. Ага, я ще про годину забув. Мабуть, організатори святкової ходи не знали, що о 10.00 починався святковий парад у Києві і багато містян з цікавістю дивилися в прямому ефірі на столичні урочистості. Отже, хода рушила під звуки оркестру, який грав патріотичні мелодії. За кілька кроків зупинилися біля батька Тараса, де виконали Шевченків «Заповіт». Правда, біля Франка не грали ні «Вічний революцьонер», ні «Не пора, не пора». Далі хода знову зупинилася біля пам’ятника воякам УПА, де оркестр заграв «Лента за лентою». Там процесія загальмувала, бо понесли ще вінок чи квіти на Площу Героїв/Майдан Скорботи. Хоч вояки Другої світової війни мають таке саме відношення до незалежності України, як вояки Першої світової. Та й їх ми вшановуємо 9 травня. Мабуть, оркестр не був готовий до такого і тому труби мовчали. Трохи нижче, на вул. В’ячеслава Чорновола, навпроти пошти, ми побачили будівельників, які згори здивовано позирали на святкову ходу. Вони будували, аж порох курився в справжньому значенні цього слова. А що – бізнес головне, все решта – пусте! І тут постає запитання до нашої міської влади – за 24 роки незалежності ви хоч раз збирали напередодні 24 серпня бізнесменів та тлумачили їм, що існують на світі ще свята, які кожна більш-менш людина повинна поважати і відзначати? Можливо особи, які закохані в гроші, не знають, що означає слово «свято» і їм це треба розтлумачити, як штубакам просту задачу? Зрозуміло, що міська влада не має сили і права наказувати святкувати свято, але принаймні провести роз’яснювальну роботу може. Це повинні б робити і всі партійні осередки, товариства й спілки. Та виглядає, що ми в своїй незалежності так зайшли далеко, що чхаємо на будь-які моральні, етичні, національні правила. А коли процесія повернула до залишку парку ім. Трильовського, то, з’ясувалося, що паркова служба лишила відчиненою тільки хвіртку, а не всю браму. І святкова юрба перетворилася на чергу людей, які по одному заходили до парку.   Вже в парку сценічне дійство обурило й розчарувало багатьох глядачів. Зрозуміло, що на такому святі мусять бути короткі промови представників влади, виступ владик, і треба сказати, що всі вони мали мірку, говорили коротко й суттєво. Але коли почалися нагородження, то всі бралися дива: чому не нагородити представників органів влади і бюджетників, скажімо, в ратуші напередодні свята, а не томити глядачів майже годинним врученням грамот? А вкінці (вкінці!) нагородили вояків АТО! Хто до такого додумався і як це розуміти? Чому ж бодай коротко не нагадати тих, хто справді виборював незалежність України?! Є ж у нашій місцевій історії славні імена січових стрільців і стрільців УГА, вояків УПА і підпільників ОУН, організаторів антирадянських виступів, а тепер – героїв Революції Гідності та ветеранів АТО. І ці прізвища треба було бодай назвати! І з них починати! А 29 серпня до Коломиї прибув Патріарх УГКЦ Святослав з 15-ма єпископами та численним духівництвом. Подія для міста і для місцевих греко-католиків вельми рідкісна й важлива. Але чи заповнили наші вірні бодай майдан перед катедральним собором?! У чому ж причина? А причина та сама, що й вище... Висновок з цього доволі невтішний: нам замало 24-ох років незалежності, замало жертв, страждань, голоду й холоду. Ми не цінуємо волю й демократію. Ми не любимо організованості, дисципліни, відповідальності, ми не маємо поваги й честі, вдячності й співчуття. І це стосується не лише влади, але й всієї громади, на жаль... http://dzerkalo.media/pomsta-gryukaye-u-dveri/