«Світла Директоріє і Високий Уряде Української Народної Республіки! На цій історичній площі... стоїмо оце ми, законні й вольними голосами нашого народу вибрані представниками Західної України, а саме Галичини, Буковини і Закарпатської Русі, та доносимо Вам і заявляємо прилюдно перед усім народом України, перед усім світом і перед лицем історії, що ми ... власною волею хочемо і бажаємо обновити національно-державну єдність нашого народу, що існувала за Володимира Великого та Ярослава Мудрого, – до якої стреміли наші великі гетьмани Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Від сьогодні Західна Україна лучиться з Великою Україною в одно нероздільне тіло, соборну та суверенну державу», – такими словами звернувся до тисяч українців, присутніх на Софійській площі в Києві в незабутній День Злуки 22 січня 1919 р., очільник делегації ЗУНР Лев Бачинський. Мабуть, саме ця місія й стала найважливішою і найзнаменнішою подією в житті цього знаного в Галичині адвоката та політичного діяча.

Народився він у селі Серафинці біля Городенки 14 липня 1872 року в родині директора місцевої школи. А свою самостійну життєву дорогу розпочав саме в Коломиї, вступивши на навчання до державної гімназії, де, хоч і панувала загалом польська атмосфера (української гімназії в місті ще не було), та були й професори-українці, й учні. Тож Лев Бачинський знайшов однодумців, потоваришував з Лесем Мартовичем, Василем Стефаником і став одним з найактивніших членів таємного гуртка гімназії. А під впливом учителя української мови Романа Яросевича захопився радикальними ідеями, яким не зраджував впродовж всього життя, ставши згодом разом з Іваном Франком та Михайлом Павликом керівником Русько-Української радикальної партії. Закінчив гімназію 1891 року, відтак студіював право в Чернівецькому університеті, паралельно працюючи в адвокатських канцеляріях Городенки, Калуша, Стрия, а від 1910 року – Станіславова. Займався громадською працею – закладав «Народні спілки» й навіть долучився до заснування Кирилом Трильовським товариства «Січ» у Заваллі на Снятинщині, брав участь у 4-му Січовому святі в Коломиї, але відомим став через свою політичну діяльність. Вже в 1907 році був обраний до Віденського парламенту, де за 11 років депутатства здобув авторитет принциповістю й сміливістю. Відомий випадок, коли він на одному із засідань у 1912 р. виголошував промову впродовж ... тринадцяти годин поспіль, щоби перешкодити прийняттю величезного військового бюджету, який уряд намагався затвердити. Це була одна з найдовших промов в історії австрійського парламенту й коштувала промовцю багато здоров’я, бо говорив без будь-якої перерви.

Після проголошення ЗУНР Лева Бачинського обрали віце-президентом Національної Ради республіки, був він автором конституційного закону від 3 січня 1919 р. про об’єднання ЗУНР з УНР й закону про земельну реформу. Крім того, увійшов до комісій закордонних справ, військової та суспільної опіки. Л. Бачинський докладав зусиль, щоб перший законодавчий уряд ЗУНР функціонував за європейськими стандартами, а його діяльність базувалася на принципах демократії. Гостро критикував він політику більшовиків, які, як вважав, несли «розлад, грабунок, криваву борню».

У 1928 р. Лев Бачинський знову потрапив до парламенту, але вже польського. Вибори в Станіславівському повіті відбувалися з фальсифікаціями, тож Лев Бачинський направив до окружного суду протест з цього приводу, але результату не дочекався. Та не зміг змовчати на відкритті сейму нової каденції у березні 1928 року, коли прем’єр-міністр Польщі Юзеф Пілсудський підійшов до трибуни. Тоді Лев Бачинський підвівся і голосно заявив: «Геть з виборчими насильствами й шахрайством! Випустити політичних в’язнів!».

Помер видатний політик 19 квітня 1930 р. у Відні, перебуваючи там на лікуванні. А його похорон у Станіславові перетворився на небачену процесію: три пари волів тягнули катафалк з домовиною, за яким ішли делегації з різних міст Станіславівщини, несучи сотні вінків.

Кость Левицький у книжці «Українські політики. Сильветки наших давніх послів і політичних діячів» відзначає твердість і безкомпромісність Лева Бачинського у відстоюванні інтересів українського народу, а також те, «що неправди не терпів і з ним можна було щиро працювати».