"Ми ментально вже перемогли. Залишилося спалити русню на нашій землі"

Фото: Роман Ніколаєв

Ніхто не знає повної картини, скільки допомоги в перші ж дні повномасштабного наступу росії надав Євгеній Олександрович. До нього зверталися і знайомі, йому писали у соціальних мережах і геть не знайомі люди. І він допомагав, надаючи супровід, вивозячи родини з маленькими дітьми з міст, які вже були майже окуповані, допомагаючи доставити в безпечне місце людей, які вибралися з підвалів окупації... Звичайно, все це він робив не особисто. Але те, що його підлеглі миттєво включалися в роботу, говорить лише про боєздатний підрозділ, який вдалося створити десантнику 79-ої бригади. Не пишу – колишньому. Тому що колишніх десантників, як відомо, не буває.

Як тільки почалася зачистка Ірпеня та Бучі, патрульні поліцейські долучилися до особливого полку патрульної поліції України "Сафарі", який створив генерал Олександр Фацевич, а очолив його полковник поліції Василь Віконський. Він складається з поліцейських особливого призначення Київської області. І не тільки. І для очільників патрульної поліції різних міст справою честі стало захищати їх, навіть розбомблені Харків, Маріуполь, Сєверодонецьк. Для Євгенія Жукова, який народився в Коломиї, захист Києва став особистою справою.

"ЦІНУВАТИ ТРЕБА ЖИВИХ ЛЮДЕЙ, СВОЮ АРМІЮ, АБИ НЕ ПЛАКАТИ ПОТІМ ЗА ЗАГИБЛИМИ"

-Коли військові збираються, то говорять, як правило, лише про війну. Всі навкруги думають: контужені. Як прийшов у патрульну поліцію, деякі люди казали: "очолили патрульну поліцію два комбати і адвокат до них прибився". Але ми завжди обговорювали питання: скільки нам потрібно часу, щоб протриматись, якщо ці негідники підуть з Білорусі, зрадницької Білорусі? Якби москалі пішли лише зі своїх кордонів, то вони б забуксували десь в Сумах і Чернігові, і все, було б реально сумно. Але ця велика армія пішла реально зі всіх сторін. Повернусь до того, що ми обговорювали ймовірний наступ. І вважали: нам потрібно буде протриматись чотири-п'ять днів. Якщо такий строк протримається країна, то далі ініціатива стане нашою, ми переламаємо бліцкриг. Так і сталося.

Якщо повернутись трошки назад, то за пару тижнів до наступу, я дав команду всім управлінням патрульної поліції завезти КамАЗи з піском і мішки, щоб зробити окопи, підготуватися. Дехто навіть сміявся, що деякі управління завалили мішками свої входи. Мовляв, що за кіпіш, що за паніка… В принципі, рішення має приймати завжди командир. Тому я прийняв таке рішення. І коли двадцять третього числа ми зібрались на нараду, заступником голови Національної поліції, генералом, паном Фацевичем було прийнято рішення, що особовий склад отримує зброю, яка в нас була: пістолет, коротку зброю і автоматичну зброю. Вночі ми зібралися і чекали наступу. Десь о четвертій ранку я сидів за комп'ютером і дивився на годинник. Вроді нічого не відбувається, думаю. Ну, провели навчання, потренувались. Але вже після чотирьох тридцяти почалися прильоти. Незвичні для Києва звуки. Заступник зайшов до мене: "Шеф, війна". Кажу: "Так"…

Звичайно, у мене, як і всіх людей, шок був днів зо два. Але треба було організувати систему захисту, логістику, підвози, відвози, заправку машин, шукати каски, бронежилети і деякі види озброєння, які не стоять на озброєнні в патрульній поліції, але ми їх знайшли. Армійської екіпіровки у поліцейських не було, лише в зоні ОС, там де є бойові дії. А так… У кожного є бронік, каска, але для війни треба шостий клас захисту і щоб були закриті шия, пах, живіт. Ми отримали допомогу з-за кордону, від американців, з Європи. Навіть японці відправили системи захисту. І з часом ми почали екіпірувати людей.

На той час вже з Білорусі зайшли російські війська і почали кріпити Гостомель, працювати по Київській області. Я зразу сказав: якщо у когось є бажання особисто лишатись тут, обороняти Київ, добре. Якщо є страх - це нормально. Такій людині потрібно дати добу чи дві подумати, переналаштуватися на військові рейки. Люди відвезли сім'ї і повернулися. З них ми створюємо бойові групи, працюємо щодо патрулювання, допомоги людям і так само - щодо знищення русні на нашій землі.

Патрульні зараз виконують завдання, як всі сили оборони України, як Збройні сили, які перші вступили в бій, Національна гвардія, як прикордонники наші, ТрО, яке тільки почало створюватись. Аеророзвідка в нас працює, є навіть артилерія… І ми працюємо, як нормальний бойовий підрозділ.

В чому сила ворога: їх дуже багато, у них крилаті ракети і літаки. А так русскій солдат демотивований, обісраний, мародьорить, якісь килимки і по радіостанції ми слухаємо, як вони дивувалися, коли зайшли в Київську область і побачили наші будинки: "Ничего собе они тут живут, у них даже дороги есть". Це говорить, шо москалі там всі бидло. Живуть в своєму #банаріумі і приїхали сюди дивитися, як можна жити. І це вони типу миротворці. Я їх називаю "миротворческий контент", не контингент.

А вони, я так думаю, браві бійці, їхали сюди віджимати Україну, як вони тоді віджали Крим. Типу: "Отойдите, мы тут спецоперация". А тут раз: арта, літаки, танкісти і понеслося. Десантура включилася, ССО і навіть цивільні люди, ТрО, які з протитанковими NLAW та зі "Стугнами" по посадках почали їх палити. І вони просто охрініли, ці чорти, велика армія. Вони забуксували. Україна такий дала серйозний бій, що треба повчитися всьому світу, як треба оборонятися. А у нас немає іншого виходу. Ми на своїй землі.

"ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ КРАЇНА МАЄ ВЗЯТИ ПІД ОПІКУ РОДИНУ КОЖНОГО НАШОГО ЗАГИБЛОГО"

-Фраза "Ми вже перемогли. Нам залишилося лише спалити всіх росіян", належить тобі…

-Так, в якомусь інтерв’ю сказав, і вона полетіла.

Цінувати треба живих людей, а не потім плакати за загиблими. Військові вісім років тинялися з херовою зарплатою, як і поліцейські, з херовим забезпеченням, без нічого, а зараз: ідіть вступайте в бій! Це ніяка не претензія нікому. Просто про армію передусім мала дбати держава, а держава – це народ. Деякі люди підтримували військових завжди, а деякі питали: "Да че вы там воюете". Реально було образливо: ти, морда, заробляєш бабло, поки там чуваки тримають всі кордони.

Зараз всі хочуть іти в ТрО, у Збройні сили. Настільки багато, що з цим напливом не справляються. Але ж треба завжди слідкувати за кадрами, щоб був статус, зарплата, забезпечення, зброя і так далі. Це я добре розумію цю тему, бо вісім років назад створював патрульну поліцію. І знаю, що коли ти без логістики, без нічого, це важко. Це як Марчелло: посадили генерала на місяць, а зараз все, він герой, Миколаїв захищає. Якби ще начальник ДБР поруч з ним був, я б іще подумав, чи казати таке. А так - де вони?

В нас дуже потужна команда, дуже нормальні, класні, керівники управління і дуже хороша комунікація. Кожний день починається з комунікації з усіма: "Доброго ранку!" Щодня завдання, доповіді.

-Саме в патрульну поліцію прийшли відомі музиканти, бізнесмени, які у 2014 році пройшли війну…

-Я сам запропонував пацанам. І Андрюха Хливнюк, група "Бумбокс", і Льоня Остальцев, і Матяш Саня, Рост Кузьмін, Женя Попов… До нас прийшло дуже багато пацанів вже зі своїми готовими бойовими групами. Сказав так: "Пацани, хочете виконувати бойові задачі? Будете бігати як піхотинці, але якщо вас повбивають у моєму підпорядкуванні, будете мати статус". Він має бути. Бо країна після Перемоги має взяти під опіку родину кожного бійця, який загинув. Забезпечити всім необхідним: квартира, зарплата і так далі. Я вірю, що все це буде, тому що світогляд у людей вже змінився. Вони вже зрозуміли: якщо ти не будеш годувати свою армію, будеш годувати чужу. Щоб ми всі жили в мирі, розвивалась країна, малий та середній бізнес, щоб ішли інвестиції в Україну, в нас має бути дуже потужна армія: Збройні сили, Національна гвардія, прикордонники, поліція. ПВО стоїть, літаки літають, Збройні сили на сторожі. Я кажу їм "дякую", бо вони реально ризикують своїм життям.

Тому я запропонував відомим співакам: "Я беру вас на службу, і ви виконуєте бойові завдання". Не щодо патрулювання, а саме завдання: спалити танки, снайперські пари, аеророзвідка, медицина. Кожний у своєму напрямку. Айтішник робить мемчики. Хтось рішає логістику, хтось волонтерку і так далі. Кожний має робити те, що він вміє.

Є начальник головного управління розвідки - генерал Кирило Буданов. Він казав ще до Нового року в ЗМІ, на американському каналі, що Росія буде наступати, буде десант, будуть ракети, що вони вивчають наші системи. Він все казав, всі слухали і сміялись, що це за "молодой генерал здесь пришел", а він був правий.

"Я Б ВЗАГАЛІ НА КАДИРІВЦІВ НЕ ЗВЕРТАВ УВАГИ, ЯКБИ ВОНИ НЕ ПРИЙШЛИ ВБИВАТИ МИРНИХ УКРАЇНЦІВ"

Чесно кажучи, я не думав, що росіяни зайдуть через Білорусь. Я ж не в розвідці працюю, я простий патрульний. Наче була думка, що вони будуть відпрацьовувати по логістичних центрах, по військових частинах, але вони пішли через Білорусь, хотіли взяти Київ і обісрались. І зараз що говорять? "Операция по деблокированию Донбаса успешна"… А вони хотіли взяти Київ та Харків. Харків, звичайно, поранений більше, ніж Київ. Так само зараз по Миколаєву працюють. Вони хотіли взяти ці ключові міста, і у них не вийшло. Вони відходять, перегруповуються, плачуть, здаються в полон, б’ють артилерією, вже по мирняку стріляють. Кажуть, що прийшли визволити Донбасс. Як вони його звільнили? Розбомбили Маріуполь? Повбивали цивільне населення? Маріуполь - був найпотужнішим флагманом українського народу. Місто, яке сяяло яскравими фарбами нашого прапора, люди там жили з доброю душею. Ну повністю проукраїнське місто. Кого вони прийшли там звільняти? Це амбіції двох людей. Путіна і Шойгу. Всі інші уже морозяться: "Мы выполняем приказ". Але я думаю, що вони готувались до цього дуже довго, роками. Вони думали, в них вийде кримський сценарій. Що вони зайдуть в Україну, і ми всі попадаємо. І все. Як це було у Криму. Тоді в Криму реально ніхто не думав, що росія така гнила країна. Всі ж спілкувались, їздили один до одного в гості. Потім, вже коли ми, як військові, дізнались шо росія реально чорти і вбивають наших військових, ми з ними вели бойові дії в 2014 році. Вони створили собі Гіві, Моторолу - "апалчєнцев". Але це була росія, бо вони били артилерією, бомбили наші позиції тупо цілими днями. А ти приїжджав у Київ, і тобі казали: "Вы там убиваете мирных жителей".

Треба реалії сприймати як реалії. В перші ж дні людям казали: евакуюйтеся, поки є час. "Ты думаешь, пойдут?" А вони вже в Київський області, розбомбили пів Харкова!

А ще потрібно працювати. Пекти хліб, робити рухи в айтішній двіжусі, привозити їжу пенсіонерам, які сидять без їжі та води. Кожний має робити свою роботу, яка в нього ліпше виходить. Не обов'язково брати гранатомет и палити танк. Їздь по аптеках, наладь комунікацію з директором аптеки. Які ліки треба? В тебе є шість бабусь, дізнайся, шо їм потрібно і піклуйся. Ти сам собі обираєш нішу. Шо вмієш, те робиш.

Я, як начальник департаменту патрульної поліції, міг би сидіти в Закарпатті, стояти з радаром десь у Франківській області. Але я військовий. Це зараз найголовніше. У мене є особовий склад, і я займаюсь всім необхідним, тому що я розумію і тут, і там.

Прийде Перемога, я собі буду сидіти дома, пекти хліб, дивитись телевізор і вже нічого писати не буду в соціальних мережах, бо уже нікому це не буде цікаво. А наразі потрібно підтримувати морально-психологічний стан людей, всіх українців. Якщо всі будуть на грустній, то ми програємо цю війну. А якщо всі будуть на позитиві, заряджені, в них буде момент злості, за те, що прийшли на нашу землю вбивати українців, то ми непереможні.

Кадировці в Київській області потусили, отримали п#здюліни і пішли в Маріуполь на руїнах фоткатися, стріляти в небо, як у них там знімають свої ролики під барабани і баранів. Мені взагалі до сраки цей Кадиров Рамзан Аркадійович. Він, по-перше, брехун, бреше завжди своїм людям, військам, бійцям, яких набирає по мобілізації. Я б взагалі їх не чіпав, якби вони пішли зі збройними силами російської федерації працювати. А вони заходять окремо. Але ж вони тупі. Дивіться, де в них є хоча б один танк, ви бачили хоча б одного кадирівця на танку, щоб він реально був механіком або командиром танку? Правильно, нема. Або кадировці, які конкретно навалюють артою? З бусолями ходять. Правильно, нема. Бо вони тупі. А може льотчик якийсь є кадирівський? Нема, бо вони тупі. У них тільки такі шиї здорові та борода. У них тут джихад. Джихад! Куча осло#бов бегает, а все руководство сидит в Чечне, в Грозном, а в Украине у них джихад. Вот, и они отправили в Киевскую область пару тысяч своих дураков, они пришли в пустую часть 3018, в которую ударили ракеты, и бойцы с офицерами полетели отбивать Гостомель, а они зашли в пустую часть, на складе взяли броневичок и ездили на "Казаках". Да у нас у патрульной полиции "Тигров" больше, чем в Грозном "Казаков". Я вже не кажу про танки. Скільки позабирали Збройні сили України! А кадирівці, виходить, зайшли, познімали відеоролики. Доповіли Кадирову, що прапор наш скинули, свій поставили. І все. "Ахмат сила". І де вони зараз в Київській області? Їх немає. Чому? Тому що отримали відповідь. Тепер вони помінялися, перегрупувалися и поїхали на Маріуполь та по Херсону походити, похуліганити.

Я не звертав на це увагу, але коли в групах почали писати: "Заходять колони кадирівців. Вони вже в області, вже в Київ зайшли". Виходить, танкова рота російскої федерації, то це не страшно, а колони кадирівців – це страшно. Я цей міф розбив. Ця казка про злих чеченців виникла після двох чеченських кампаній, коли росія так само зайшла в Чечню забрати волю. Джохар Дудаєв, лідер Чечні, я завжди вважав його розумним чоловіком, генерал, льотчик першого классу. Він керував обороною. До речі, Рамзан Кадиров також руським солдатам голови відрізав. Відео просто звідусюди повидаляли.

Я б взагалі на них уваги не звертав, якби вони не прийшли в Україну вбивати українців, мирних українців. Через Білорусь зайшли, країну-зрадник. І тому я б не ліз в їхній бік. Але тепер треба завертати їх в свинячі шкури і ховати. Я навіть в наші інститути свинарства подав заявку, аби нових свиней назвати Рамзан та іншу породу – Кадиров.

Наразі народ України, це єдина сила оборони України. Ми всі маємо підтримувати наші Збройні сили України, Національну гвардію, наших прикордонників, нашу поліцію, нашу територіальну оборону і всіх людей, які взяли в руки зброю для захисту України і українського народу. І не тільки зброю. Ті, що печуть хліб, ті, що возять волонтерку, ті, що допомагають медичним забезпеченням і так далі. Дуже багато людей працюють на перемогу українців. Тому я впевнений в тому, що ми вже перемогли. Ми перемогли ментально! Єдине, що нам залишилось, - спалити русню на нашій землі. І я вже казав, що це кінець російській імперії, тому шо українці - мирний народ, але на своїй землі. Коли хтось приходить до нас і хоче забрати в нас свободу, вбиває наших людей, наших дітей і жінок, наших пенсіонерів, то ні, рєбята, так не піде. Кожний, хто прийде до нас, помре на нашій землі. В приватних кабінетах російської федерації, думаю, уже у кожного підготовано пістолет с патроном, аби кинути собі його в голову, бо росія вже програла цю війну.

Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ