Відомим ковалем кінця ХІХ сторіччя був українець Альбін Блонський. Хоч у своїй кузні він не виготовляв якісь мистецькі речі, а більш «прозаїчні» – плуги, підкови, обручі, шруби тощо, все ж і без них в той час обійтися було неможливо, тож замовлення в А. Блонського робили і мешканці, і міська управа. У фондах Музею історії міста Коломиї зберігається унікальний документ – свідчення праці А. Блонського з його ж підписом – рахунок за виготовлену для гміни міста продукцію з 1885 року. Копія документу є в експозиції. Цього коваля, мабуть, можна вважати одним з перших коломийських ремісників, який «відчув» силу реклами, адже його рекламне оголошення вміщено в міському українському часописі ще в 1875 році. Вболівав він не лише за власний «бізнес», а намагався підтримати й інших майстрів, адже був одним із організаторів і першим директором створеної у січні 1887 року Спілки ковальського та споріднених ремесел. Ця спілка займалася продажем засобів та деталей, необхідних для ковальства, годинникарства, мосяжництва, бляхарства та інших робіт, пов’язаних з металевими виробами, й, імовірно, стала доброю підмогою майстрам.

Альбін Блонський був також радником міської ради й громадським діячем, зокрема членом першої управи товариства «Український Народний дім», тож долучився до спорудження й діяльності найважливішого осередку культурно-освітнього й просвітницького життя української спільноти міста. Саме в кузні А. Блонського виливали металеві вироби для інтер’єрів Народного дому. Тому портрет майстра поряд із портретами інших визначних діячів міститься в галереї «Фундатори» в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського, який і розташований у приміщенні колишнього Українського Народного дому. Альбін Блонський брав участь і в діяльності Гуцульської промислової спілки, створеної в Коломиї 1888 року – входив до складу контрольного комітету.

А про підтримку Альбіном Блонським української молоді свідчать надзвичайно цікаві спогади засновника музею «Гуцульщина» (тепер – НМНМГП) Володимира Кобринського з часів його навчання в коломийській гімназії. Він мешкав тоді на «станції», тобто в орендованій кімнаті, разом з іншими гімназистами, зокрема й майбутнім письменником Лесем Мартовичем, до якого часто навідувався його товариш Василь Стефаник, теж майбутній знаний письменник. В. Кобринський згадував:

«Одного разу Стефаник каже до мене:

– Слухай, Влодку, ти підеш нині з нами, але щоб про це нікому не говорив, бо я тобі язик відріжу.

І пішли ми з Стефаником та Мартовичем. Недалеко від церкви зайшли на бічну вулицю, що веде на Мнихівку (тепер – вул. Довбуша – М. К.). При дорозі там була кузня, в якій працював коваль Блонський, а біля кузні на горбку стояла хата, в якій він мешкав. Ось до цієї хати і привів нас Стефаник. Там, виявляється, Стефаник з товаришами часто сходились. Увійшовши до кімнати, Стефаник вклав подушку у вікно, щоб з вулиці не видно було світла в хаті, замкнув двері, засвітив лампу. А потім витяг книжку й почав читати. Що то за прегарні вірші були! Стефаник читав «Кобзаря». Закінчивши читати, він розповів нам, хто такий Шевченко, бо тоді про нього ще нічого не знали, а «Кобзар» був заборонений…» .

Цей маленький спомин передусім пов’язаний зі знайомством його автора з творами Т. Шевченка, але водночас засвідчує, що українці-гімназисти могли влаштовувати такі таємні зібрання й читати «Кобзаря» лише у коваля А. Блонського. Саме в його домі на вул. Беднарській, за деякими дослідженнями, й мешкав на «станції» Василь Стефаник. Будинок цей не зберігся, на його місці виріс новий, адреса якого – вул. Ю. Федьковича, 8.

На римсько-католицькому цвинтарі в Коломиї є могила Альбіна Блонського, на якій зазначено, що помер 2 квітня 1924 р. у віці 72 років. Найімовірніше, це саме той А. Блонський, українець, власник ковальської майстерні, громадський діяч. Чому ж поховано його не на українському цвинтарі? Можемо лише припускати. Відомо, що його дружиною була Терезія Виспек (Віспек), римо-католичка. Тож, мабуть, хотіла, щоб їхні могили були поряд. Хоч поховання самої Терезії немає, або ж не зберігся напис, але зовсім близько є могили Віспеків, ймовірно, батьків Терезії.

За тогочасною традицією в мішаних сім’ях сини приймали батькове віросповідання, а доньки – мамине. Отже, син Блонських Теодор (1873 р. н.) став греко-католицьким священником і впродовж 15 років від січня 1903 р. і до смерті у 1918 році працював катехитом різних коломийських шкіл. Донька Гелена сповідувала римсько-католицьку віру, та, що цікаво, одружилася з греко-католицьким священником Антонієм Кордовським, який служив спочатку в Коломийському деканаті, а від 1906 р. – в Чернівецькому. Про інших дітей родини Блонських поки що невідомо.

Коваль Альбін Блонський – один із тих коломиян, які окрім внеску в розвиток громадських інституцій, залишили по собі ще й матеріальний доробок. А от які саме ковальські вироби, виготовлені цим майстром, є в колишньому Народному домі – належить ще з’ясувати.