Яка краса в Ірпені, як видно, що влада любить своє місто і його мешканців!Ну, можливо ж все зробити гарно і якісно! Чому ж в Коломиї так не роблять?.. За кілька днів мого перебування в місті почуваюся пригнічено і розчаровано. Коломия стала ще брудніша, ще більше розбита, подерта і якась, ніби, нещаслива. На вигляд, як старенька бабця, котра просить гроші на "сотці" і ховає в хустину від сорому очі, коли подаєш їй ті гривні.... Коломия вже далеко не писанкова: безліч зовнішньої реклами з яскравими, їдкими кольорами, крикучі вивіски магазинів - це все так без смаку, видно, власники думають, що таким чином ще більше привернуть покупців... Де ґазди й ґаздині в цьому місті?? Та хіба ж наша красуня, панянка Коломия, не дивлячись на її поважний вік, заслужила на те, щоб з нею так поводились? Довели місто до депресивного стану, з нього хочеться втекти, вирватися бодай за Прут , ближче до природи. Нема того особливого настрою міста, якогось шарму, що приваблює туристів і приїжджих. Є розриті дороги, відсутність тротуарів, болото і пилюка, пригнічені люди без усмішок , безхатченки і п'яні в центрі міста, стихійний ринок, собаки без господарів... це все дуже кидається в очі. Не лише мені, тому що я не була якийсь час у місті. Але й туристам, повірте. Це не те місто, в яке вони захочуть повертатися. Ніхто не хоче мати справи з чужою депресією, а в Коломиї вона просто висить в повітрі. Бажаю тобі, моє місто, стати впевненою в собі, галицькою вишуканою панянкою, в дорогому однострої, щоб всі дивились і заздрили, що маємо таку красуню, котру берегти треба, а не старою бабцею з опущеним і розгубленим поглядом, якою ти є тепер... Я знаю, що ти можеш сяяти від щастя і краси, але, видно, ще не час, на жаль, не з цими ґаздами. От лише б не було запізно, бо депресія - хвороба дуже небезпечна, коли її не лікувати вчасно... АВТОР: Ірина МИХАЛКІВ