Коли людина переїздить жити за кордон, скажімо, до однієї з країн Європи, то у наших галичан це одразу викликає якщо не заздрість, то захоплення. Бо нібито така людина стає кращою, багатшою, щасливішою й автоматично винною всім. Але чи задумався хтось хоча б раз, через що доводиться пройти тій людині? Які випробування падають на неї, через які, часом, приниження, зневаги, помилки доводиться пройти, щоб досягнути чогось?..
Так, тут можна почати життя спочатку, втілювати давні нереалізовані мрії, отримувати нову професію (бо виявляється переважно, що попередні професії та дипломи тут нікому не потрібні). Та всюди, куди б не пішов, доводиться стикатися з іншим способом мислення, з кардинально іншою духовною налаштованістю етносів, з новими для нас оціночними поняттями та системами переконань.
Часто люди не витримують й повертаються додому, жінки подають на розлучення з іноземцями, кажуть, що різні ментальності, що не розуміються на духовному, культурному рівні, інші погляди, інші уявлення про одні й ті ж речі. Це досить складно. Доводиться докладати максимум зусиль, щоб швидко вивчити мову, розуміти, про що говорять й думають іноземці, щоб бути гнучким, навчитися сприймати речі такими, як вони тут є, а не такими, як звикли їх бачити, знати звичаї та правила. Та не всім це вдається.
"Якщо ви ігноруєте традиції, уникаєте людей, відмовляєтеся від їжі і боїтеся релігії, то вам краще залишитися вдома"
Коли я знайомлюсь з кимось новим з корінних жителів, то перше запитання, яке вони мені ставлять, це: "А вам подобається у нас?". Спочатку я, звісно ж, відповідала, що так й пояснювала чому, щоб не образити запитувача. Пізніше такі питання мене почали смішити і я щиро сміялась у відповідь, чим викликала подив. Але тепер я розумію, чому швайцарці ставлять такі питання. Вони всі без винятку вважають, що їхня країна унікальна, найкраща у світі, а вони всі наймудріші, бо створили то все. І всі, хто сюди приїхав жити чи працювати, просто щасливі люди, їм дуже пощастило бачити ту красу й користуватись благами країни. Так, в чомусь вони мають рацію. Вони горді з того, що їхня країна виробляє найкращі сири, годинники, що вони мають надійну банківську систему, унікальну форму правління – пряму демократію, а ще винайшли швайцарський складаний ніж, шрифт Гельветіка (від назви країни Конфедерація Гельвеція), міцний напій абсент, целофан, застібку-липучку, мюслі, ЛСД, молочний шоколад.
Мене захоплює дисциплінованість та впорядкованість швайцарців, їхня здатність до багатомовності, пунктуальності, бережне ставлення до природи та тварин. Не розумію, але поважаю їхню закритість. Якщо у нас, слов’ян, ця риса аж надто перебільшена, ми потрафимо говорити про речі особисті чи навіть інтимні з чужою людиною, то швайцарці дуже ревно оберігають свою приватну сферу, говорити про проблеми в сім’ї чи про гроші не прийнято. Але, наприклад, живучи на партерах, тобто наших перших поверхах, вони часто не мають фіранок на вікнах від підлоги до стелі, і кожен з вулиці може бачити, як господарі дому ходять по кімнаті без одягу. Але це ж їхня приватна сфера, а ви просто можете не дивитись.
Спонтанні чи випадкові гості тут не прийняті. Не можна ні до кого прийти, не попередивши. Якщо ви раптом приїхали до когось під час обіду, то вас просто попросять зачекати під дверима або в іншій кімнаті. Не сподівайтесь, вас не запросять до спільного столу, як це зробили б у Галичині. Зазвичай про зустріч домовляються за тиждень-два, узгоджують дату й годину. В гості несуть квіти чи шоколад для господині й пляшку вина. Якщо обід чи вечеря, то перед тим обов’язково є аперитив. За столом прийнято розмовляти про позитивні речі, про відпустки, про культурний відпочинок, про їжу та ресторани. Традиційні швайцарські страви, такі, як фондю та раклет, подають зазвичай взимку. І пам’ятайте: швайцарці не знімають взуття, приходячи в гості. Якщо вас запросили в гості, то ви пізніше обов’язково мусите повернути цей борг. І забути. Переважно так і є.
Друзів серед місцевого населення знайти дуже важко, а практично неможливо. Швайцарці дуже прискіпливо й підозріло ставляться до всіх іноземців, й щоб завоювати у них довіру, треба багато часу. Хоча, з іншого боку, якщо ваш сусід, котрого ви бачили кілька разів і то лише "Привіт", "Добрий день", раптом постукає у ваші двері й попросить вас приглянути за його квітами в квартирі на час двотижневої відпустки – не дивуйтесь. Майже до кінця 80-х років тут ніхто не замикав вхідні двері будинку чи квартири на ключ. Так ще досі є в селах. Часто можна побачити, як на узбіччі сільської дороги викладені на продаж овочі, фрукти, квіти, написані ціни, а поруч стоїть коробка для грошей і написано: "Дякуємо за вашу покупку".
Ordnungmusssein, або порядок мусить бути
Хтось із знайомих колись сказав: "У цій країні так чисто, що таке враження, ніби тут щойно прибрали й вийшли". Швайцарія, мабуть, одна з найчистіших країн у світі. Тут досконало діє система сортування сміття, система відеоспостереження за цим процесом, система драконських штрафів за неправильне сортування й особиста самовідповідальність кожного громадянина. Швайцарці ревно охороняють природу й красу своєї країни.
Тут немає винятків – всі повинні викидати сміття в спеціальні контейнери. Окремо папір, картон, скло біле, коричневе й зелене, пластик, пет-пляшки, металеві банки; окремо побутові відходи з кухні; будівельні матеріали, старі меблі, вживаний одяг чи взуття. Звісно ж за це все платить звичайний споживач. Ціна за вивіз чи утилізацю сміття залежить від кантону. До речі, дуже багато речей залежать від кантону. Високі чи низькі податки та зарплати, ціни на житло, шкільна система, суми штрафів за перевищення швидкості, колір форми й машин поліції, збирання грибів (від 1 до 1,5 кг на людину), розкладання вогнища в лісі тощо. Є такий анекдот: англійський і норвезький хлопчики та французька й швайцарська дівчатка граються в пісочниці й ведуть дискусію про те, звідки беруться діти. "Немовлят приносить лелека", – каже англієць."Ні, малюків знаходять під різдвяною ялинкою", – каже норвезький хлопчик. "У Франції дітей знаходять в капусті", – зауважує мала француженка й додає: "А як у Швайцарії?". "Залежить від кантону", – відповідає швайцарська дівчинка.
Ще в кінці 70-х років ситуація зі сміттям була катастрофічною, але швайцарці доручили самі собі зробити свою країну чистою. І зробили це. Тепер воду пити можна з міського фонтана чи з крана в квартирі. Але все ж більшість мешканців купують очисні фільтри для питної води або ж питну воду у пляшках. А потім ті пет-пляшки здають у сплюснутому вигляді, бо інакше в контейнер вона не увійде, а викинути деінде заборонено. До речі, скло після 17 год. викидати теж заборонено. Швайцарці дуже цінують свій спокій разом зі своєю приватною сферою. Якщо хтось із сусідів в будинку збирається влаштувати вечірку чи день народження з музикою, то за 7 – 10 днів вивішує оголошення з попередженням, що буде галас. Але все ж таки того дня о 22 год. галас припиняється, бо є закон, що після цієї години не можна створювати шуму, як і приймати ванну чи душ. Неділя також захищена законом: заборонено вмикати пральну машину, стригти газон, мити авто, зачинені всі магазини, окрім тих, що на вокзалах, заправках, аеропортах. Автозаправки після 24 год. також зачинені, працюють лише автоматизовані.
17% швайцарців щоденно користуються потягами
Це найвищий показник користування громадським транспортом після Японії. І не дивно. Залізниця та автобуси тут працюють, як швайцарські годинники. Якщо на табло висвічується інформація про спізнення потяга на 2 – 3 хв., то на пероні можна почути голоси обурення чи незадоволення швайцарських пасажирів. У потяг чи автобус всі заходять спокійно, тихо. Якщо місце біля вас і навпроти є вільним, то вас все одно спитають, чи там вільно, той, хто хоче сісти.
Багато туристів використовують потяг, бо це зручно, швидко й з вікна відкриваються чудові краєвиди. Якщо раптом такий турист захоче поділитися враженням зі швайцарцем, що сидить поруч, то отримає у відповідь сухе й коротке "так", а в його очах прочитає тихий жах й німе запитання: "Чому ви говорите до мене, ми ж незнайомі?!"
Зазвичай люди, які їздять на роботу, мають проїзні квитки. Можна придбати річний і місячний, і це дуже зручно, тому що в ціну входять всі види громадського транспорту, тільки треба стежити, щоб не пропустити термін закінчення квитка. Інакше – штраф у розмірі від 100 до 150 франків. Навіть якщо ви переплутали класи вагонів і сіли замість другого в перший, але, маючи квиток, все одно заплатите штраф. Інспектори частенько з’являються просто нізвідки і зі щирою посмішкою просять показати квиток з документом, бажаючи вам гарної подорожі. Але навіть у малому селі ніхто не дозволить собі їхати автобусом "зайцем", тобто без квитка. Діє та ж самовідповідальність місцевого населення. А, зрештою, їхати без квитка теж заборонено законом.
Решта мешканців їздить автами, бо так дешевше. Максимальна швидкість на автострадах 120 км/год. Більша кількість штрафів все ж не за перевищення швидкості, а за неправильне паркування чи перевищення ліміту на паркінґу. Але, часом, бувають дуже високі штрафи. Начальник поліції маленького містечка в кантоні Цюрих обігнав у тунелі з правого боку авто і отримав штраф – 14 тисяч франків. Мільйонер на ферарі кілька років тому за перевищення дозволеної швидкості отримав штраф у розмірі чверть мільйона доларів. Така велика сума залежала від його доходів і тому, що вже не вперше був затриманий поліцією. Чим нижчі доходи, тим нижчі штрафи.
Ірина МИХАЛКІВ-ВИННИК
Читайте також: Канадська мрія: 27-річний Богдан Марфей з Коломиї розповів про особливості життя за океаном
Читайте також: Українська трагедія у Парижі: до 90-річчя від дня смерті Симона Петлюри. ФОТО
